29 жовтня 1968 року в селі Лука Таращанського району на Київщині народилася Лариса Мудрак — людина, чий голос і рішення роками формували український інформаційний простір. Вона пройшла шлях від авторки програм на Радіо Свобода до високих державних посад, міжнародної експертизи та незалежної медіа-діяльності. Сьогодні її ім’я асоціюється з глибоким розумінням комунікацій у кризові часи, захистом культурної спадщини та чесним свідченням про війну.
Коротка відповідь на питання, ким є Лариса Мудрак: це журналістка, медіаекспертка, політична та громадська діячка з понад 30-річним досвідом, Заслужений журналіст України, колишня заступниця голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, голова наглядової ради Українського культурного фонду у 2021 році та авторка щоденника перших ста днів повномасштабного вторгнення «Гливкий туман Бучі». Її кар’єра демонструє, як одна людина може поєднувати журналістську незалежність, державне регулювання медіа та культурну дипломатію, залишаючись вірною принципам прозорості та захисту суспільства від шкідливого контенту.
Її шлях не був прямолінійним. Він вбирав у себе радіоефір у різних країнах Європи, редакторські столи в Києві та Нью-Йорку, прес-служби президентської адміністрації та міжнародні комітети Ради Європи. Кожен етап додавав нових шарів досвіду — від роботи з фантастикою до впровадження цифрового телебачення та кризових комунікацій під час війни.
Ранні роки та перші кроки в журналістиці
Дитинство Лариси Мудрак пройшло в сільській місцевості Київщини, де природа та традиції закладали основу для майбутньої чутливості до культурних кодів. Після школи вона обрала факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який закінчила у 1991 році. Паралельно прослухала курс практичної персонології в Києво-Могилянській академії. Ця комбінація теоретичної бази та розуміння людської природи стала фундаментом її вміння вести діалог навіть у найскладніших ефірах.
Перша професійна робота — завідувачка відділу фантастики та заступниця головного редактора журналу «Наука-Фантастика» — виявилася несподіваним стартом. Тут вона вчилася структурувати тексти, працювати з уявою читачів і бачити, як фантастичні сюжети відображають реальні суспільні тривоги. Цей досвід пізніше допоміг їй у створенні подкастів та публіцистики, де реальність часто перевершує будь-яку вигадку.
Радіо Свобода: голос, що формувався в ефірі
У 1993 році Лариса Мудрак приєдналася до української редакції Радіо Свобода. Протягом семи років вона працювала авторкою та ведучою програм у Києві, Мюнхені та Празі. Радіо Свобода в ті роки було не просто медіа — воно ставало вікном у світ для багатьох українців, джерелом незалежної інформації в часи, коли офіційні канали ще зберігали радянські інтонації.
Її голос звучав у програмах, що поєднували аналітику, інтерв’ю та репортажі. Переїзди між країнами навчили її адаптуватися до різних аудиторій і технічних умов. Саме на Радіо Свобода сформувалася її репутація людини, яка вміє слухати і чути — якості, що пізніше стали визначальними в комунікаційній роботі з владою та міжнародними партнерами.
Паралельно вона встигала вести телепрограми «Вікна» на каналах ТЕТ та ICTV і «Перехрестя», а також керувати проектом «Український регіональний вісник». Така багатозадачність показала її здатність поєднувати різні формати та платформи — навичку, яка сьогодні критично важлива для будь-якого медіаексперта.
Від редакторських столів до урядових комунікацій
На початку 2000-х Лариса Мудрак очолила редакцію газети «Деловая неделя — Financial Times» у Києві. У 2003 році вона працювала шеф-редакторкою «Нового русского слова» та радіо «Народная волна» в Нью-Йорку. Ці закордонні епізоди розширили її погляд на глобальні медіатренди та роль української історії в міжнародному контексті.
У 2005 році почався новий етап — державна служба. Вона стала прес-секретаркою та начальницею управління зв’язків зі ЗМІ Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. Працювала з міністрами Давидом Жванією та Віктором Балогою в період, коли країна ще жила наслідками Чорнобильської катастрофи. Потім перейшла до Секретаріату Президента України Віктора Ющенка, де обіймала посади від першої заступниці керівника прес-служби до керівниці Головної служби інформаційної політики (2007–2010).
Цей період навчив її працювати в умовах політичної турбулентності, коли кожне слово могло стати інструментом стабілізації або, навпаки, загострення. Вона брала участь у формуванні інформаційної політики на найвищому рівні, що вимагало балансу між відкритістю та захистом державних інтересів.
Національна рада та регулювання медіапростору
У лютому 2010 року указом Президента Віктора Ющенка Ларису Мудрак призначили членкинею Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Незабаром вона стала заступницею голови. На цій посаді вона пропрацювала до 2014 року, коли указом Петра Порошенка її було звільнено.
За цей час Національна рада впроваджувала цифрове телебачення, проводила понад 220 регіональних тренінгів із захисту дітей від потенційно шкідливого контенту та адаптації медіа до нових технологій. Лариса Мудрак активно брала участь у цих процесах. Її робота торкалася не лише технічних аспектів, а й етичних — як зробити інформаційний простір безпечнішим для найвразливіших груп.
Паралельно з 2011 по 2014 рік вона представляла Україну в Керівному комітеті Ради Європи з питань медіа та інформаційного суспільства. Ця міжнародна роль дозволила їй впливати на європейські стандарти медіарегулювання та захищати українські інтереси на високому рівні.
