Богдан Юрійович Василенко народився 8 червня 1978 року в Мелітополі Запорізької області і став одним із тих голосів, що формували обличчя незалежної місцевої преси в Україні. Запоріжжя знає його як головного редактора легендарної «Суботи плюс», директора медіакомпанії та людину, яка в перші години повномасштабного вторгнення замінила редакційний стіл на окопи Національної гвардії. Сьогодні він продовжує служити пресофіцером 15-ї бригади оперативного призначення НГУ «Кара-Даг», поєднуючи журналістський досвід із військовим обов’язком.
Його шлях — це не просто кар’єра, а живе віддзеркалення епохи: від сімейного медіабізнесу в 2000-х до жорстких політичних випробувань, від мирних репортажів до фронтових замальовок. Василенко завжди говорив прямо, навіть коли це коштувало спокою. Його колонка «Відчуття тижня» в газеті збирала тисячі читачів, бо в ній відчувалася щира запорізька душа — без прикрас, з гострим аналізом і теплом до рідного краю.
Сьогодні, коли Запоріжжя залишається прифронтовим містом, історія Богдана Василенка надихає багатьох: від початківців-журналістів, які тільки вчаться тримати перо, до досвідчених медійників, що шукають нові форми впливу. Він довів, що журналістика не закінчується з першим пострілом — вона лише набирає нової сили.
Ранні роки та родинні корені в медіа
Мелітополь 1978 року — це ще радянське промислове місто, де майбутній журналіст вбирав у себе дух степової свободи та запорізької завзятості. Родина Василенків завжди була пов’язана зі словом: мама Ірина Василенко заклала фундамент сімейного медіабізнесу, а батько Юрій активно долучався до роботи в газеті. Богдан ріс у атмосфері, де новини обговорювалися за вечірнім чаєм, а друкарська машинка була таким самим домашнім предметом, як і телевізор.
Вища освіта стала для нього не просто формальністю, а інструментом. Він швидко зрозумів, що в регіоні, де місцеві еліти часто контролювали інформаційний простір, незалежне слово — це рідкість. Переїзд до Запоріжжя став природним кроком: тут пульсувало життя великого промислового центру, тут формувалися історії, варті великої преси. Родинний зв’язок із журналістикою виявився не просто спадком, а живим уроком: чесність, наполегливість і вміння чути людей.
Саме в цьому середовищі Богдан Василенко сформував свій стиль — прямий, емоційний, без зайвої помпезності. Він не боявся гострих тем і завжди ставив на перше місце інтереси звичайних запоріжців: робітників заводів, фермерів степу, матерів і студентів.
«Субота плюс»: сімейний проєкт, що став голосом Запоріжжя
У квітні 2000 року мама Ірина запустила «Суботу плюс» — газету, яка швидко завоювала серця читачів. Уже в 2003 році Богдан Василенко став головним редактором, перетворивши видання на потужний щотижневик. ТОВ «Медіа компанія СЛОВО», директором якого він залишається, видавало газету, що виходила українською та російською, сягала тиражу 35 тисяч примірників і розходилася по всій Україні.
Газета вражала різноманітністю: фотоновіни «Великим планом», регіональні події, авторська колонка Богдана «Відчуття тижня», глибокі теми номера, економіка, кримінал, спорт і розважальна вкладка «Гвозді». Читачі купували її в роздріб, бо там було життя — без цензури, з реальними історіями. У 2011 році дослідження Taylor Nelson Sofres визнало «Суботу плюс» найпопулярнішою щотижневою газетою Запоріжжя з аудиторією понад 107 тисяч осіб.
Родина працювала як єдиний механізм: Ірина — шеф-редактор, Юрій — редактор відділу інформації, Тарас Василенко — літературний редактор і кореспондент. Брат Богдана теж став журналістом, а пізніше — воїном. Разом вони створили не просто видання, а справжню медіа-родину, яка впливала на громадську думку. Ребрендинг 2006 року, додавання україномовної вкладки «Просто», щорічні конкурси краси та розіграші — все це робило газету живою частиною міста.
Видання припинило вихід у грудні 2016-го через фінансові труднощі, але в 2017-му відновилося. Навіть після цього Богдан продовжував впливати на медіапростір Запоріжжя, залишаючись директором компанії. «Субота плюс» стала символом незалежної регіональної преси в часи, коли багато видань залежали від спонсорів чи влади.
Політичні амбіції: спроби змінити систему зсередини
Журналістський досвід підштовхнув Богдана Василенка до політики. У 2012 році він балотувався до Верховної Ради по 75-му мажоритарному округу від партії «УДАР» Віталія Кличка. У 2015-му — до Запорізької міської ради. Хоча перемоги не сталося, ці кампанії показали його бажання діяти, а не лише писати.
Він бачив проблеми Запоріжжя зсередини: корупцію в комунальних підприємствах, тиск на медіа, соціальну напругу. Політичні спроби стали продовженням журналістської місії — дати голос тим, кого зазвичай не чують. Безпартійний за переконаннями, Богдан завжди підкреслював незалежність і чесність.
