Аліна Сарнацька: Ветеранка, драматургиня та голос маргіналізованих

Аліна Сарнацька

Аліна Сарнацька народилася 11 квітня 1987 року в Києві й пройшла шлях, що поєднує психологію, соціальну роботу, відкриту боротьбу за права секс-працівниць, два з половиною роки на передовій як бойова медикиня й вибуховий дебют у літературі. Сержантка 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ з позивним «Лисиця», вона стала однією з найяскравіших голосів сучасної української культури, яка не боїться говорити про тіло, травму, любов і мужність без прикрас.

Сьогодні її знають як авторку книги «Хто любов та мужність поєднав. ЛҐБТІК+ ветерани в російсько-українській війні», переможницю драматургічних конкурсів «Липневий мед», «Драма.UA» та «Тиждень актуальної п’єси», засновницю патронатної служби «Теплоносії» й радіоведучу, яка вела 44 випуски програми «(Не)справедливість». Її п’єси ставлять у Києві, Львові й навіть показують за кордоном, а дисертація на ступінь доктора філософії в галузі соціальної роботи, захищена в грудні 2025 року, присвячена захисту жінок від гендерного насильства.

Аліна Сарнацька не просто розповідає історії — вона їх проживає. Від восьми років у секс-індустрії через фінансову скруту до рятування побратимів під обстрілами в Бахмуті, від діалогів у Twitter для збору донатів на такмед до прем’єр у професійних театрах. Її творчість і активізм переплітаються в єдине полотно, де війна, тіло й справедливість стають частинами одного великого оповідання про людяність.

Ранні роки: від психології до відкритої боротьби за права

Київські вулиці виховали в Аліні Сарнацькій гострий погляд на несправедливість. Після бакалавра психології в Національному авіаційному університеті вона здобула магістерський ступінь із соціальної роботи в Академії праці й соціальних відносин. Паралельно з навчанням 2007 року через тяжке фінансове становище вона добровільно увійшла в сферу секс-праці й залишалася там майже вісім років. Цей досвід не став таємницею — навпаки, Аліна перетворила його на потужний інструмент змін.

З 2017 року вона працювала в громадській організації «Клуб Еней», де допомагала секс-працівницям, жінкам, які вживають наркотики, та їхнім дітям. Як менеджерка проєктів і тренерка вона проводила профілактику шкоди, організовувала підтримку й боролася за декриміналізацію порнографії та секс-роботи в Україні. У 2020 році балотувалася до Київради від партії «Демократична сокира» саме як відкрита колишня секс-працівниця, щоб змінити суспільне ставлення. «Я смілива, толерантна і мене не залякати», — говорила вона тоді, і ці слова стали її кредо на все життя.

Паралельно Аліна збирала дані для досліджень в Інституті політики громадського здоров’я, консультувала організації щодо зменшення шкоди від передозувань і працювала з жертвами домашнього насильства. Цей період сформував її глибоке розуміння маргіналізації, тілесності й системного насильства — теми, які пізніше вибухнуть у її п’єсах і книгах.

Війна 2022-го: від перших прильотів до стабілізаційного пункту в Часовому Яру

Повномасштабне вторгнення застало Аліну Сарнацьку в Києві. 5 березня 2022 року вона склала присягу й увійшла до 207-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї бригади. Як старша бойова медикиня роти вогневої підтримки вона пройшла бої за столицю, а згодом — найгарячіші ділянки Донеччини, включно з битвою за Бахмут.

Під обстрілами вона рятувала поранених, стабілізувала стан на пунктах і водночас писала короткі замальовки та діалоги. «На фронті я зрозуміла, що для мене має сенс тільки любити і писати», — зізнавалася вона пізніше. Позивний «Лисиця» став символом її витривалості й гострого розуму. За службу отримала нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За збереження життя» та відзнаку Президента «За оборону України».

У квітні 2024 року Аліна публічно розкритикувала pin-up плакат із зображенням оголеної жінки від однієї з рот ТрО, назвавши його зневажливим до жінок в армії. Її позиція викликала дискусії, але точно відобразила внутрішні проблеми, з якими стикаються військовослужбовиці. У липні 2024-го вона демобілізувалася за сімейними обставинами, але війна залишилася в кожній клітині її тіла й текстів.

Літературний дебют, який перевернув уявлення про ветеранську драматургію

Після повернення Аліна Сарнацька не пішла в «тихий тил». Вона записалася на курс Театру ветеранів під керівництвом Максима Курочкіна й за рік написала шість п’єс, які відразу потрапили до фіналів головних конкурсів. «Я не вмію вигадувати. Я просто комбіную те, що чула й бачила», — пояснює вона свій метод.

