Олександр Орестович Фільц народився 24 квітня 1954 року у Львові. Сьогодні йому 72 роки, і за цей час він пройшов шлях від студента медичного інституту до одного з найвпливовіших українських психотерапевтів, професора, доктора медичних наук та ректора новоствореного медичного університету Unbroken. Його ім’я асоціюється з народженням сучасної психотерапії в незалежній Україні, з реформами в психіатричній допомозі та з пошуком відповідей на найглибші травми, які приносить війна.
Фільц не просто лікує — він допомагає людям знайти внутрішню опору в часи, коли зовнішній світ руйнується. Його погляд на хронічну травму, що триває під час війни, на стійкість українського суспільства та на необхідність української інтелектуальної незалежності в психотерапії робить його фігурою, яка виходить далеко за межі кабінету лікаря.
Родинна спадщина: етика, культура і вибір медицини
Олександр Фільц виріс у родині, де медицина та культура перепліталися природно. Батько, професор Орест Фільц, був хірургом, учнем видатного львівського вченого Георгія Караванова. Він прищеплював сину етичні принципи Гіппократа — «не нашкодь» — і переконання, що 70 % одужання залежить не від ліків, а від турботи та людяності лікаря. Мати, Марта Павенецька, працювала офтальмологом. Дідусь по материнській лінії, Олександр Павенецький, був юристом, який захищав діячів ОУН і відновлював львівський музей-аптеку — один із символів культурної пам’яті міста.
Така родинна атмосфера формувала не просто лікаря, а людину, яка бачить пацієнта цілісно — тіло, душу, історію. Фільц зізнається, що саме сімейний «каркас» дав йому етичну стійкість і здатність не ламатися під тиском. Він міг би піти шляхом батька в хірургію, але обрав психіатрію та психотерапію — сферу, де можна поєднати медицину з філософією, мистецтвом і пошуком внутрішньої гармонії.
Вибір виявився доленосним. Психотерапія в радянські часи була маргінальною, а після здобуття незалежності Україна потребувала власної школи, яка б не копіювала західні моделі сліпо, а синтезувала найкраще з європейського досвіду та українських реалій.
Навчання: від Львова до квартири Фройда
Олександр Фільц закінчив Львівський медичний інститут (нині Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Після базової освіти він продовжив навчання в Москві — цілих десять років. Там він здобував глибокі знання, незважаючи на пропозиції залишитися. Повернення до Львова супроводжувалося наклепами, але згодом справедливість восторжествувала завдяки підтримці таких постатей, як Богдан Гаврилишин.
Справжнім проривом стало навчання психоаналізу в Австрії та Німеччині. Сім років у Австрії він вивчав груповий аналіз під керівництвом Хорста Кехеле, а три роки — в Німеччині. У 1992 році Фільц жив у квартирі Зигмунда Фройда у Відні майже два роки — став останнім мешканцем гостьового поверху музею Фройда. Він допомагав з переміщенням документів і буквально дихав повітрям, у якому народжувалася психоаналітична думка. Цей досвід став для нього не просто фактом біографії, а внутрішнім орієнтиром: психотерапія — це не набір технік, а глибоке занурення в людську природу.
Саме тоді він почав формувати власний підхід: критичне мислення замість догм, емпатію замість нав’язування чужої картини світу. Пацієнт не повинен «переймати» терапевта повністю — він обирає те, що резонує з його власною історією.
Створення української школи психотерапії: Трускавецька школа
У 1994 році Олександр Фільц разом із дружиною Людмилою Самсоновою та австрійським психотерапевтом Альфредом Пріцем заснував Трускавецьку школу психотерапії. Це був один із перших системних проектів з підготовки фахівців за європейськими стандартами в незалежній Україні. Школа стала місцем, де народжувалося нове покоління психотерапевтів — людей, які вміли працювати з групами, розуміти несвідоме та допомагати пацієнтам у кризових станах.
Фільц очолював секцію психоаналізу Української спілки психотерапевтів, а згодом став її президентом. У 2005–2007 роках він очолював Європейську асоціацію психотерапевтів, а пізніше обіймав посаду першого віце-президента. Ці ролі дозволили йому впливати не лише на українську, а й на європейську психотерапевтичну спільноту — відстоювати баланс між науковою обґрунтованістю та гуманістичним підходом.
Він автор книги «Олімпійський синдром» — роботи, що досліджує тиск високих досягнень, вигорання та внутрішні конфлікти, з якими стикаються люди, змушені постійно «перемагати». Книга стала відображенням його інтересу до психологічних механізмів, які керують сучасною людиною в умовах конкуренції та стресу.
Керівництво лікарнею та реформи психіатричної допомоги
З 2006 по 2016 рік Олександр Фільц очолював Львівську обласну психіатричну лікарню як головний лікар. Це був період, коли українська психіатрія повільно відходила від радянських підходів — ізоляції, стигматизації, браку індивідуального підходу. Фільц впроваджував більш гуманні принципи: увагу до гідності пацієнта, розвиток психотерапевтичних методів поряд із медикаментозним лікуванням, створення умов для реабілітації.
Його стиль керівництва поєднував жорстку вимогливість до професійних стандартів з глибокою людяністю. Він знав, що психіатрична допомога — це не лише про ліки, а про відновлення довіри людини до світу та до самої себе. Саме в цей період він активно розвивав кафедру психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету, де й досі завідує кафедрою.
