У липні 2025 року в Луцьку представили нового керівника Управління патрульної поліції Волинської області. Ним став майор поліції Сергій Юрійович Мерчук — людина, чиє життя вже стало символом поєднання революційного вогню, бойового досвіду та відповідального державницького підходу до охорони порядку. Сьогодні він очолює структуру, що налічує близько 460–470 співробітників і відповідає за безпеку одного з найзахідніших регіонів України.
Мерчук Сергій Юрійович народився 21 березня 1991 року в селі Холоневичі Луцького району на Волині. Його шлях почався далеко від кабінетів і нарад — на барикадах Революції Гідності, в окопах батальйону «Азов», а згодом — у повсякденній, але не менш складній роботі з розбудови патрульної поліції спочатку в Рівному, потім на Донеччині, а нині — вдома, на Волині. Для одних він — боєць з позивним «Звіробій», для інших — досвідчений керівник, який вміє брати відповідальність у найкритичніші моменти.
Його історія цікава і початківцям, які хочуть зрозуміти, як формувалася нова українська поліція після 2014 року, і тим, хто вже глибоко занурений у теми безпеки, реформ та ролі ветеранів у державних структурах. Це не просто кар’єрна драбинка. Це історія людини, для якої головним тригером завжди були загиблі українські діти.
Витоки характеру: дитинство, освіта та перші кроки на Волині
Сергій Мерчук виріс у звичайній волинській родині. Закінчив Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою в Луцьку. Уже тоді в ньому поєднувалися дисципліна, спортивна загартованість і інтерес до історії та національної ідеї. Після ліцею він здобув юридичну освіту в Навчально-науковому інституті права і соціальних технологій Національного університету «Чернігівська політехніка».
Пізніше з’явилася друга вища — за спеціальністю «публічне управління і адміністрування» в Національному університеті водного господарства та природокористування в Рівному. А сьогодні Мерчук уже навчається на третю вищу освіту — військову, в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського за фахом «оперативно-стратегічне керівництво». Це не формальність. Це свідоме бажання глибше розуміти сучасні виклики безпеки на рівні стратегії.
У студентські роки в Чернігові він очолював осередок молодіжної організації «Національний Альянс», організовував військово-патріотичні табори для молоді та волонтерив у таборах для дітей-сиріт. Уже тоді проявлялися лідерські риси: уміння збирати людей навколо ідеї та брати на себе відповідальність. Ці якості згодом стануть визначальними і на Майдані, і на фронті, і в поліції.
Революція Гідності: барикади, поранення та вибір шляху
Коли в Києві почалася Революція Гідності, Мерчук не вагався. Він став активним учасником, членом «Правого сектору», одним із бунчужних 35-ї сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ». 20 лютого 2014 року, під час штурму на Інститутській, його поранили в груди. Але навіть поранений він виносив інших поранених з-під вогню.
Разом з іншими волинянами патрулював кордон з Білоруссю — тоді це було критично важливо, щоб не допустити провокацій ззовні. Майдан став для нього не просто подією, а переломним моментом. Саме там остаточно сформувалося розуміння: держава потребує людей, готових захищати її не тільки на барикадах, а й у повсякденній системній роботі.
Після перемоги Революції Гідності багато хто з активістів розійшовся хто куди. Мерчук обрав шлях, який поєднував бойовий досвід і бажання впливати на безпеку всередині країни. У 2015 році він навіть балотувався до Луцької міської ради від партії «Громадський рух „Народний контроль“», але справжнім полем для реалізації став не парламент, а практична служба.
На передовій: служба в батальйоні «Азов»
У 2014 році Мерчук пішов добровольцем на Донбас. Він став заступником командира третього взводу батальйону «Азов». Брав участь у боях за Маріуполь, Мар’їнку, Широкине, Старобешеве, Павлопіль, Амвросіївку, Сєдове. Отримав поранення і контузію, після чого був демобілізований.
Коли почалася повномасштабна війна у 2022 році, він знову не залишився осторонь. Хоча вже служив у патрульній поліції, неодноразово виїжджав на фронт — на міномети, з дронами, FPV. Близько 30 його підлеглих з Рівненського підрозділу також були відряджені. Багато з них отримали поранення та контузії. Він бачив спалені міста, витягував тіла дітей з-під завалів, евакуйовував родини під обстрілами.
Особливо болісною стала історія брата Андрія. Той служив гранатометником, у травні 2022 року зник під Лиманом і провів 340 днів у полоні. Там були знущання, два розстріли. Каска, яку Сергій колись подарував братові, врятувала йому життя. Після звільнення Андрій мав проблеми зі здоров’ям і з працевлаштуванням. Такі історії не залишають сліду лише на папері — вони формують внутрішній стрижень людини.
Від воїна до охоронця порядку: вступ до патрульної поліції
У грудні 2015 року Мерчук приєднався до патрульної поліції. Почав у Луцьку як заступник командира батальйону. Згодом командував ротою в Києві. У квітні 2016 року його призначили керівником новоствореної патрульної поліції в Рівному. Тоді підрозділ налічував лише 193 співробітники. За вісім з половиною років під його керівництвом структура виросла до 850 осіб і стала однією з найпотужніших в області.
Патрульна поліція після Революції Гідності створювалася як нова модель — більш відкрита, сервісна, орієнтована на громадянина, а не на каральні функції старої міліції. Мерчук став одним із тих, хто цю модель не просто впроваджував, а й наповнював реальним змістом: формував колектив, вчив лідерству, показував приклад особистої відповідальності.
У 2019–2020 роках він працював помічником начальника Департаменту патрульної поліції України. Цей досвід на національному рівні дав розуміння, як працюють механізми зсередини, і як їх можна вдосконалювати.
