Сергій Володимирович Трофімов народився 21 січня 1983 року в Запоріжжі. Він пройшов шлях від випускника будівельного технікуму та морського піхотинця до виконавчого продюсера студії «Квартал 95», лідера передвиборчої «Групи Кварталу» в команді Володимира Зеленського, а згодом — першого заступника керівника Офісу Президента України. Його кар’єра поєднує медіа, політику та вплив на релігійну сферу, де він став помітною фігурою в дебатах навколо Української православної церкви Московського патріархату.
У 2019 році, коли Зеленський здобув перемогу, Трофімов опинився серед тих, хто формував нову владу зсередини. Призначений спочатку першим заступником глави Адміністрації Президента 21 травня 2019-го, а потім — Офісу Президента 25 червня того ж року, він відповідав за низку напрямів, включно з організаційними питаннями. У листопаді 2020-го його звільнили з цієї посади, але того ж дня призначили позаштатним радником Президента. Остаточно з посади радника його звільнили 30 березня 2024 року. Сьогодні, станом на 2026 рік, публічна активність Трофімова значно знизилася, а його ім’я асоціюється передусім із періодом активної політичної участі та суперечками навколо релігійної політики.
Дитинство та освіта: коріння в промисловому Запоріжжі
Запоріжжя 1980-х — місто заводів, Дніпра та чіткої дисципліни. Саме тут, у промисловому середовищі, формувався характер майбутнього високопосадовця. Сергій закінчив Запорізький будівельний технікум — заклад, що давав практичні навички роботи з матеріалами та проєктами. Після технікуму його призвали до армії. Цей етап став не просто обов’язком, а школою витримки.
Освіту він продовжив пізніше, закінчивши Бізнес-школу «Міжнародний інститут менеджменту» (МІМ-Київ). Цей вибір уже вказував на амбіції: від будівництва до управління, від технічного фаху до стратегічного мислення. У біографії Трофімова немає гучних історій про елітну освіту за кордоном чи ранні бізнес-успіхи. Натомість — послідовний рух вгору через практичний досвід і зв’язки, які він будував у медіа-середовищі.
Служба в морській піхоті: дисципліна та перші випробування
З 2001 по 2003 рік Сергій Трофімов служив у 1-му окремому батальйоні морської піхоти. Він виконав десять стрибків з парашутом — деталь, яку згадують у біографічних матеріалах як свідчення фізичної підготовки та готовності до ризику. Армійський досвід у морській піхоті, одній з найдисциплінованіших частин, часто описують як формування характеру: чіткість, відповідальність, уміння діяти в команді під тиском.
Цей період контрастує з подальшою кар’єрою в розважальній індустрії. Проте саме військова вишкілка, ймовірно, допомогла йому орієнтуватися в жорстких політичних реаліях пізніше. Багато хто з тих, хто пройшов армію в той час, відзначає, як вона навчає не тільки витримки, а й стратегічного мислення — вміння планувати та досягати мети попри перешкоди.
«Квартал 95»: продюсерська робота та шлях у велику політику
У 2005 році Трофімов почав працювати в студії «Квартал 95». З 2007-го він обіймав посаду виконавчого продюсера ТОВ «Студія Квартал 95», відповідаючи за кіновиробництво. На старому сайті компанії в розділі «Їх не видно» його описували як «людину, яка будь-якими шляхами добивається свого». Ця фраза, хоч і неофіційна, передає стиль роботи: наполегливість, уміння просувати проєкти та будувати зв’язки.
«Квартал 95» на той час уже був не просто гумористичним проєктом, а потужною медіа-структурою з політичним підтекстом. Володимир Зеленський та його команда перетворили розваги на платформу впливу. Трофімов, як продюсер, стояв за лаштунками — організовував зйомки, координував процеси, забезпечував технічну та організаційну сторону. Цей досвід став фундаментом для переходу в політику: уміння працювати з великими командами, керувати бюджетами та просувати ідеї.
У 2019 році, під час президентської кампанії Зеленського, Трофімов очолив так звану «Групу Кварталу» в передвиборчому штабі. Напередодні другого туру його навіть розглядали як можливого главу Адміністрації Президента. Перемога Зеленського відкрила двері до реальної влади.
На посаді першого заступника: роль у новій владі
Призначення 21 травня 2019 року першим заступником глави Адміністрації Президента (а з 25 червня — Офісу Президента) стало піком його публічної кар’єри. У команді, де багато хто прийшов із шоу-бізнесу, Трофімов відповідав за організаційні та внутрішні процеси. Його зона відповідальності включала координацію роботи апарату, участь у формуванні політики на ранніх етапах президентства.
Цей період збігся з активними реформами та пошуком балансу між новими обличчями та старими елітами. Трофімов, з одного боку, репрезентував «кварталівську» команду, з іншого — мав досвід роботи в медіа, що дозволяло йому ефективно комунікувати та просувати рішення. Проте вже в 2020 році ситуація змінилася: 4 листопада його звільнили з посади першого заступника, а того ж дня призначили позаштатним радником Президента.
Релігійні погляди: підтримка УПЦ МП та публічні заяви
Однією з найбільш обговорюваних сторін діяльності Трофімова стала його позиція щодо релігійних питань. Він активно підтримував Українську православну церкву Московського патріархату. В інтерв’ю він називав митрополита Онуфрія (Березовського) «дуже цікавою і глибокою людиною», «монахом, який служить Богу» і поєднує «мудрість, твердість і безмежну любов». Для Трофімова Онуфрій перебував «на зовсім іншому духовному рівні».
