5 травня 2014 року в Бердянську Андрій Білецький зібрав невелику групу бійців, які до того діяли як «чорні чоловічки» у Харкові, і створив батальйон територіальної оборони «Азов». Тоді це був один із багатьох добровольчих підрозділів, що з’явилися на тлі російської агресії. За кілька місяців він уже брав участь у звільненні Маріуполя, а згодом перетворився на полк Національної гвардії. Сьогодні той самий підрозділ, пройшовши через трансформації, став основою 3-го армійського корпусу ЗСУ, яким командує бригадний генерал Андрій Білецький. Цей шлях — не просто кар’єра одного офіцера, а жива історія того, як волонтерський порив 2014 року еволюціонував у професійну, технологічно просунуту силу, здатну утримувати сотні кілометрів фронту та задавати стандарти для всієї армії.
Андрій Євгенійович Білецький народився 5 серпня 1979 року в Харкові. Він історик за освітою — закінчив Харківський національний університет імені Каразіна з відзнакою, спеціалізувався на військовій історії України, зокрема на темі Української повстанської армії. Ще до війни займався спортом: бокс, ножовий бій, фехтування, практична стрільба. Ці навички пізніше не раз рятували життя на фронті. З юності він брав участь у націоналістичних організаціях — «Тризуб» імені Степана Бандери, «Патріот України», Соціал-Національна Асамблея. У 2011 році його заарештували у справі «васильківських терористів», але після Революції Гідності амністували як політв’язня. Цей період сформував жорстку дисципліну та вміння діяти в умовах тиску, які стали основою його подальшого командування.
Коли в лютому 2014 року почалася російська агресія, Білецький не чекав наказів. У Харкові він організував «чорних чоловічків», які нейтралізували спроби проголосити «Харківську народну республіку». 15 березня 2014 року стався перший бій у центрі міста. Ці дії не дозволили «російській весні» розгорнутися на сході так, як планували в Москві. 5 травня в Бердянську з цих загонів сформували батальйон «Азов». Основу склали ветерани «Патріоту України», активісти Автомайдану та просто патріоти. Підрозділ швидко набрав обертів: 13 червня 2014 року бійці «Азова» відіграли ключову роль у звільненні Маріуполя. Це була не просто тактична перемога — місто залишалося під українським контролем попри всі наступні спроби ворога його захопити.
Після розширення до полку у вересні 2014 року «Азов» під командуванням Білецького першим в Україні почав впроваджувати стандарти НАТО. Взимку 2015 року, після російського артилерійського обстрілу Маріуполя, Білецький спланував і провів Широкинську наступальну операцію. За кілька днів підрозділ звільнив п’ять населених пунктів і відсунув лінію фронту від міста на безпечну відстань. Ці дії продемонстрували: навіть невеликий, але мотивований і добре підготовлений підрозділ може змінювати ситуацію на цілому напрямку.
Паралельно з військовою кар’єрою Білецький зайшов у політику. У 2014 році його обрали народним депутатом Верховної Ради VIII скликання по мажоритарному округу в Києві (Оболонь). Він очолив партію «Національний корпус», яка об’єднала ветеранів, волонтерів та активістів. У парламенті працював у комітеті з питань національної безпеки і оборони. Однак після 2019 року основний фокус повернувся до армії — політика стала допоміжним інструментом, а не головною справою.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року застало Білецького готовим. Разом із побратимами він сформував добровольчий загін територіальної оборони «Азов-Київ». Підрозділ обороняв столицю та Київщину: рейди в Гостомель, Ірпінь, Бучу, Ворзель. Біля Сквири бійці влаштували засідку на колону 6-го танкового полку росіян і знищили її, вбивши командира полку. Це зупинило просування ворога на одному з ключових напрямків. У березні 2022 року загін реорганізували в полк Сил спеціальних операцій «Азов». Білецький очолив героїчну повітряну десантну операцію в обложений Маріуполь — 72 бійці, зброя, медикаменти доставили вертольотами, евакуювали поранених. Пізніше підрозділ брав участь у звільненні правобережжя Херсонщини та утримував ділянку фронту на Запоріжжі.
