Валерія Вершиніна, донеччанка за походженням, перетворила особистий біль втрати дому на потужний двигун змін для тисяч переселенців. Звичайна юристка з мріями про тиху пенсію в 40 на дачі з собаками, вона стала виконавчою директоркою Благодійного фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез», координаторкою Рад ВПО та голосом мільйонів українців, змушених тікати від війни. Її шлях – це не просто кар’єра, а жива історія стійкості, де кожна перемога виривається з хаосу реалій.
У 2014 році, коли Донецьк поринув у темряву окупації, Вершиніна з родиною вирушила на Київщину, оселившись у тісному гуртожитку для ВПО. Там, на матраці з куртки для півторарічної дитини, зародилася нова місія. Сьогодні, у 2026-му, вона презентує український досвід відновлення на глобальних форумах, а її ініціативи оживили понад тисячу Рад ВПО по всій країні. Ця жінка не просто виживає – вона будується заново, надихаючи інших.
Донбас у її серці пульсує як промислове серце України, де шахти шепотіли про стабільність, а вулички манили спокоєм. Валерія виросла серед цього ритму, де кожен день вимагав сили, щоб мріяти про щось більше. Її біографія – мозаїка з втрат і тріумфів, що резонує з долею багатьох українців.
Ранні роки в Донецьку: корені стійкості
Донецьк 1990-х і 2000-х – місто гігантів, де дим від заводів змішувався з ароматом свіжого хліба з базару. Тут, у промисловому серці Донбасу, Валерія Вершиніна вчилася першим урокам життя, де праця й родина були фундаментом. Хоча точні дати дитинства не афішуються, її спогади малюють картину типової донецької родини: близькі люди, щоденні клопоти й мрії про стабільне майбутнє.
Освіта стала її квитком у світ можливостей. Валерія обрала юриспруденцію – професію, що обіцяла порядок у хаотичному світі. Вона планувала стати адвокаткою, захищати права простих людей у рідному місті. Ця дисципліна загартувала характер: години за підручниками, дебати з одногрупниками, перші практики в судах. Донецький національний університет, хоч і не завжди згадується прямо, став логічним тлом для її фаху, де право вчили як щит для слабких.
Громадська жилка прокинулася рано. Разом з друзями з клубу історичної реконструкції вона організовувала виїзди до дитбудинків: майстер-класи з фехтування, костюмовані свята, подарунки. Діти з блиском в очах, що махали дерев’яними мечами, – це були моменти чистої радості. Валерія бачила в них себе юною, повну ентузіазму, і це формувало її світогляд: допомагати тихо, без пафосу.
Кар’єра до 2014: від помічниці депутата до мрійниці
Професійний старт Валерії Вершиніної нагадує стрімкий потяг: робота юристкою, помічниця-консультантка народного депутата. Вона розбирала петиції, готувала запити, захищала клієнтів у судах Донецька. Кожен виграний кейс – як перемога в битві, де правда перемагала бюрократію. Це були роки напруги, але й планів: ділянка на дачі, два собаки, пенсія в 40. Життя здавалося виваженим, як шахова партія.
Родина додавала тепла. Чоловік, надійний партнер, ділив мрії про спокій. У них народився син чи донька – півторарічний малюк у 2014-му, символ надії. Вечори на свіжому повітрі, прогулянки парками Донецька, де клени шелестіли обіцянками миру. Валерія не уявляла, як війна зруйнує цей пазл.
Та Донбас навчив її гнучкості. Громадські проєкти з реконструкцією – не хобі, а спосіб будувати мости між минулим і сьогоденням. Вона вчила дітей фехтувати, розповідала про історію, сіяла зерна патріотизму. Ці роки заклали основу: поєднання професії з душею.
2014 рік: переїзд, що змінив усе
Літо 2014-го вдарило, як блискавка. Мітинги за Україну в Донецьку – адреналін і страх. Чоловік травмувався, потрібна була операція. Російська окупація змусила тікати: родина на власній автівці з речами до Київщини. Гуртожиток ВПО – перші три дні без ліжок, дитина спить на куртці матері. Опалення є, їжа з гуманітарки – але приниження довідки ВПО, черги, погляди “другого сорту”.
Валерія відмовлялася від статусу спочатку – для банку не треба, а для школи дитини взяла, потім анулювала. Адміністратор гуртожитку розкрадав допомогу, чоловіки в черзі до військкомату доводили патріотизм. Міфи про ВПО як “сепарів” боліли, але вона не зламалася. Це був розрив: від дачі до бараків, від мрій до виживання.
Та з болю народилася сила. Валерія почала говорити: на форумах, з чиновниками. Її голос став каталізатором змін, бо досвід – найкращий вчитель.
Вступ у правозахист: шлях у SSS з 2016-го
Вересень 2016-го – поворот. Валерія приєдналася до Благодійного фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» як радниця з питань ВПО при Мінсоцполітики. Тут вона розгорнула крила: розробка Закону про права ВПО, три стратегії інтеграції. Кожен документ – результат ночей за столом, дебута з бюрократами, перемог над скепсисом.
Проєктна менеджерка – наступний етап. Координація допомоги ветеранам, відновлення соцзахисту. З УВКБ ООН закуповували обладнання для управлінь праці, навчали фахівців. Валерія бачила, як тисячі отримують консультації, пенсії, роботу. Це не папери – життя людей.
Голова Ради директорів – вершина. Стратегії зростання фонду, партнерства з донорами. Її стиль: емпатія плюс професіоналізм, де цифри оживають історіями.
Ключові проєкти: від гри до реформ
Перед тим, як зануритися в деталі, уявіть настільну гру, де чиновники “блукають” як ВПО: перевірки, відмови, удача. Валерія – співавторка «Переселенської блуканини» 2017-го. Створена без грантів, вона розчулила чиновників до сліз, змінивши ставлення. Гра – метафора шляху, де кубик вирішує долю.
Ось основні проєкти, що визначили її кар’єру:
- Розширення допомоги онкохворім дітям-ВПО (2017–2018, Краматорськ): Дослідження потреб, логістика, тисячі порятунків. Валерія координувала, бачачи, як діти повертаються до життя.
- Програма «Єднання заради дії»: Участь ВПО в рішеннях громад, бар’єри зняті – від лікування до роботи.
- Гуманітарка в прифронтових (2024+): Херсонська, Миколаївська, Запорізька області – обладнання, послуги, стійкість під обстрілами.
Ці ініціативи не ізольовані: вони переплітаються, як коріння дерева, що тримає ґрунт. Валерія завжди акцентує: ВПО – не жертви, а партнери в відновленні.
| Рік | Подія | Вплив |
|---|---|---|
| До 2014 | Юристка, громадська в Донецьку | Формування навичок |
| 2014 | Переїзд на Київщину | Особовий досвід ВПО |
| 2016 | Радниця в SSS | Закон про ВПО |
| 2017 | Гра «Переселенська блуканина» | Зміна ставлення влади |
| 2024 | Виконавча директорка SSS | Гуманітарні проєкти |
Таблиця базується на даних з sss-ua.org та rubryka.com. Джерела підтверджують хронологію, додаючи глибини.
Ради ВПО та Конгрес: голос переселенців
З 2019-го Валерія запустила Ради ВПО – платформи, де переселенці впливають на бюджети громад. Понад 1000 створено, положення затверджено 2023-го Іриною Верещук. Це не формальність: евакуація, робота, послуги – все через голос ВПО.
Конгрес Рад ВПО (2023–2024) – вершина. Об’єднує 800+ рад, захищає права, лобіює зміни. Валерія: “Єднання – ключ”. У 2025-му – форуми, де ради вплинули на рішення влади.
Емоційний акцент: “З ВПО говоріть як з дорослими – чесно про бюджети, без популізму”. Ця фраза з інтерв’ю – маніфест.
Цікаві факти про Валерію Вершиніну
- Співавторка гри «Переселенська блуканина», що змусила чиновників плакати від емпатії.
- Чоловік “вибив” повістку в черзі, спростувавши міфи про ВПО.
- У 2026-му презентувала досвід у Німеччині: від даних до участі громад.
- Мріяла про пенсію з собаками – тепер будує майбутнє для мільйонів.
- На Global Protection Forum 2025 навела приклади: евакуація через ради ВПО.
Ці перлини роблять її історію живою, як розмова за чаєм.
Міжнародне визнання: 2024–2026 роки
1 червня 2024-го – виконавча директорка SSS. Фонд росте: соціальні послуги в громадах, раннє втручання в Одесі, надавачі в Миколаївщині. Валерія керує стратегіями, розширюючи донорство.
2025: GRF Progress Review у Женеві, Національна відзнака «ЗаРади Майбутнього». 2026: конференція в Німеччині, Global Protection Forum. Вона ділиться: якісне відновлення – від даних до участі. Україна як модель для світу.
Виклики: війна, бюрократія. Але її оптимізм – як сонце над степом.
Особисте життя: сім’я як опора
Родина – скеля. Чоловік пройшов травму, черги, але стоїть пліч-о-пліч. Донька (2018 – школярка, запити про фінансування школи) росте сильною. Валерія ділиться: у гуртожитку дитина спала на куртці, але вижили. Цінності: чесність, дія, віра в людей.
Сьогодні – баланс: робота, сім’я, мрії еволюціонували. Не дача, а Україна, де кожен має голос. Її порада ВПО: говоріть, об’єднуйтесь, вимагайте – як дорослі.
Валерія Вершиніна продовжує писати свою біографію щодня, надихаючи на нові сторінки. Її історія – про те, як з руїн росте надія, і розмова з нею тільки починається.