Борис Колесніков: від донецьких ринків до Євро-2012 та спортивних проєктів

Борис Вікторович Колесніков народився 25 жовтня 1962 року в промисловому Жданові на Донеччині — місті, де заводські гудки та вугільний пил задавали ритм повсякденності. Його шлях почався далеко від кабінетів влади: спочатку на торгових підприємствах Донецька, де він пройшов від продавця до керівника фірми «Юг». Уже в 1990-х він очолив виробниче об’єднання «Київ-Конті», яке згодом перетворилося на одну з найбільших кондитерських компаній України з часткою ринку понад 14 %.

Паралельно з бізнесом зріла й пристрасть до спорту. У 1998 році Колесніков став віце-президентом ФК «Шахтар», а з 2002-го — президентом Федерації футболу Донецької області. У 2010-му він придбав хокейний клуб «Донбас», який за кілька сезонів здобув чемпіонські титули в українській лізі та спробував сили в Континентальній хокейній лізі. Ці два світи — солодкий бізнес і жорсткий спорт — стали для нього не просто хобі, а паралельними імперіями, де перемагав той, хто краще розумів правила гри й умів їх змінювати.

Ранні роки та становлення характеру

Донбас 1960–1980-х років формував людей жорстких і практичних. Колесніков закінчив Донецький технікум радянської торгівлі у 1991 році за спеціальністю «товарознавство», а в 1997-му — Донецьку державну академію управління, здобувши кваліфікацію економіста-менеджера. Ранні посади в оптово-роздрібних комбінатах і колгоспних ринках навчили його відчувати попит, цінувати репутацію та швидко адаптуватися до змін.

Саме в ці роки він сформував стиль керівництва, який пізніше назвуть «донецьким»: прямота, ставка на результат і вміння збирати команду. Коли в 1993–1996 роках він очолив колективну торговельну фірму «Юг», а потім «Київ-Конті», компанія почала розширюватися. Кондитерські вироби «Конті» заполонили полиці супермаркетів, а пізніше з’явився агрохолдинг «АПК-Інвест» — один з найбільших виробників свинини в країні з поголів’ям у сотні тисяч голів та земельним банком понад 20 тисяч гектарів.

Бізнес-імперія: солодощі, свинина та медіа

«Конті» стала візитівкою Колеснікова. У 2010 році сукупний оборот кондитерського та агронапрямків перевищував 4 млрд грн. Компанія платила одні з найбільших податків у галузі. У 2013 році ЗМІ обговорювали можливий продаж «Конті» за близько 1 млрд доларів — угода символізувала пік його підприємницького успіху.

«АПК-Інвест» доповнював картину: сучасні свинокомплекси, власне кормовиробництво, статус великого платника податків. Після 2014 року, коли частина активів опинилася в зоні конфлікту, бізнес довелося перебудовувати. Фокус змістився на внутрішній ринок, диверсифікацію та стійкість. Навіть у 2025–2026 роках «Конті» та «АПК-Інвест» продовжували випускати продукцію, а благодійні набори з їхніх товарів потрапляли до прифронтових громад.

Окремий напрям — медіа та спорт. Колесніков володів спортивними телеканалами XSport та XSport+. У березні 2026 року Національна рада з питань телебачення та радіомовлення анулювала ліцензію за заявою компанії-власника, і канали припинили мовлення з 1 квітня. Це рішення стало черговою сторінкою в історії його медійних активів, які завжди були тісно пов’язані зі спортивними інтересами.

Політичний підйом: від облради до віце-прем’єра

У 1998 році Колесніков увійшов до Донецької обласної ради, а в 2001–2006 роках очолював її. Це був період, коли регіональна еліта активно впливала на загальноукраїнську політику. Він став головою Донецького обласного відділення Партії регіонів, а в 2006 та 2007 роках — народним депутатом Верховної Ради V та VI скликань.

У 2010 році його призначили віце-прем’єр-міністром з питань Євро-2012, а після адміністративної реформи — віце-прем’єр-міністром — міністром інфраструктури України. На цій посаді він відповідав за один з найамбітніших проєктів незалежної України — підготовку до чемпіонату Європи з футболу.

28 листопада 2004 року Колесніков брав участь у Всеукраїнському з’їзді народних депутатів та депутатів місцевих рад у Сєверодонецьку, де лунали заклики до створення нового державного утворення на південному сході у формі федеративної республіки. Генеральна прокуратура відкрила кримінальну справу за замах на територіальну цілісність, однак офіційного звинувачення не було висунуто. Цей епізод досі залишається однією з найбільш суперечливих сторінок його біографії.

Євро-2012: інфраструктурний ривок та його ціна

Підготовка до Євро-2012 стала головним випробуванням Колеснікова на посаді міністра. За його словами, загальні витрати на проєкт в Україні сягнули близько 5 млрд доларів, з яких приблизно 1 млрд повернувся до бюджету у вигляді податків та економічної активності.

Побудували та модернізували аеропорти в Донецьку, Львові та Києві, з’явилися нові злітно-посадкові смуги, термінали, оновили частину доріг та транспортної інфраструктури. Колесніков підписував контракти на постачання електропоїздів Hyundai, запускав нові диспетчерські вишки, активно просував ідею «відкритого неба». Деякі з цих об’єктів досі служать українцям, попри те, що донецький аеропорт пізніше постраждав від бойових дій.

Критика не оминула проєкт. ЗМІ та опозиція звинувачували у завищених витратах, непрозорих тендерах та причетності пов’язаних компаній (зокрема «Альтком») до великих підрядів. Окремо згадували проблеми з поїздами Hyundai, які виявилися не завжди надійними в українських умовах. Колесніков визнавав складнощі, але наголошував: «Від Євро-2012 виграв кожен українець» — через нову інфраструктуру, імідж країни та досвід проведення масштабних подій.