У 2023 році полк перетворили на 3-тю окрему штурмову бригаду. Під командуванням Білецького вона воювала під Бахмутом — одним із найкривавіших напрямків. Бригада тримала оборону проти основного удару «Вагнера», проводила контрнаступи, знищила ворожий плацдарм західніше каналу Сіверський Донець — Донбас. Улітку-осінню 2023 року звільнила Андріївку та близько 20 квадратних кілометрів території. У 2024 році бригаду перекинули під Авдіївку, де вона допомогла стримати оточення та забезпечити відхід союзних підрозділів. Пізніше — оборона Харківщини на 50-кілометровій ділянці, контратакуючі дії, «танкоцид» на початку 2025 року, коли бригада відбила два масовані механізовані штурми.
Ключова особливість 3-ї штурмової — постійні інновації. Бригада першою створила мережу шкіл FPV-дронів, лідирувала за кількістю вильотів безпілотників, запровадила повне блокування ворожих дронів по глибині оборони, використовувала наземні роботизовані комплекси (зокрема, роту NC13). Медики бригади досягли найнижчого рівня смертності поранених на пунктах медичної допомоги серед лінійних підрозділів і презентували свої системи підтримки НАТО. Роботизовані комплекси, такі як Droid TW 12.7, autonomously утримували позиції по 1,5 місяці під дистанційним керуванням.
14 березня 2025 року Білецький оголосив про створення на базі бригади 3-го армійського корпусу. Бригада продовжила існувати всередині нової структури, до неї додали інші підрозділи — 53-тю, 60-ту, 63-тю окремі механізовані бригади, 125-ту окрему важку механізовану бригаду та елементи спецпідрозділу «Кракен». Корпус взяв на себе відповідальність за 150-кілометрову ділянку фронту на Лиманському та Борівському напрямках. У 2025 році корпус провів успішні дії: звільнення села Надія, Новомихайлівки (спільно з ГУР), відбиття механізованого штурму під Лиманом у жовтні. У січні-лютому 2025 року — «танкоцид», знищення значної кількості ворожої бронетехніки.
30 вересня 2025 року Андрію Білецькому присвоїли звання бригадного генерала. А 13 березня 2026 року СБУ запобігла замаху на нього — російські спецслужби завербували оператора дронів з іншої бригади на Харківщині, щоб скоригувати ракетно-бомбовий удар по локації генерала під час його перебування на фронті. Агента затримали.
Сьогодні, у червні 2026 року, 3-й армійський корпус продовжує вдосконалюватися. Білецький активно виступає за реформи армії. У статті для спецвипуску The Economist / NV «Світ попереду 2026» він назвав 2025 рік «роком воєнного похмілля», а 2026-й — «роком тверезої реформи». Головні акценти: повна переатестація офіцерського складу, посилення ролі сержантів, відмова від «віртуальних мегапроєктів», фокус на реальних потребах поля бою. Разом із «Хартією» корпус розробляє сучасні навчальні програми для інструкторів, які можна масштабувати на всю армію. План на 2026 рік амбітний: замінити до третини піхоти наземними безпілотними системами, а за системного підходу — до половини. Наступний виток — ударні наземні роботизовані комплекси.
Шлях Андрія Білецького — це приклад того, як людина з історичною освітою, спортивним минулим та досвідом вуличних протистоянь 2013–2014 років стала одним із найефективніших командирів української армії. Від невеликого батальйону «Азов» до корпусу, що утримує стратегічно важливі напрямки та задає тренди в технологіях і управлінні. Його підрозділи завжди відрізнялися високою мотивацією, швидкою адаптацією до нових умов та готовністю діяти там, де інші вагалися.
Сьогодні, коли ворог продовжує тиск на сході, а Україна шукає шляхи посилення оборони, досвід 3-го армійського корпусу стає особливо цінним. Це не просто історія успіху одного генерала. Це модель того, як поєднати волонтерський дух 2014 року з професійними стандартами, технологічним лідерством та системним підходом до реформ. Поле бою залишається головним критерієм правди, і саме там Білецький Азов продовжує доводити свою ефективність — день за днем, бій за боєм.