Марина Іванівна Ставнійчук народилася 3 травня 1965 року в місті Бершадь Вінницької області. Це провінційне містечко з його тихими вулицями та традиційним укладом життя стало стартовою точкою для людини, яка згодом суттєво вплинула на розвиток конституційного права та принципів верховенства права в незалежній Україні. Її професійний шлях — від стажистки в юридичній консультації до голови комітету Національної асоціації адвокатів України — демонструє рідкісну послідовність і глибоку відданість справі.
Для початківців важливо зрозуміти базові поняття. Конституційне право визначає основи державного устрою, права і свободи людини, розподіл влади між гілками. Верховенство права означає, що ніхто — навіть найвищі посадовці — не стоїть вище закону, а держава існує для захисту гідності та свобод громадян. Ставнійчук присвятила десятиліття саме цим принципам, працюючи над тим, щоб українське законодавство ставало точнішим, справедливішим і ближчим до європейських стандартів.
Її діяльність охоплює кілька епох української історії: кінець 1980-х, бурхливі 1990-ті, період становлення інститутів, Революцію Гідності та сучасні виклики воєнного стану. Кожен етап додавав новий шар досвіду — наукового, практичного, міжнародного. Сьогодні, коли Україна продовжує захищати свою незалежність і правову ідентичність, голос таких експертів, як Ставнійчук, звучить особливо вагомо.
Витоки та перші кроки: від Бершаді до Київського університету
Дитинство і юність у Бершаді сформували характер майбутнього юриста. Невелике місто на Вінниччині в 1960-1970-х роках жило за радянськими правилами, де право часто сприймалося як інструмент держави, а не захист громадянина. Ставнійчук обрала інший шлях — вона побачила в юриспруденції можливість служити справедливості.
У 1987 році вона закінчила юридичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Це був час перебудови, коли в суспільстві почали відкрито говорити про правові реформи. Відразу після випуску молода юристка пройшла стажування в юридичній консультації Ленінського району Вінниці. Потім майже десять років присвятила аспірантурі та науковій роботі в Інституті держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України. Тут вона здобула фундаментальні знання з теорії держави і права, порівняльного конституціоналізму.
У 1999 році Ставнійчук захистила кандидатську дисертацію. Науковий ступінь став не просто формальністю, а інструментом для глибшого аналізу проблем правової держави. Уже на цьому етапі проявилася її здатність поєднувати академічну строгість з практичним поглядом на речі. Інститут став для неї справжньою школою, де формувалися принципи, яким вона залишалася вірною все життя: законність, незалежність судової влади, захист прав людини.
Центральна виборча комісія: практична школа законодавства
З 1999 по 2007 рік Ставнійчук працювала членом, а згодом заступником голови Центральної виборчої комісії. Цей період став одним із найважливіших у її кар’єрі. Україна проводила вибори різних рівнів, формувала нове виборче законодавство, шукала баланс між політичними інтересами та чесністю процесу.
Саме тоді під її редакцією вийшов перший в Україні навчальний посібник «Виборче право України» (2003). Це видання стало настільною книгою для студентів, викладачів і практиків. Воно систематизувало норми, пояснювало механізми проведення виборів, аналізувало проблеми, з якими стикалася молода держава. Для багатьох юристів того часу цей посібник став точкою відліку у розумінні виборчого права як окремої галузі.
Робота в ЦВК дала Ставнійчук унікальний досвід: вона бачила, як закони працюють на практиці, де виникають прогалини, як політичні сили намагаються впливати на процес. Цей досвід пізніше став у пригоді і в державній службі, і в міжнародній експертизі. Вона зрозуміла, що якісне законодавство — це не лише текст на папері, а інструмент, який або зміцнює демократію, або створює ризики для неї.
Міжнародний вимір: Венеційська комісія та європейські стандарти
У 2009–2013 роках Ставнійчук була членом Європейської комісії за демократію через право (Венеційської комісії) — консультативного органу Ради Європи. З 2013 року вона продовжує роботу як експерт цієї структури. Для багатьох українців назва «Венеційська комісія» асоціюється з висновками щодо законопроєктів, які часто стають орієнтиром для реформ.
