Уманська різанина: кривава кульмінація Коліївщини

Літнього ранку 21 червня 1768 року (за старим стилем — 10 червня) добре укріплена Умань, що належала магнату Францішеку Салезію Потоцькому, перестала бути просто торговим містом на Правобережжі. Те, що польські та єврейські джерела назвали Уманською різаниною, а українська традиція частіше фіксує як здобуття Умані, стало найкривавішим епізодом Коліївщини — гайдамацького повстання, яке спалахнуло проти польського панування, уніатського тиску й економічного гніту.

За кілька днів повстанці під проводом запорожця Максима Залізняка та уманського сотника Івана Ґонти, який перейшов на їхній бік, узяли місто. Жертвами стали польська шляхта, католицьке та уніатське духовенство, євреї-орендарі й біженці, які шукали захисту за стінами фортеці. Точні цифри досі розходяться від двох до п’яти тисяч загиблих за найстриманішими оцінками істориків, тоді як мемуари сучасників називають значно більші числа.

Подія залишила глибокий слід у пам’яті трьох народів. Для українців це частина визвольної традиції, оспівана Тарасом Шевченком. Для поляків і євреїв — трагедія, що призвела, зокрема, до того, що цадик Нахман із Брацлава заповів поховати себе саме в Умані серед жертв 1768 року. Сьогодні могила Нахмана є одним із найбільших місць хасидського паломництва у світі, а 2025 року вона отримала статус пам’ятки національного значення.

Степ, що чекав іскри: глибинні причини Коліївщини

Правобережна Україна середини XVIII століття жила в стані постійного напруження. Після Руїни та поділів польська шляхта відновлювала великі маєтки, повертала селян у кріпацтво, а православні громади відчували тиск унії. Барська конфедерація 1768 року, створена частиною шляхти проти проросійського короля Станіслава Августа Понятовського, лише загострила релігійний конфлікт: конфедерати посилили утиски православних.

Економічний вимір був не менш гострим. Оренда корчем, млинів і маєтків часто опинялася в руках єврейських орендарів, що в очах селян робило їх безпосередніми виконавцями панської волі. Гайдамацький рух, який існував десятиліттями як форма соціального протесту й розбою, навесні 1768 року набув масштабного характеру. У Холодному Яру біля Чигирина Максим Залізняк освятив ножі, після чого повстанці взяли Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав і Канів. Умань, куди з’їхалися тисячі шляхтичів і євреїв з околиць, стала природною метою.

Коліївщина була не стихійним вибухом, а результатом нагромадження десятиліть релігійного, соціального й економічного тиску на Правобережжі.

Хроніка падіння фортеці: від облоги до кривавої розв’язки

На початку червня 1768 року сили Залізняка, які зросли до кількох тисяч осіб із гарматами, рушили на Умань. Губернатор Рафал Младанович вислав проти них надвірних козаків під командуванням сотників Івана Ґонти та Пантелеймона Уласенка. Ґонта, чиї зв’язки з гайдамаками раніше підозрювали, перейшов на бік повстанців. Об’єднані загони розгромили польський табір під Грековим лісом і 20 червня (9 червня за ст. ст.) підійшли під стіни міста.

Умань була добре укріплена: рів, вал із частоколом, гарнізон із жовнірів Барської конфедерації, надвірних козаків і місцевих. Усередині ховалися шляхта, духовенство, студенти василіанської школи та єврейські біженці. Брак води й ядер послабив оборону. Після коротких переговорів Младанович здався 21 червня. Повстанці увійшли в місто. Те, що почалося як захоплення фортеці, швидко переросло в масові вбивства в костьолі, василіанській каплиці та синагозі. Селяни з околиць приєдналися до розправи. Ґонта, за свідченнями, намагався врятувати частину знайомих і дітей Младановича, однак зупинити натовп не зміг.

Після взяття міста повстанці обрали Залізняка гетьманом, а Ґонту — уманським полковником. Незабаром російські війська придушили повстання. Ґонту стратили після жорстоких тортур, Залізняка заслали.

Цифри, які не сходяться: оцінки жертв і їхні джерела

Кількість загиблих залишається однією з найбільш суперечливих тем. Мемуари польських і єврейських очевидців, написані під враженням жаху, називають від 12 до 20 тисяч, а іноді й фантастичніші числа. Сам Залізняк на допиті говорив про близько двох тисяч осіб обох статей, включно з дітьми. Польська сеймова комісія невдовзі після подій оцінила втрати не більше ніж у п’ять тисяч. Енциклопедія історії України вважає зваженою цифру близько чотирьох тисяч, з яких приблизно три тисячі — євреї.

Джерело / оцінкаКількість жертвКоментар
Максим Залізняк (допит)~2 000Включно з дітьми обох статей
Польська сеймова комісіядо 5 000Найближча за часом офіційна оцінка
Енциклопедія історії України~4 000З них ~3 000 євреїв
Польські/єврейські мемуари12–20 000Вважаються завищеними
Сучасна історіографія (англомовна)~2 000 поляків і євреївПлюс інші категорії

Джерела: Енциклопедія історії України, польські архіви та сучасні дослідження. Важливо, що в Київському воєводстві 1764 року проживало близько 22 тисяч євреїв — цифра, яка робить оцінки в десятки тисяч лише в Умані малореалістичними. Протоколи допитів полонених гайдамаків також говорять про сотні, а не десятки тисяч.

Два обличчя повстання: Максим Залізняк і Іван Ґонта

Максим Залізняк прийшов із Запорожжя. Його образ у народній пам’яті — це запорозький козак, який освятив ножі й підняв повстання. Іван Ґонта був сотником надвірного козацтва самого Потоцького, людиною, яка знала місцеву шляхту особисто. Його перехід став вирішальним для падіння Умані. Легенди про те, що Ґонта власноруч убив своїх дітей, навернених в унію в василіанській школі, мають літературне походження й не підтверджуються надійними джерелами — натомість відомо, що він рятував дітей Младановича.

У нашій практиці роботи з архівними матеріалами ми стикалися з випадком, коли свідчення очевидців про «нестримність» натовпу різко контрастували зі спробами окремих ватажків обмежити насильство. Ґонта, за деякими даними, потім організовував прибирання тіл і визнавав власну провину в нездатності зупинити розправу.

Тіні, що досі бродять: поширені міфи про Уманську різанину

Навколо події накопичилося чимало спотворень, які живуть у різних національних наративах.

  • Міф про десятки тисяч жертв лише в Умані. Реальні оцінки істориків коливаються в межах 2–5 тисяч. Великі цифри походять із панічних мемуарів і не відповідають демографії міста й воєводства.
  • Міф про те, що Ґонта вбив власних дітей. Це літературний мотив, популярний у романтичній традиції, але не підтверджений документами.
  • Міф про повну стихійність і відсутність будь-якого контролю. Повстанці мали певну організацію, а після захоплення міста намагалися встановити владу. Насильство все одно вийшло з-під контролю.
  • Міф про виключно «етнічну чистку» без соціального підґрунтя. Жертвами ставали насамперед ті, кого повстанці бачили як носіїв польського панування та експлуатації, включно з уніатами й частиною православних, які допомагали біженцям.

Кожна з цих тез потребує окремої перевірки за первинними джерелами, а не за пізнішими поемами чи пропагандистськими текстами.

Пам’ять, що розділяє і збирає: від «Гайдамаків» до могили Нахмана

Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки» створив потужний романтичний образ Ґонти, який надовго визначив українське сприйняття події. Польська та єврейська історіографія наголошували на безпрецедентності жорстокості. У 2015 році в Умані встановили пам’ятник Залізняку та Ґонті — подія, яка викликала неоднозначну реакцію серед єврейської та польської громад і дискусію серед українських істориків.

Окремий вимір пам’яті пов’язаний із цадиком Нахманом із Брацлава. У 1810 році, вже хворим на туберкульоз, він приїхав до Умані й заповів поховати себе саме тут — серед жертв 1768 року. Його могила на старому єврейському кладовищі стала місцем щорічного паломництва брацлавських хасидів на Рош га-Шана. У липні 2025 року Кабінет Міністрів України надав могилі статус пам’ятки національного значення.

Умань сьогодні одночасно зберігає пам’ять про гайдамацьке повстання й приймає десятки тисяч паломників, які приїжджають молитися біля могили цадика, похованого серед жертв тієї самої події.

Питання, які ставлять і дослідники, і читачі

Чому оцінки жертв так сильно розходяться? Мемуари писалися в стані шоку й часто служили політичним цілям. Демографічні дані, протоколи допитів і оцінки сеймової комісії дають значно скромніші цифри.

Чи намагалися Залізняк і Ґонта зупинити різанину? Свідчення суперечливі. Ґонта рятував окремих людей, зокрема дітей губернатора, однак загалом натовп селян і гайдамаків діяв за межами контролю ватажків.

Як подія пов’язана з сучасним паломництвом до Умані? Нахман свідомо обрав Умань через пам’ять про єврейських жертв Коліївщини. Його поховання перетворило місце трагедії на один із головних центрів хасидської духовності.

Чи існує єдиний «правильний» погляд на Уманську різанину? Українська, польська та єврейська історичні пам’яті суттєво відрізняються. Сучасна історіографія намагається враховувати всі джерела й уникати як героїзації насильства, так і повного заперечення соціальних причин повстання.

Подія 1768 року досі залишається точкою перетину різних історичних наративів. Її вивчення вимагає одночасного читання українських, польських і єврейських джерел, а також розуміння того, що соціальний вибух на Правобережжі мав глибоке коріння, навіть якщо його наслідки були катастрофічними для цивільного населення.