Війна, хронічна травма та стійкість українського суспільства
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Олександр Фільц опинився в центрі обговорення психічного здоров’я нації. У інтерв’ю 2026 року він наголошує: доки війна триває, ми говоримо не про класичний ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), а про постійно діючу хронічну травму. Ця травма не має «після» — вона триває щодня, впливаючи на сновидіння, реакції, стосунки.
Реакції людей різноманітні: хтось ігнорує війну, хтось тікає, хтось волонтерить чи йде захищати країну. Фільц бачить у цьому не патологію, а прояв стійкості. Українське суспільство, на його думку, набуло горизонтальної структури після Майдану 2004 року — мережі взаємопідтримки, які працюють як пружина: стискаються під тиском, але не ламаються. Саме ця горизонтальна солідарність дозволяє нації чинити опір і адаптуватися.
Він застерігає: після війни можуть проявитися відкладені наслідки травми, тому вже зараз потрібно готувати фахівців, які вміють працювати з хронічною травмою, а не лише з її «пост»-версією. Психотерапія тут — не розкіш, а необхідність для відновлення суспільства.
Ректор Unbroken: нова філософія медичної освіти
У вересні 2025 року Олександр Фільц став ректором новоствореного медичного університету Unbroken у Львові. Університет виник на базі Першого територіального медичного об’єднання, за ініціативи Благодійного фонду Unbroken та міської влади. Це некомерційна установа, яка не потребує бюджетного фінансування. Її місія — готувати вузьких спеціалістів для надання сучасної допомоги військовим і цивільним, пораненим внаслідок російської агресії: протезування, реабілітація, реконструктивна хірургія, психологічна допомога, анестезіологія.
Фільц бачить Unbroken як місце, де практика поєднується з наукою та міжнародним досвідом. Лікарі, які за роки війни здобули унікальні знання, тепер передаватимуть їх новому поколінню. Окрім медичної школи, з жовтня 2025 року почала роботу Школа муніципального управління — для підготовки управлінців у сферах економіки, урбаністики, екології, освіти, соціальної політики. Навчання модульне, гнучке, орієнтоване на практичні навички.
«Ми створюємо місце, де практика поєднуватиметься з наукою та міжнародним досвідом, — каже Фільц. — Наші лікарі здобули унікальні знання за роки війни. Тепер вони зможуть передати їх іншим і сформувати нове покоління фахівців».
Цікаві факти про Олександра Фільца
- Квартира Фройда — у 1992 році Фільц жив у віденській квартирі засновника психоаналізу майже два роки, ставши останнім мешканцем гостьового поверху музею. Він допомагав з переміщенням документів — буквально торкався історії психотерапії.
- Трускавецька школа 1994 року — разом з дружиною та австрійським колегою він створив один із перших системних навчальних проектів, який виховав ціле покоління українських психотерапевтів за європейськими стандартами.
- Родинний «каркас» — дідусь захищав діячів ОУН, батько був етичним хірургом, а сам Фільц обрав психіатрію, щоб лікувати не лише тіло, а й душу. Сім’я дала йому стійкість до наклепів і тиску.
- «Олімпійський синдром» — автор книги про психологічний тиск високих досягнень, вигорання та внутрішні конфлікти людей, змушених постійно «перемагати».
- Ректор Unbroken з 2025 року — очолив університет, який готує фахівців для реабілітації поранених і відбудови країни. Університет некомерційний і поєднує медицину з муніципальним управлінням.
- Хронічна травма замість ПТСР — під час війни, на думку Фільца, ми маємо справу з постійно діючою травмою, а не з посттравматичним розладом у класичному розумінні. Це змінює підходи до допомоги.
- Горизонтальна стійкість — українське суспільство тримається завдяки мережам взаємопідтримки, які виникли після Майдану 2004 року — «пружині», що стискається, але не ламається.
Філософія допомоги: емпатія, критичне мислення та українська незалежність
Олександр Фільц часто повторює: успішна психотерапія — це не коли пацієнт стає «копією» терапевта, а коли він внутрішньо засвоює корисне і відкидає чуже. Емпатія тут ключова — терапевт повинен «відчути» світ пацієнта через емоційні аналогії, щоб виникла довіра.
Він критикує сліпе копіювання західних моделей і закликає українських фахівців до інтелектуальної незалежності. Психотерапія в Україні має враховувати нашу історію, колективну травму та унікальну стійкість. Знання для нього — це «обґрунтована правдивість узгоджених відчуттів, значень і реальності», а не набір готових формул.
У часи війни Фільц бачить психотерапію як інструмент не лише індивідуального зцілення, а й суспільного відновлення. Підготовка фахівців у Unbroken — це інвестиція в те, щоб після перемоги країна мала достатньо людей, здатних працювати з найскладнішими травмами та допомагати іншим знаходити сенс і надію.
Його шлях — від квартири Фройда до ректорського кабінету воєнного часу — показує, що справжня психотерапія народжується не в тиші кабінетів, а на перетині особистої історії, професійної чесності та відповідальності перед суспільством. Олександр Фільц продовжує будувати ці мости — між минулим і майбутнім, між наукою і людяністю, між травмою і відновленням.