П’єса «Військова мама» розповідає про медикиню, яка рятує чужих синів, але втрачає час із власною дитиною. Монолог комбата про жінок в армії, зібраний із реальних фраз офіцерів, б’є в саме серце. Текст став виставою в Театрі на Лівому березі Києва й у Львові.

«Баланс» — автобіографічна історія про втрату подруги на війні. Прем’єра в постановці Микити Полякова перетворила її на трилер, де медитація на заземлення звучить абсурдно під звуки вибухів. П’єса перемогла в конкурсі «Драма.UA» 2025 року.

«Місячні» торкається табуйованої жіночої тілесності на війні: секс-працівниця, дівчина, яка збирає нюдси на автівки для ЗСУ, вагітна дружина полоненого. Прем’єра в Київському Молодому театрі під режисурою Ніни Хижної й дві нагороди на фестивалі Atypowo у Вроцлаві — це лише початок її міжнародного визнання.

У 2025 році вийшла перша книжка прози «Хто любов та мужність поєднав» — збірка інтерв’ю з ЛҐБТІК+ ветеранами. У 2026-му побачила світ повість «С.К.А.М.», яка передає тотальне відчуття обманутих сподівань цілого покоління. Аліна Сарнацька не пише для терапії — вона пише, щоб суспільство адаптувалося до ветеранів, а не навпаки.

«Теплоносії» та радіоефір: практична турбота про тих, хто повернувся

Ще під час служби, у вересні 2022 року, Аліна заснувала волонтерську патронатну службу «Теплоносії». Станом на кінець 2025-го організація супроводжує дві бригади, один батальйон і низку рот. Вони допомагають пораненим із реабілітацією, документами, психологічною підтримкою й навіть простим «теплоносінням» — людською турботою, якої так бракує після госпіталю.

На радіо Аліна вела «Добровольців» і «Сурову догану» на Громадському, а з 2025-го — авторську програму «(Не)справедливість» на Київ FM. Кожен випуск — це розмова про права військових, гендерну рівність і системні проблеми, які не зникають після демобілізації. Її голос у ефірі завжди точний, емоційний і безкомпромісний.

Цікаві факти про Аліну Сарнацьку

  • Шість п’єс за рік. Від новачка в Театрі ветеранів до переможниці трьох головних українських конкурсів і міжнародних нагород — усе за 12 місяців.
  • Тату «Довіра». Зроблене під час служби: для неї довіра — основа всього, від медичної допомоги на передовій до стосунків у суспільстві.
  • PhD у 2025-му. Дисертація про адаптацію інтервенції WINGS для протидії гендерному насильству в Україні — науковий фундамент її правозахисної роботи.
  • Міжнародні стипендії. Jean-Jacques Rousseau Fellow в Akademie Schloss Solitude (Німеччина) та Resilient Futures Fellowship у Visegrad Insight — визнання, яке відкриває двері для українського голосу в Європі.
  • Перфекціонізм під обстрілами. Переписувала одну фразу до 150 разів, навіть коли навколо лунали вибухи, бо вірила: війна не виправдовує посередність.

Ці деталі роблять її не просто публічною особою, а людиною, яка перетворює кожен свій біль і перемогу на інструмент змін.

Вплив на культуру: чому історії Аліни Сарнацької резонують сьогодні

Аліна Сарнацька входить до хвилі нової української воєнної літератури, але робить це по-своєму. Вона поєднує документальність із глибоким емоційним зануренням, не героїзує й не жалкує. Її героїні — реальні жінки з плоттю, кров’ю, місячними й бажаннями. Вони чекають коханих, борються з розладами харчової поведінки, успадкованими від Голодомору, і знаходять силу в найтемніших місцях.

Її творчість руйнує стереотипи: ветеранка не обов’язково має бути «сильною й мужньою» в класичному розумінні. Вона може плакати від медитації, любити тіло, яке суспільство колись відкидало, і вимагати справедливості голосно. Саме тому її п’єси й книги стають мостом між фронтом і тилом, між маргіналізованими спільнотами й рештою суспільства.

У 2026 році Аліна продовжує міжнародні проєкти, пише роман і не зупиняється. Її шлях показує, що навіть після найтяжчих випробувань людина може знайти свій голос і зробити його гучним для тисяч. Аліна Сарнацька — не просто ветеранка ЗСУ чи драматургиня. Вона — живий доказ того, що правда, сказана без страху, здатна змінювати світ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *