Вадим Васильович Колесніченко народився 21 березня 1958 року в Умані Черкаської області. Його доля сплелася з кількома епохами: радянським дитинством, роботою в колгоспах і міліції, депутатством у Верховній Раді від Партії регіонів та остаточним вибором на користь російського громадянства після 2014 року. Сьогодні, у 2026-му, ексдепутат кількох скликань веде власну пропагандистську програму в анексованому Севастополі, тоді як українські суди заочно засудили його до п’яти років ув’язнення за розпалювання національної ворожнечі.
У перші роки незалежності Колесніченко залишався маловідомим юристом у Криму. Політичний злет почався після вступу до Партії регіонів на початку 2000-х. Він тричі проходив до парламенту — у V, VI та VII скликаннях. Обіймав посаду заступника голови фракції, входив до комітету з питань правосуддя. Найгучнішою legislative ініціативою стало співавторство закону «Про засади державної мовної політики» 2012 року, який противники назвали інструментом русифікації.
Після втечі Віктора Януковича та анексії Криму Колесніченко склав депутатський мандат 15 квітня 2014 року. Він заявив, що «перебуває на території РФ», отримав російський паспорт і вступив до партії «Родина». Спроби продовжити політичну кар’єру в окупованому Севастополі провалилися: партія не подолала бар’єр на виборах до «законодавчих зборів», а сам Колесніченко програв у окрузі. З 2016 року він обіймає посаду секретаря Кримського футбольного союзу. У 2025 році перекваліфікувався у телеведучого — тепер щосуботи о 20:00 на каналі «Перший севастопольський» виходить програма «Підсумки з Вадимом Колесніченком», де він саркастично коментує світові події на користь Росії. На RuTube вже понад 400 випусків.
Ранні роки та формування світогляду
Дитинство Вадима минуло в Умані. Батько, за його словами, нібито загинув у танку під час Другої світової війни в 1944 році. Пізніше журналісти та критики вказували на хронологічну нестиковку: Колесніченко народився в 1958-му, тобто через 14 років після заявленої дати загибелі батька. Сам політик назвав такі закиди «хворобою» опонентів.
Після школи Вадим вступив до Уманського сільськогосподарського інституту. У 1981 році здобув спеціальність ученого-агронома. Перші кроки в дорослому житті були типовими для радянської молоді: робота на стадіоні в Умані, посада головного агронома колгоспу «Слава» на Волині, перший секретар міськкому комсомолу у Володимир-Волинському. Служба в армії (1982–1984), потім — робота майстром у ремонтно-будівельному управлінні в Євпаторії.
З 1985 року Колесніченко опинився в органах внутрішніх справ Ялти. Працював оперуповноваженим, а з 1989-го — інструктором і головою контрольної комісії Ялтинського міськкому Компартії України. Після 1991 року радянська кар’єра обірвалася. Він перекваліфікувався на юриста: у 1992-му закінчив Харківську юридичну академію. Працював юрисконсультом у ялтинських санаторіях, банках та приватних фірмах. Саме Крим став для нього справжнім домом — тут сформувалися зв’язки, які згодом привели до Севастопольського округу у Верховній Раді.
Депутатська кар’єра: три скликання та комітет правосуддя
У 2006 році Колесніченко вперше потрапив до Верховної Ради за списком Партії регіонів. У V та VI скликаннях він працював у комітеті з питань правосуддя, а у VI став заступником голови фракції. У 2012-му балотувався вже по мажоритарному округу № 225 у Севастополі і переміг з 43 % голосів.
У комітеті правосуддя він очолював підкомітет з питань звільнення суддів. Критики стверджували, що ця позиція дозволяла впливати на судову систему в інтересах Партії регіонів. Сам Колесніченко позиціонував себе як захисника «російськомовного населення» та противника «бандерівської ідеології».
| Рік | Подія / посада |
|---|---|
| 2006–2007 | Народний депутат V скликання, член комітету правосуддя |
| 2007–2012 | Народний депутат VI скликання, заступник голови фракції ПР |
| 2012–2014 | Народний депутат VII скликання від округу № 225 (Севастополь) |
| 2010 | Отримав звання «Заслужений юрист України» |
Мовний закон Ківалова-Колесніченка та його наслідки
Найбільш відомою законодавчою «візитівкою» Колесніченка став закон «Про засади державної мовної політики», ухвалений у липні 2012 року разом із Сергієм Ківаловим. Документ дозволяв надавати регіональній мові статус офіційної в областях, де національні меншини становлять понад 10 % населення. На практиці це стосувалося насамперед російської мови.
Опозиція та громадські активісти назвали закон «антиукраїнським» і таким, що загрожує державній мові. У парламенті та на вулицях спалахували протести. Деякі експерти вважали, що закон посилює поляризацію суспільства напередодні президентських виборів 2015 року. Після Революції гідності закон частково скасували, проте дискусія про мовну політику триває досі.
Колесніченко активно захищав документ у ЗМІ, стверджуючи, що він merely «захистить права мільйонів російськомовних громадян». Критики відповідали, що насправді закон створює преференції для російської мови за рахунок української.
Скандали, бійки та публічні сутички
Кар’єра Колесніченка рясніла гучними інцидентами. У 2012 році на ток-шоу Савіка Шустера він фізично посварився з активісткою FEMEN Олександрою Шевченко, назвавши її «повія». У сесійній залі Верховної Ради його били черевиком під час обговорення мовного закону. Він публічно пропонував опонентам «зняти штани» в ефірі.
У 2010 році організував виставку «Волинська різня — польські та єврейські жертви ОУН-УПА» в Українському домі в Києві. За версією слідства, виставка мала на меті розпалювати ворожнечу, а сам Колесніченко закликав міліцію застосовувати силу проти незгодних. Пізніше суд встановив, що проти 13 людей сфабрикували адміністративні протоколи.
Політик неодноразово ображав опонентів у парламенті, використовував нецензурну лексику щодо лідерів Майдану. Журналістські опитування 2011 року поставили його на четверте місце серед найбільш «українофобських» депутатів.
2014 рік: зрада мандата та переїзд до Криму
Під час Євромайдану Колесніченко залишався жорстким критиком протестувальників. Він голосував за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року. Після втечі Януковича та початку анексії Криму склав повноваження депутата «як такий, що перебуває на території Російської Федерації».
У квітні 2014-го Верховна Рада достроково припинила його мандат 241 голосом. Колесніченко отримав російське громадянство, вступив до партії «Родина» і спробував влитися в окупаційну політику Севастополя. Двічі балотувався до «законодавчих зборів» — безуспішно. У 2017-му окупаційна влада не допустила його до «виборів губернатора».
Колесніченко швидко втратив політичну вагу в нових реаліях: колишній заступник голови фракції у Києві став рядовим невдахою в окупованому Севастополі.
Нове амплуа: телеведучий пропаганди
Після низки політичних поразок Колесніченко знайшов нову нішу. З 2025 року він веде авторську програму «Підсумки з Вадимом Колесніченком» на каналі «Перший севастопольський». У випусках саркастично аналізує міжнародні події, завжди підкреслюючи «перемоги» Росії та «проблеми» Заходу. За даними на квітень 2025 року, на RuTube доступно понад 400 епізодів.
Окупаційні ЗМІ позиціонують його як «експерта з політичних та соціальних питань». Українські журналісти називають програму черговим інструментом пропаганди. Сам Колесніченко, схоже, задоволений роллю: після провалів на виборах телебачення дало йому нову трибуну та, ймовірно, стабільний дохід.
Сім’я та особисте життя
Колесніченко одружений з Лілією Петрівною Македон (народилася 1976 року). У подружжя є син Всеволод. Про особисте життя політик ніколи не розповідав детально — у відкритих джерелах майже немає інтерв’ю про родину. Дружина та син супроводжували його під час переїзду до Криму в 2014 році.
Правові наслідки: вироки та підозри 2024–2026 років
У листопаді 2024 року Шевченківський районний суд Києва заочно засудив Колесніченка до п’яти років позбавлення волі у справі про виставку 2010 року. Суд визнав його винним у підбурюванні працівників міліції до перевищення влади та розпалюванні національної ворожнечі.
У грудні 2024-го Державне бюро розслідувань повідомило ексдепутату про підозру в державній зраді, розпалюванні ворожнечі та виправданні збройної агресії РФ. Йому загрожує довічне ув’язнення. 22 листопада 2024 року РНБО позбавила Колесніченка всіх державних нагород України.
Українське правосуддя продовжує роботу над справами часів Януковича навіть через десятиліття — вирок Колесніченку став одним із символів цього процесу.
Цікаві факти про Вадима Колесніченка
- Хронологічний парадокс батька: Політик роками розповідав історію про загибель батька в танку 1944 року, хоча сам народився лише 1958-го. Журналісти неодноразово вказували на нестиковку, а Колесніченко назвав це «хворобою» критиків.
- Від агронома до «Заслуженого юриста»: Шлях від колгоспного агронома на Волині через службу в міліції Ялти до звання «Заслужений юрист України» 2010 року виглядає як класична радянська кар’єра, адаптована під нові реалії.
- Понад 400 епізодів пропаганди: Після провалу на окупаційних виборах Колесніченко знайшов нову трибуну — власне ток-шоу, де коментує світові події виключно в проросійському ключі.
- Дві невдалі спроби в Севастополі: Колишній заступник голови фракції у Києві двічі програв вибори в окупованому місті, а 2017-го його навіть не допустили до «губернаторських перегонів».
- Футбольний функціонер: З 2016 року Колесніченко обіймає посаду секретаря Кримського футбольного союзу — одна з небагатьох офіційних посад, яку він утримує в окупаційній структурі.
Життєвий шлях Вадима Колесніченка демонструє, як радянське виховання, кримські зв’язки та політичні амбіції можуть привести людину від депутатського крісла в Києві до телевізійної студії в Севастополі. Його історія — це не лише про конкретну особу, а й про вибори, які робили багато політиків часів Партії регіонів, та про ціну цих виборів через десятиліття. Сьогодні, коли українські суди продовжують розглядати справи десятилітньої давності, а сам Колесніченко коментує світові події з позиції окупованого міста, його постать залишається яскравим нагадуванням про складні переплетіння особистої долі та великої політики.