Володимир Зіновійович Парасюк народився 9 липня 1987 року в селі Майдан Жовківського району Львівської області. Його ім’я вже десятиліття асоціюється з найгострішими моментами новітньої української історії: гучною промовою на Євромайдані, боями в Іловайському котлі, депутатською роботою в антикорупційному комітеті та поверненням на фронт у 2022 році. Сьогодні він лейтенант Збройних Сил України, який пройшов шлях від сільського хлопця до командира роти, народного депутата та знову воїна. Його історія — це не просто біографія, а жива хроніка того, як один голос може стати каталізатором змін, а одна людина — символом стійкості цілої нації.
Ранні роки Парасюка сформували характер, який пізніше проявився в усіх випробуваннях. Він навчався на факультеті електроніки Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Фізична та біомедична електроніка». Після третього курсу його відрахували за нескладання іспиту з теоретичної фізики. Поновився, перевівся на економічний факультет і здобув ступінь бакалавра з економіки підприємства та спеціаліста з обліку й оподаткування. Пізніше закінчив Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство». Паралельно грав у команді КВН «Еталон», був членом Студентського братства ЛНУ та Конгресу українських націоналістів. До політичної кар’єри мав власну відеостудію, яка знімала різні програми та свята. Ці різнопланові досвіди — від технічних наук до гумору КВН і юридичної освіти — дали йому унікальну комбінацію практичного розуму, вміння переконувати та орієнтуватися в правових питаннях.
Євромайдан став тим моментом, коли Парасюк увійшов у загальнонаціональну свідомість. З першого дня протестів він був на Майдані разом із батьком Зіновієм Олексійовичем, який теж служив у батальйоні «Дніпро-1». Парасюк став сотником самооборони — командиром сотні захисників. 18–20 лютого 2014 року його група зайшла до приміщення консерваторії, щоб не допустити її захоплення силовиками. Після розстрілу Небесної Сотні та компромісної угоди між опозицією та владою ситуація зависла в напрузі. 21 лютого на сцені Майдану Парасюк виступив із промовою, яка стала однією з найпотужніших у історії Революції Гідності.
Він заявив, що якщо політики до 10:00 22 лютого не виступлять із заявою про відставку Віктора Януковича, самооборона піде на штурм зі зброєю. Голос лунів упевнено й жорстко, без дипломатичних обертонів. Ця промова не просто сколихнула натовп — вона поставила ультиматум усій політичній системі. Наступного дня Янукович залишив країну. Для багатьох саме цей виступ став символом того, що народ не дозволить більше грати в імітацію змін. Парасюк пізніше пояснював: утворення самооборони Майдану стало переломним, а його слова — необхідним тиском на владу, яка звикла до поступок.
Після Майдану Парасюк не залишився в тилу. Він став командиром 4-ї роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Брав участь у боях за Маріуполь, а потім потрапив в Іловайський котел — один із найтрагічніших епізодів війни 2014 року. Під час виходу з оточення отримав поранення голови та контузію. Російські військові захопили його, але через кров на обличчі та поранення не ідентифікували відразу. Він переховувався, а коли чеченські бойовики хотіли зірвати його нагрудний хрест, сказав, що це подарунок матері. Парасюка передали до «ДНР», де він зазнав морального та фізичного насильства, але уникнув найжорстокіших тортур. Згодом його обміняли в рамках обміну військовополоненими. За службу нагородили нагрудним знаком МВС «За відзнаку в службі» та іменною холодною зброєю від міністра внутрішніх справ.
Цей досвід полону та виживання став для Парасюка важким випробуванням, яке загартувало його ще сильніше. Іловайськ показав не лише жорстокість війни, а й проблеми координації українських сил на той момент. Парасюк, як і тисячі інших, виніс звідти розуміння ціни кожного рішення та цінності побратимства.
У жовтні 2014 року Парасюк балотувався до Верховної Ради VIII скликання по 122-му виборчому округу Львівської області як самовисуванець і переміг із 56,56 % голосів. Став народним депутатом 27 листопада 2014 року, позафракційним, членом Комітету з питань запобігання та протидії корупції. До 2019 року подав понад 100 законопроєктів. Брав активну участь у створенні законодавчої бази для Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та інших антикорупційних органів. Голосно підтримував ідею зняття депутатської недоторканності та створення антикорупційного суду. В одному з виступів він попереджав: спроби знищити НАБУ викличуть такий Майдан, що «світу буде мало куди тікати», бо це остання надія людей вірити в боротьбу з корупцією.
Парасюк входив до міжфракційного об’єднання «Укроп», але у 2016 році вийшов з нього на знак протесту. Був співорганізатором торгівельної блокади залізничних та автошляхів з окупованими територіями разом із ветеранами АТО та іншими депутатами. Це призвело до рішення РНБО про зупинку транспортного сполучення. Критикував владу за різні прояви — від гімну націоналістів на форумі до неефективності в боротьбі з корупцією. Водночас послідовно захищав військових: брав на поруки близько 30 військовослужбовців у судах, виступав за їхні права.
Паралельно з депутатською роботою Парасюк заснував громадську організацію «Центр допомоги та підтримки військовим». Спільно з фондом Save Lives Together передав добровольчим батальйонам та ЗСУ близько 50 автомобілів і 5 реанімобілів. Пізніше створив «Законодавче бюро Володимира Парасюка». Ця діяльність показала, що для нього політика — не самоціль, а інструмент реальної допомоги.