Громадська позиція та гучні випробування
Незалежність «Суботи плюс» часто викликала спротив. У 2012 році, напередодні візиту президента Януковича до Запоріжжя, акредитований журналіст газети отримав повістку до міліції саме в той момент, коли мав їхати на зустріч. Богдан Василенко відкрито заявив про тиск і відмовився замінювати колегу. Прес-секретар президента заперечувала причетність СБУ, але інцидент став яскравим прикладом, як влада реагує на невигідні голоси.
У листопаді 2014 року стався інцидент під час патрулювання: під час зупинки авто дружини Богдан вступив у конфлікт з працівником ДАІ і в емоційному пориві вкусив його за руку. Жовтневий районний суд Запоріжжя у 2017 році призначив два роки позбавлення волі умовно з випробувальним терміном один рік. Василенко своєї вини не визнав. Ця історія, хоч і неприємна, показала людяність: навіть у стресових ситуаціях він залишався собою — емоційним і принциповим.
Газета регулярно проводила акції — від протестів проти бюсту Сталіна до позитивних ініціатив. Богдан завжди стояв за чесну журналістику, навіть коли це коштувало судів чи тиску.
24 лютого 2022-го: від репортажу до повістки
Ранок повномасштабного вторгнення застав Богдана вдома. Дружина розбудила його словами, що почалася війна. Він автоматично поїхав знімати репортаж про обстріли ППО, змонтував сюжет і ввечері отримав повістку. Наступного ранку вже стояв у військкоматі. Так журналіст перетворився на захисника.
Його направили до 15-ї бригади оперативного призначення НГУ «Кара-Даг». Перші місяці — під Оріховом, у полях і окопах. Постійні обстріли, спека, відсутність звичного комфорту. «Я навряд чи був підготовлений до таких польових й іноді навіть суворих умов, але вже звик. Людина до всього звикає, навіть до цих постійних обстрілів», — згадував він у інтерв’ю.
Служба на передовій і роль пресофіцера
Два місяці в окопах стали школою життя. Богдан публікував фронтові замальовки на Facebook, розповідав про побратимів, волонтерів і віру в перемогу. «Ваша віра нас надихає. Ваша допомога, в першу чергу волонтерів, нас підтримує», — звертався він до цивільних. Ці слова стали мостом між фронтом і тилом.
З часом його досвід журналіста знадобився на новому рівні. Сьогодні Богдан Василенко — пресофіцер бригади. Він продовжує писати, інформувати суспільство про дії захисників, розвінчувати міфи і підтримувати бойовий дух. У 2025 році він брав участь у зустрічах журналістів-військових, ділився досвідом і підкреслював єдність медіа та армії. Брат Тарас теж воює в лавах ЗСУ — родина Василенків продовжує служити Україні на різних фронтах.
Його історія доводить: справжній журналіст не просто фіксує події — він стає їх частиною. Від колонок у газеті до офіційних повідомлень бригади — голос Богдана Василенка звучить так само щиро і впевнено.
Цікаві факти про Богдана Юрійовича Василенка
- Сімейна династія: «Субота плюс» — це не просто робота, а сімейна справа, де мама Ірина, батько Юрій, брат Тарас і сам Богдан створювали контент разом. Навіть після пауз у виданні дух родинної журналістики живе.
- Авторська колонка: «Відчуття тижня» збирала тисячі читачів, бо Богдан писав про те, що боліло всім: від місцевої політики до людських історій, з гумором і гостротою.
- Фронтова адаптація: З першого дня вторгнення він пройшов шлях від цивільного репортера до пресофіцера, зберігаючи журналістський погляд навіть під обстрілами.
- Громадська активність: Від антисталінських білбордів до підтримки волонтерів — його позиція завжди була проактивною і чесною.
- Продовження місії: Навіть на війні він не припинив писати. Його пости та матеріали як пресофіцера — це сучасна фронтова хроніка, доступна тисячам підписників.
Ці факти роблять його історію особливо живою: звичайна людина, яка в критичні моменти робить надзвичайне.
Сучасний внесок і значення для України
Станом на 2026 рік Богдан Василенко продовжує службу в лавах Національної гвардії, активно працює як пресофіцер і блогер. Його матеріали з’являються на платформах, де він розповідає про реалії захисту Запорізького напрямку, підтримує бойовий дух і нагадує про важливість єдності. Запоріжжя пишається таким сином — людиною, яка пройшла шлях від головного редактора популярної газети до захисника, що продовжує інформувати суспільство.
Його досвід вчить початківців-журналістів: чесність завжди в ціні, навіть коли навколо тиск. Для досвідчених медійників це приклад, як адаптуватися до нових реалій війни. Богдан Василенко не просто служить — він продовжує розповідати історії, що формують нашу спільну пам’ять про цей час.
Кожна його публікація, кожне звернення до цивільних — це нагадування, що фронт і тил єдині. Запорізький журналіст, воїн і пресофіцер залишається символом того, як особиста відповідальність перетворюється на національну силу.