Незалежна експертиза, сімейний бізнес та кризові комунікації
Після 2014 року Лариса Мудрак обрала шлях незалежного медіаексперта. Вона стала партнеркою з розвитку Family Business Network Ukraine (FBN Ukraine) та заснувала компанію Win Win Communication, де обіймає посаду президента. У 2015–2017 роках входила до координаційної ради Aspen Ukraine Initiative, брала участь у семінарах з відповідального лідерства.
Її експертиза в комунікаціях вищого політичного рівня виявилася затребуваною в кризові періоди. Разом з колегами вона стала співавторкою посібника «Комунікація і криза: як громадам протистояти викликам і успішно діяти в період кризи» (2020). Цей матеріал допомагає місцевим громадам будувати ефективні стратегії спілкування під час надзвичайних ситуацій — від природних катастроф до соціальних потрясінь.
Вона також вела подкаст «Українські герої» на Громадському радіо, фіксуючи історії стійкості та людяності. Волонтерська діяльність — від становлення Мистецького Арсеналу до підтримки Громадського радіо — показує послідовність її цінностей: підтримка незалежних медіа та культурних інституцій.
2021 рік: короткий, але значущий період в Українському культурному фонді
14 квітня 2021 року Ларису Мудрак призначили головою наглядової ради Українського культурного фонду. Під її головуванням уже 27 квітня провели повторний конкурс на посаду виконавчого директора, який виграв Владислав Берковський. Однак деякі рішення наглядової ради — зокрема відхилення низки проектів з високими експертними оцінками — викликали критику з боку культурних менеджерів, митців та експертів. Вони звинувачували раду в ручному управлінні та порушенні прозорих процедур.
Після публічного звернення сотень діячів культури Лариса Мудрак подала заяву про відставку 4 червня 2021 року. Цей епізод став прикладом того, наскільки складно поєднувати державне фінансування культури з вимогами прозорості та професійної експертизи. Сама вона оприлюднила відповідь на відкритий лист, захищаючи позицію ради.
Цей короткий період показав її готовність брати відповідальність навіть у конфліктних ситуаціях і водночас — вміння вчасно відступити, коли конфлікт загрожує місії інституції.
Сучасний етап: воєнні хроніки та нові горизонти
У 2025 році у видавництві «Фоліо» вийшла книга Лариси Мудрак «Гливкий туман Бучі» — щоденник перших ста днів повномасштабного вторгнення. Вона починається з подій у селищі Красне неподалік Бучі та перетворюється на особисту рефлексію про біль, пам’ять, виживання та силу людських зв’язків у найтемніші часи. Це не просто публіцистика — це свідчення людини, яка вміє перетворювати хаос на структуровану розповідь.
Книга стала логічним продовженням її багаторічної роботи з кризовими комунікаціями. У ній відчувається досвід радіожурналістки, яка вміє слухати, державницький погляд на інформаційну безпеку та глибока людяність людини, яка пережила війну поряд з іншими українцями.
Сьогодні Лариса Мудрак продовжує діяльність як незалежна медіаекспертка, розвиває Family Business Network Ukraine та залишається активною в публічному просторі. Її інтереси — інноваційні технології в інформаційній політиці та освіті, музейні платформи, українська вишивка як форма культурного коду — свідчать про цілісність особистості, яка ніколи не відокремлювала професійне від людського.
Книга «Гливкий туман Бучі» — це не просто хроніка, а спроба зафіксувати туман війни, щоб майбутні покоління могли бачити крізь нього чіткіше.
Цікаві факти про Ларису Мудрак
Лариса Мудрак — одна з небагатьох українських медіаексперток, яка працювала в чотирьох країнах Європи (Україна, Німеччина, Чехія) та США, що дало їй унікальний погляд на роль національних медіа в глобальному контексті.
Під час роботи в Національній раді вона брала участь у більш ніж 220 регіональних тренінгах із захисту дітей від шкідливого контенту — це один із наймасштабніших просвітницьких проектів у сфері медіарегулювання за всю історію незалежної України.
Її зацікавлення українською національною вишивкою не випадкове: багато хто з колег відзначає, що саме через традиційні орнаменти вона часто пояснює глибші культурні коди, які потрібно захищати в інформаційну епоху.
У 2003 році вона стала лауреаткою програми «Людина року» в номінації «Журналіст року в галузі друкованих ЗМІ» — нагорода, яку отримала ще до державних посад, підкреслюючи визнання колег саме за журналістську роботу.
Книга «Гливкий туман Бучі» (2025) стала її першою великою особистою публікацією воєнного часу, хоча раніше вона вже була співавторкою посібників з кризових комунікацій та книги «Несправедливість простору».
Вона закінчила Дипломатичну академію України вже після роботи в президентській адміністрації — приклад того, як досвід практики часто випереджає формальну освіту, а потім доповнює її.
Лариса Мудрак є членкинею Національної спілки журналістів України з 2002 року і віце-президенткою Асоціації благодійників України з 2008 року — поєднання, яке рідко зустрінеш в одній біографії.
Її кар’єра продовжує впливати на тих, хто сьогодні будує українські медіа, комунікаційні стратегії та культурну політику. Досвід Лариси Мудрак показує, що справжня експертиза народжується не в одній сфері, а на перетині журналістики, державного управління, міжнародної дипломатії та особистої відповідальності перед суспільством. У часи, коли інформація стає зброєю, а культура — фронтом, такі голоси залишаються особливо цінними.