З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Парасюк знову опинився в строю. Мобілізований з перших днів, брав участь у звільненні Київщини, операціях на Харківщині, Луганщині, Донеччині та Херсонщині. У боях за Сєвєродонецьк отримав поранення, пройшов реабілітацію та повернувся до служби. За цей час він дослужився до лейтенанта Збройних Сил України. У 2025 році в інтерв’ю він відверто говорив про побратимство, втрату друзів та відчуття провини тих, хто вижив. Його соціальні мережі заповнені постами про похорони побратимів, роздумами про історичних героїв — Романа Шухевича, Степана Бандеру, Євгена Коновальця — як символи незламної боротьби за українську державність.
Особисте життя Парасюка залишається приватним, але відомо, що він неодружений і має сина. Сестра служить у піхотній бригаді ЗСУ. Батько Зіновій також воював у батальйоні «Дніпро-1». Зріст Парасюка — 194 см, вага близько 88 кг. Він володіє українською мовою та зберігає чітку національну позицію. У публічних виступах і постах підкреслює важливість захисту української історії та ідентичності, критикує будь-які спроби її переписування чи применшення.
Цікаві факти про Володимира Парасюка
– Разом із батьком Зіновієм Парасюк стояв на Майдані з першого дня — рідкісний приклад сімейного фронту в мирний час, який переріс у спільну боротьбу на війні. – Грав у популярній львівській команді КВН «Еталон» — гумор і вміння тримати увагу натовпу стали в пригоді під час промов і публічних виступів. – Має зріст 194 см — буквально «висока» фігура як у прямому, так і в переносному сенсі: його голос і постать часто домінували в натовпі. – Заснував ГО «Центр допомоги та підтримки військовим» і передав армії десятки авто та реанімобілів — конкретна допомога, а не декларації. – Під російськими санкціями з 2018 року, а у 2023-му заочно засуджений російським судом до 11 років ув’язнення за акцію біля генконсульства РФ у Львові — для нього це «сприймаю зі сміхом», бо в’їзд до Росії давно заборонений. – Має сина та сестру-військову — родина продовжує традицію служіння Україні в різних поколіннях. – Був членом Конгресу українських націоналістів ще до Майдану — його світогляд формувався задовго до публічної слави. – У 2015 році вдарив ногою генерала СБУ під час засідання комітету — емоційний вибух, який призвів до кримінальної справи, але показав непримиренність до зневаги з боку силовиків.
Життєвий шлях Володимира Парасюка можна представити у вигляді ключових віх, які допомагають побачити логіку та драматургію його долі.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1987 | Народження в с. Майдан, Львівщина | Коріння в західноукраїнському селі, яке пізніше дало Україні багатьох захисників |
| 2000-ті | Навчання в ЛНУ ім. І. Франка, КВН, Студентське братство, Конгрес українських націоналістів | Формування світогляду, навичок публічних виступів та організаційної роботи |
| 2013–2014 | Євромайдан, сотник самооборони | Став голосом радикальної частини протесту |
| 21 лютого 2014 | Знаменита промова з ультиматумом Януковичу | Один із каталізаторів втечі президента |
| 2014 | Командир 4-ї роти батальйону «Дніпро-1», бої, Іловайськ, полон та обмін | Перше серйозне бойове хрещення та виживання |
| 2014–2019 | Народний депутат VIII скликання, антикорупційний комітет | Законодавча робота, підтримка НАБУ, волонтерство |
| 2016 | Співорганізатор торгівельної блокади окупованих територій, вихід з «Укропу» | Послідовна позиція щодо окупації |
| 2022–2025 | Мобілізація до ЗСУ, бої на кількох напрямках, поранення під Сєвєродонецьком, звання лейтенанта | Повернення на фронт у новій війні, продовження служіння |
Ці дати — не суха хроніка. Кожна з них відображає вибір людини, яка щоразу обирала дію замість пасивності. Парасюк не раз опинявся в ситуаціях, де компроміс здавався логічним, але обирал шлях прямої конфронтації з несправедливістю — чи то на Майдані, чи в комітеті Верховної Ради, чи на передовій.
Його постаті притаманні певні суперечності, які роблять образ живим. Були випадки силових протистоянь — зокрема, інцидент 2015 року з генералом СБУ та бійка з депутатом Олександром Вілкулом у 2016-му. Росія заочно засудила його за акції біля дипломатичних представництв. Деякі критики звинувачували в популізмі чи надмірній емоційності. Водночас прихильники бачать у цьому чесність людини, яка не вміє грати в політичні ігри та відстоює принципи навіть ціною конфліктів. Парасюк сам неодноразово підкреслював: головне — не втратити довіру людей, які повірили в нього після Майдану.
Сьогодні, у 2026 році, Володимир Парасюк продовжує служити в Збройних Силах України. Його соціальні мережі — це суміш фронтових рефлексій, спогадів про полеглих побратимів та роздумів про історичну спадщину. Він називає найкращою рисою Валерія Залужного те, що той «не літає в хмарах» — залишається реалістом. У постах про Романа Шухевича та інших діячів визвольної боротьби Парасюк наголошує: Україна вперше за десятиліття не просто відстоює свою історію, а захищає правду про себе.
Шлях Парасюка демонструє, як енергія Революції Гідності трансформувалася в довготривалу оборону держави. Від сільського хлопця, який не зміг скласти іспит з теоретичної фізики, до людини, чия промова прискорила падіння режиму, а зброя захищає країну вже вдруге. Його історія нагадує, що справжні зміни починаються не з кабінетів, а з рішучості окремих людей, які готові ризикувати всім заради спільного майбутнього. Цей шлях триває — і кожна нова битва, кожен новий пост чи інтерв’ю додає нові штрихи до портрета людини, яка стала частиною української ідентичності новітньої доби.