Саме під час роботи над Євро-2012 у січні 2011 року Колесніков переніс інфаркт — ціна, яку заплатив організм за ритм роботи по 16–18 годин на добу.

Після 2014 року: опозиція, нові проєкти та випробування війною

У грудні 2012 року Колесніков склав повноваження міністра у зв’язку з обранням народним депутатом VII скликання. Він очолив Комітет Верховної Ради з питань транспорту та зв’язку. Після подій 2014 року опинився в опозиції: став співголовою Опозиційного блоку разом з Юрієм Бойком. У 2019 році балотувався в мажоритарному окрузі на Донеччині, але не пройшов.

У травні 2021 року заснував партію «Україна — наш дім» соціал-консервативного спрямування. Партія регіонів, до якої він тривалий час належав, була заборонена в 2023 році.

Війна 2022 року болісно вдарила по бізнесу: частина потужностей «Конті» та «АПК-Інвест» опинилася в зоні активних бойових дій. Колесніков адаптував виробництво, зберіг робочі місця та розгорнув благодійну діяльність через власний фонд. Фонд Бориса Колеснікова, заснований ще у 2008 році, традиційно підтримує спорт, освіту та молодь. У 2024–2026 роках він активно працює на прифронтовій Донеччині: гуманітарні хаби, продуктові набори з власних підприємств, відкриття спортивних майданчиків. Соціальні мережі політика та фонду регулярно публікують звіти про таку допомогу.

Спортивна паралель: «Донбас» як відображення характеру

Хокейний клуб «Донбас» став для Колеснікова не просто інвестицією, а особистим проєктом. Він придбав команду у 2010 році, коли вона ще не мала великих амбіцій. За кілька років «Донбас» виграв чемпіонати України, а в 2012–2013 роках навіть виступав у Континентальній хокейній лізі. Війна 2014 року змусила клуб зробити паузу, але команда продовжила грати в українській лізі.

Колесніков неодноразово заявляв, що хокей — це не тільки спорт, а й інструмент патріотизму та єдності. У 2021 році він склав повноваження президента клубу, залишившись почесним президентом. Навіть у 2025–2026 роках він публічно вітає українські команди з перемогами та підтримує розвиток спорту на сході країни.

Цікаві факти про Бориса Колеснікова

  • Солодка імперія та свиняча ферма. «Конті» займала понад 14 % українського ринку кондитерських виробів, а «АПК-Інвест» входив до числа найбільших платників податків у сільському господарстві. Оборот двох напрямків у 2010 році перевищував 4 млрд грн.
  • Хокей з дитинства. Любов до хокею Колесніков проніс через усе життя. Саме тому він придбав «Донбас» і зробив його одним з найуспішніших клубів України початку 2010-х.
  • Інфаркт під час Євро. У січні 2011 року, у розпал підготовки до чемпіонату, Колесніков переніс інфаркт міокарда — прямий наслідок надлюдського навантаження.
  • Благодійність як стиль життя. Фонд Бориса Колеснікова з 2008 року фінансує спортивні майданчики на Донеччині, гуманітарні хаби біля фронту, закупівлю музичних інструментів для театрів та поїздки обдарованої молоді. У 2013 році фонд визнали лідером Національного рейтингу благодійників у номінації «Підтримка спорту».
  • Телеканали XSport. Спортивні канали, що належали Колеснікову, припинили мовлення 1 квітня 2026 року після анулювання ліцензії Національною радою за заявою компанії-власника.
  • Статки та рейтинги. У 2021 році Forbes.ua оцінював його статки приблизно в 190 млн доларів (55-те місце серед найбагатших українців). У різні роки він входив до списків найвпливовіших людей країни за версіями «Кореспондент», «Фокус» та польського Wprost.
  • Мови та освіта. Володіє англійською, закінчив дві спеціалізовані освіти в Донецьку. У 2004–2010 роках активно підтримував ідеї двомовності та регіонального розвитку.

Спадщина та уроки для сьогодення

Борис Колесніков — це приклад людини, яка зуміла поєднати підприємницький хист, спортивну пристрасть і політичну кар’єру в одній з найбільш турбулентних регіонів України. Його інфраструктурні проєкти часів Євро-2012 дали країні нові аеропорти та термінали, які досі працюють (або працювали до повномасштабного вторгнення). Бізнес-імперія пережила кілька криз і продовжує адаптуватися.

Спортивні клуби, які він підтримував, виховали не одне покоління атлетів. Благодійний фонд і сьогодні допомагає людям на прифронтовій Донеччині — там, де все починалося.

Суперечливі політичні рішення 2004 та 2014 років залишаються предметом гострих дискусій. Одні бачать у ньому представника «донецької еліти», яка намагалася впливати на вектор розвитку країни, інші — ефективного менеджера, який у складні часи брав на себе відповідальність за масштабні проєкти.

Сьогодні, у 2026 році, Колесніков рідко з’являється в ефірах великих телеканалів, але його присутність відчувається через продукти на полицях, спортивні новини та допомогу громадам, що живуть «за крок від фронту». Його історія — це не тільки про злети та падіння, а про те, як людина з промислового міста на сході України намагалася будувати велике: фабрики, стадіони, аеропорти та, зрештою, власну систему цінностей у часи, коли правила гри постійно змінювалися.

Ця розповідь триває — так само, як триває робота його підприємств і фонду на тій самій землі, де все починалося понад шістдесят років тому.