Венеційська комісія допомагає країнам удосконалювати конституції, виборчі закони, законодавство про судоустрій відповідно до європейських цінностей. Її висновки не є обов’язковими, але мають велику моральну і політичну вагу. Ставнійчук брала участь у розгляді українських законопроєктів у ключовий період — під час підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС та після Революції Гідності.
Її участь у Венеційській комісії стала містком між українськими реаліями та європейськими стандартами демократії.
Експертка приносила не лише формальні знання, а й глибоке розуміння контексту: як закони сприймаються в українському суспільстві, які ризики несе політична нестабільність, чому важливо зберігати незалежність судової влади. Цей досвід виявився безцінним, коли пізніше вона повернулася до практичної роботи в адвокатурі.
Державна служба в Адміністрації Президента: виклики різних політичних періодів
Кар’єра Ставнійчук у державних структурах охоплює два різних періоди. З 2007 по 2010 рік вона обіймала посаду заступника глави Секретаріату Президента України (за часів Віктора Ющенка) — була представником Президента у Конституційному Суді та Центральній виборчій комісії.
У 2011 році, вже за президентства Віктора Януковича, її призначили на посаду радника Президента — керівника Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента. Цей період був непростим: країна переживала політичні зміни, обговорювалися питання місцевого самоврядування, судової реформи, конституційних поправок. Ставнійчук працювала над правовим забезпеченням цих процесів.
21 жовтня 2014 року указом Президента Петра Порошенка її звільнили з посади. Цей факт часто згадують у контексті зміни влади після Революції Гідності. Важливо розуміти нюанс: юристи-експерти на державній службі нерідко залишаються лояльними до інститутів, а не до конкретних політиків. Їхня роль — забезпечувати якість законодавчих рішень незалежно від політичної кон’юнктури.
Цей етап кар’єри показує складність роботи юриста у високих державних кабінетах. З одного боку — можливість впливати на важливі рішення, з іншого — постійний тиск політичних обставин. Ставнійчук пройшла цей шлях, зберігаючи професійну репутацію.
Сучасний етап: Адвокатура, верховенство права та захист професії
З листопада 2017 року Марина Ставнійчук очолює Комітет з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України. Це одна з ключових позицій у професійному самоврядуванні адвокатів. Комітет займається аналізом законодавства, що стосується прав людини, незалежності судової влади, гарантій адвокатської діяльності.
У 2024–2025 роках Ставнійчук активно коментувала питання реформування адвокатури. Вона наголошувала, що НААУ — це єдина професійна організація, а не монополія, і що самоврядування професії є необхідною умовою незалежності адвокатів. Особливо важливим вона вважає захист від ототожнення адвоката з клієнтом — принцип, який дозволяє юристу захищати будь-яку людину без ризику переслідування за сам факт надання правової допомоги.
Під час воєнного стану Ставнійчук коментувала рішення Ради адвокатів України про відкладення виборів у НААУ до завершення воєнного стану. Це практичне рішення, яке дозволяє організації зберігати стабільність у надзвичайних умовах. Її позиція завжди послідовна: адвокатура повинна залишатися незалежною, навіть коли держава переживає кризу.
Для просунутих читачів особливо цікаво простежити зв’язок між її досвідом у Венеційській комісії та поточною роботою в НААУ. Європейські стандарти, які вона допомагала впроваджувати на рівні держави, тепер захищає на рівні професійної спільноти адвокатів. Це логічне продовження однієї лінії — лінії верховенства права.
Наукова спадщина та публікації
Ставнійчук — автор і співавтор понад сімдесяти наукових праць у галузі конституційного права, порівняльного конституціоналізму, виборчого права. Серед найбільш відомих — монографії та колективні видання: «Український парламентаризм: минуле та сучасне», «Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії та практики», «Конституція незалежної України».
Вона стала лауреатом Премії імені М. П. Василенка Національної академії наук України за цикл праць «Проблеми становлення і розвитку правової держави в Україні». Нагорода підкреслює внесок у теоретичне осмислення того, як Україна може стати правовою державою не лише на папері, а й на практиці.
Її наукові роботи відрізняються не лише глибиною аналізу, а й практичною спрямованістю. Вона ніколи не залишалася в «вежі зі слонової кістки» — завжди поєднувала теорію з реальними законодавчими процесами. Це робить її публікації цінними як для науковців, так і для практикуючих юристів.
| Період | Ключова посада | Основний внесок |
|---|---|---|
| 1999–2007 | Член, заступник голови ЦВК | Розробка виборчого законодавства, перший посібник з виборчого права |
| 2007–2010 | Заступник глави Секретаріату Президента (Ющенко) | Представництво в КСУ та ЦВК |
| 2011–2014 | Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації | Конституційно-правові реформи, місцеве самоврядування |
| 2009–2013 (член), з 2013 — експерт | Венеційська комісія | Європейська експертиза українських законопроєктів |
| З 2017 | Голова Комітету з питань верховенства права НААУ | Захист незалежності адвокатури, аналіз законодавства |
(джерело: uk.wikipedia.org)
Цікаві факти
- Перший посібник з виборчого права. У 2003 році під редакцією Ставнійчук вийшов перший в Україні навчальний посібник «Виборче право України». До того часу студенти та практики користувалися розрізненими матеріалами. Це видання систематизувало галузь і стало основою для викладання дисципліни в багатьох університетах.
- Понад сімдесят наукових праць. Вона не просто пише статті — створює фундаментальні монографії та співавторські видання, які аналізують парламентаризм, конституційний процес, проблеми правової держави. Її роботи досі цитують у наукових колах.
- Премія Національної академії наук. Лауреатка Премії імені М. П. Василенка за цикл праць про становлення правової держави в Україні. Це одна з найпрестижніших наукових нагород у галузі права.
- Робота з трьома президентами. Ставнійчук обіймала державні посади за президентства Ющенка, Януковича та була звільнена указом Порошенка. Такий досвід рідкісний — він показує здатність юриста працювати в різних політичних умовах, зберігаючи фаховість.
- Хобі, що контрастує з професією. Вона захоплюється літературою, живописом та вирощуванням квітів. Це хобі часто згадують як прояв внутрішньої гармонії людини, яка щодня працює з жорсткими правовими конструкціями та політичними викликами.
- Захист адвокатської незалежності у воєнний час. У 2025 році в інтерв’ю на радіо «Київ FM» Ставнійчук чітко сформулювала позицію: НААУ — це професійна організація, а не монополія, і самоврядування адвокатури — запорука незалежності правосуддя навіть під час воєнного стану.
- Ордени княгині Ольги. Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня (2005) та II ступеня (2007). Ці державні нагороди підкреслюють визнання її внеску в розбудову правової системи України.
Особисте та філософія життя
Сім’я для Ставнійчук завжди залишалася опорою. Чоловік Петро та дочка Анастасія супроводжували її на цьому довгому шляху. У публічних виступах вона рідко говорить про особисте, але саме ця стриманість і зосередженість на справі робить її прикладом для багатьох молодих юристів.
Її філософія проста і водночас глибока: право — це не абстракція і не інструмент влади, а жива тканина суспільства. Коли закон працює справедливо, громадяни відчувають захищеність. Коли адвокат може вільно захищати клієнта без страху бути ототожненим з ним — це ознака зрілої правової держави.
Сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за свою свободу і європейське майбутнє, досвід і позиція Марини Ставнійчук залишаються актуальними. Вона не просто спостерігає за процесами — вона продовжує впливати на них через комітет НААУ, експертну роботу у Венеційській комісії та публічні коментарі. Її шлях — це приклад того, як один юрист може пройти через десятиліття змін і залишитися вірним головному принципу: верховенству права.