Кар’єра в Рівному та повернення на фронт: випробування повномасштабною війною
Рівненський період став для Мерчука справжньою школою управлінця. Він будував підрозділ з нуля, вчив людей працювати в нових умовах, коли війна вже почалася, але ще не була повномасштабною. У жовтні 2024 року його відрядили командиром батальйону патрульної поліції в Краматорськ та Слов’янськ. Це був період найінтенсивніших бойових дій на Донеччині.
Він знову опинився там, де колись воював як доброволець. Тільки тепер — у статусі офіцера поліції, який водночас виконує бойові завдання. Евакуація населення, розбір завалів, допомога пораненим, робота з дронами та мінометами — усе це лягло на плечі людини, яка вже знала ціну кожного рішення.
Саме в цей період загинули його друзі та побратими — Олексій Дяговець («Регбіст») на Херсонщині та Денис Костирко («Касен») під Черніговом. Війна забирала найкращих. І саме тоді Мерчук сформулював для себе головне: «Мій тригер — діти. Мертві українські діти».
Очільник патрульної поліції Волині: повернення додому та нові виклики
У липні 2025 року Мерчук повернувся на Волинь уже як керівник усього управління патрульної поліції області. Призначення відбулося 11 липня в Луцьку. Його представив перший заступник начальника Департаменту патрульної поліції полковник Олексій Білощицький, який відзначив лідерські якості, наполегливість і вміння брати відповідальність у критичних ситуаціях.
Волинь — це не Донеччина. Тут інші виклики: віддалені села, питання дорожньої безпеки, боротьба з нічними гонщиками та дрифтерами, кадровий дефіцит (близько 70 вакансій), робота з місцевими громадами. Але досвід, який Мерчук привіз із собою, — це досвід людини, яка вміє діяти в умовах невизначеності та дефіциту ресурсів.
Сьогодні перед ним стоїть завдання не просто підтримувати порядок, а й продовжувати розбудову підрозділу, інтегрувати ветеранів, підвищувати довіру населення до поліції в умовах, коли війна триває вже четвертий рік. Його бойове минуле тут не тягар, а ресурс — люди знають, що за спиною в цього майора реальна справа, а не лише кабінетна кар’єра.
Особисте життя: сім’я, «три С» та мотивація, яка не згасає
Сергій Мерчук одружений, виховує двох синів — Дем’яна та Данила. Дружина знає його ще з часів, коли він був «шаленим Звіробоєм». Вона розуміє, що чоловік завжди в русі, і підтримує його. На початку повномасштабної війни родину евакуювали з Рівного. Сам він рідко бачився з близькими — раз на кілька місяців.
Він часто говорить про «три С» — сім’я, спорт, служба. Хоче більше часу проводити з дітьми, возити їх до школи та садка. Планує після марафону набити татуювання з їхніми іменами. Сини вже добре розуміють, що відбувається в країні, і, за словами батька, «ненавидять росіян назавжди». Це не пропаганда — це реальність, в якій росте нове покоління.
Мотивація Мерчука проста і водночас глибока: захищати тих, хто не може захистити себе. Особливо дітей. Саме тому історії про загиблих під обстрілами хлопчиків 11 і 13 років, про матір, яка померла на руках під час евакуації, залишають слід на все життя. І саме тому він продовжує служити там, де це найважче.
Цікаві факти про Мерчука Сергія Юрійовича
- Позивний «Звіробій» він отримав ще в часи служби в «Азові» — і це не просто прізвисько, а відображення характеру: наполегливого, рішучого, готового йти до кінця.
- У Рівному під його керівництвом патрульна поліція зросла з 193 до 850 співробітників — це один із найяскравіших прикладів успішної розбудови підрозділу з нуля в умовах реформи та війни.
- Брат Андрій провів 340 днів у російському полоні, зазнав знущань і двох розстрілів; каска, подарована Сергієм, врятувала йому життя.
- Мерчук — один із небагатьох керівників патрульної поліції, який має бойовий досвід як доброволець у 2014–2015 роках і як офіцер під час повномасштабної війни 2022–2025 років.
- Він нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (2018), орденом «За мужність» III ступеня (2021), Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест» (2025), а також іменною зброєю — пістолетами «Форт-17» та «Glock 43».
- Головний «тригер», за його власними словами, — загиблі українські діти. Саме це найсильніше мотивує його продовжувати службу навіть після всіх втрат і поранень.
- Сьогодні він здобуває вже третю вищу освіту — військову, за спеціальністю «оперативно-стратегічне керівництво», поєднуючи службу з навчанням.
Нагороди, визнання та місце в сучасній українській безпеці
За роки служби Мерчук отримав низку державних нагород. Вони — не просто відзнаки. Це визнання того, що людина, яка починала на барикадах і в окопах, змогла ефективно працювати в системі, не втративши при цьому внутрішнього стрижня. Його шлях показує, що ветерани бойових дій можуть бути не лише символами, а й реальними управлінцями, здатними трансформувати підрозділи.
У контексті реформи правоохоронних органів після 2014 року та викликів повномасштабної війни такі фігури, як Мерчук, стають важливими. Вони знають ціну рішень, розуміють, що означає працювати під обстрілами, і водночас вміють будувати довіру всередині колективу та з громадою. Його призначення на Волинь — це не лише повернення додому, а й сигнал: досвідчені, загартовані люди потрібні на всіх рівнях системи безпеки.
Сьогодні, коли війна триває, а суспільство втомлюється, такі історії нагадують: є люди, які не дозволяють собі розслабитися. Вони продовжують служити — у формі, з відповідальністю і з чітким розумінням, за що саме вони стоять. Мерчук Сергій Юрійович — один із них.