У середині жовтня 2020 року, під час візиту Президента Зеленського до Вселенського патріарха Варфоломія, Трофімов прислуговував митрополиту Онуфрію. Цей жест став символічним і викликав хвилю критики. Деякі релігієзнавці та політики вбачали в цьому демонстрацію прихильності саме до УПЦ МП у момент, коли в Україні тривали процеси переходу парафій до Православної церкви України.
Трофімов критикував релігійну політику часів Петра Порошенка, вважаючи, що вона «дискредитувала дії мільйонів віруючих українців». Його позиція часто інтерпретувалася як захист прав вірян УПЦ МП, але опоненти називали це лобіюванням інтересів структури, пов’язаної з Росією.
Критика та суспільні дискусії
Діяльність Трофімова в релігійній сфері спричинила петицію 2020 року з вимогою його звільнення. Автори петиції стверджували, що його вплив загрожує національним інтересам, посилює позиції держави-агресора та перешкоджає релігійній свободі. Критики, зокрема релігієзнавець Віктор Єленський, називали його споживачем «кремлівської благодаті». Олеся Яхно та інші експерти пов’язували уповільнення переходів церков до ПЦУ саме з його позицією.
Після звільнення з посади першого заступника в листопаді 2020 року деякі аналітики припускали, що це розв’яже руки Офісу Президента для активнішої співпраці з Вселенською патріархією. Проте публічні заяви Трофімова залишалися послідовними: він продовжував відстоювати погляд на УПЦ МП як на легітимну частину українського православ’я.
Після 2024 року: низький профіль і невизначеність
30 березня 2024 року Президент Зеленський звільнив Сергія Трофімова з посади позаштатного радника разом із низкою інших осіб. З того часу публічної інформації про його діяльність майже немає. Деякі джерела згадують можливі зв’язки з корупційними схемами в Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ) ще в попередні роки, але ці твердження потребують додаткової перевірки в кожному конкретному випадку.
Станом на середину 2026 року Трофімов залишається фігурою, чия публічна роль суттєво зменшилася. Його історія ілюструє типовий для українського політикуму шлях: від медіа та бізнесу — до високих посад, а потім — до часткового або повного відходу в тінь. Багато хто з колишніх соратників «Кварталу» продовжують активну діяльність, проте Трофімов обрав інший вектор — менш помітний.
Щоб краще зрозуміти еволюцію його кар’єри, варто поглянути на ключові етапи в хронологічній таблиці.
| Період | Посада / діяльність | Ключові деталі |
|---|---|---|
| 2001–2003 | Служба в морській піхоті | 1-й окремий батальйон, 10 стрибків з парашутом |
| 2005–2007 | Робота в «Кварталі 95» | Початок кар’єри в студії |
| 2007–2019 | Виконавчий продюсер «Квартал 95» | Відповідальність за кіновиробництво |
| 2019 | Лідер «Групи Кварталу» в штабі Зеленського | Передвиборча кампанія |
| 21 травня 2019 – 4 листопада 2020 | Перший заступник глави Офісу Президента | Висока посада в апараті влади |
| 4 листопада 2020 – 30 березня 2024 | Позаштатний радник Президента | Після звільнення з основної посади |
| 30 березня 2024 – дотепер | Приватна діяльність | Публічна активність мінімальна |
Цікаві факти про Сергія Трофімова
Під час служби в морській піхоті Сергій виконав рівно десять стрибків з парашутом — цифра, яку часто згадують як символ його фізичної підготовки та дисципліни, набутої ще до медіа-кар’єри.
На старому сайті «Кварталу 95» у розділі про «невидимих» співробітників Трофімова описували фразою «людина, яка будь-якими шляхами добивається свого» — характеристика, що відображає його репутацію наполегливого організатора.
У жовтні 2020 року Трофімов особисто прислуговував митрополиту Онуфрію під час візиту Президента до Вселенського патріарха — жест, який став одним із найбільш обговорюваних моментів його політичної біографії.
Він закінчив престижну Бізнес-школу МІМ-Київ, що дало йому управлінські знання, які поєдналися з практичним досвідом продюсера та військовою вишкілкою.
Трофімов ніколи не приховував своїх симпатій до УПЦ МП і в публічних заявах підкреслював духовні якості митрополита Онуфрія, протиставляючи їх, на його думку, політизації релігії за попередньої влади.
Після остаточного звільнення з посади радника в березні 2024 року публічна інформація про його діяльність практично зникла — типова ситуація для багатьох колишніх високопосадовців, які обирають шлях низького профілю.
Що залишається за кадром: особисте та майбутнє
Особисте життя Сергія Трофімова майже не висвітлюється в відкритих джерелах. Немає публічних деталей про родину, хобі чи поточні бізнес-проєкти. Це свідомий вибір багатьох людей, які пройшли через високі посади: зберегти приватність після періоду інтенсивної уваги.
Його історія — це історія людини, яка поєднала дисципліну армії, креатив медіа та жорсткість політичних коридорів. Від запорізького технікуму до кабінетів на Банковій, від продюсерських рішень до впливу на чутливу релігійну тему — шлях, що демонструє, як в Україні межі між розвагами, бізнесом і владою часто стираються. Сьогодні, коли публічна сторінка його біографії закрита, залишається простір для інтерпретацій і подальших досліджень того, як саме формувалася нова генерація управлінців початку 2020-х.