Володимир Петрович Ткаченко — один із найвищих і найпотужніших центрових у історії європейського баскетболу. Зріст 220 сантиметрів, вага під 140 кілограмів і неймовірна для таких габаритів рухливість зробили його справжньою стіною під кільцем. У 1970–1980-х роках його знали й поважали в усьому баскетбольному світі.
Народився майбутній чемпіон 20 вересня 1957 року в Сочі. Хоча місце народження російське, спортивна кар’єра Ткаченка тісно пов’язана з Україною — саме в київському «Будівельнику» він став зіркою всесоюзного масштабу. Пізніше він захищав кольори московського ЦСКА і збірної СРСР, а в 2015 році його ім’я внесли до Зали слави ФІБА.
Сьогодні ім’я Володимира Ткаченка асоціюється насамперед із тією епохою, коли радянський баскетбол був одним із найсильніших у світі.
Шлях до великого спорту
У дитинстві Володимир спочатку захоплювався футболом і навіть стояв на воротах. Проте тренер Володимир Ельдін побачив у високому хлопцеві ідеального центрового і порадив спробувати баскетбол. Порада виявилася доленосною. Уже в 1972 році на першості Краснодарського краю серед школярів Ткаченка визнали найкращим центровим.
Батьки підтримали рішення сина переїхати до Києва. У 1973–1974 роках він опинився в системі «Будівельника» — одного з найсильніших клубів Радянського Союзу. Саме тут розкрився його величезний потенціал. Молодий гігант швидко прогресував і вже незабаром став гравцем основи.
Клубна кар’єра
Найяскравіші роки Ткаченка в клубі припали на виступи за київський «Будівельник» (1974–1982). Разом із командою він неодноразово ставав призером чемпіонату СРСР. У Києві він сформувався як гравець світового рівня — навчився не лише домінувати під щитом, а й віддавати точні передачі та навіть підключатися до атак.
У 1983 році Ткаченко перейшов до московського ЦСКА. У складі армійського клубу він чотири рази ставав чемпіоном Радянського Союзу (1983, 1984, 1988, 1990). Наприкінці кар’єри, у сезоні 1989/90, він спробував сили в іспанській «Гвадалахарі», після чого завершив професійні виступи через хронічні проблеми зі спиною та колінами.
Збірна СРСР і міжнародні тріумфи
Саме у збірній СРСР Володимир Ткаченко досяг найбільшої слави. Він став дворазовим бронзовим призером Олімпійських ігор — у Монреалі-1976 та Москві-1980. У 1982 році в Колумбії радянська команда виграла чемпіонат світу, і Ткаченко був одним із ключових гравців того складу.
На чемпіонатах Європи він тричі піднімався на найвищу сходинку п’єдесталу (1979, 1981, 1985) і двічі здобував срібло. У 1979 році його визнали найкращим баскетболістом Європи. Для центрового такого зросту це було надзвичайне досягнення — він поєднував фізичну міць із непоганою технікою і баскетбольним інтелектом.
Суперники поважали його за жорстку, але чесну гру. Американці, які звикли домінувати під щитом, не раз відзначали, наскільки складно було грати проти «радянського велетня».
Цікаві факти про Володимира Ткаченка
Зріст баскетболіста — 220 см, розмір взуття — 54-й. У молодості його називали Lurch за зовнішню подібність до персонажа з «Сімейки Аддамсів». Він закінчив Київський інститут фізичної культури. Після завершення кар’єри отримав звання полковника запасу. У 2015 році його офіційно ввели до Зали слави ФІБА — найвищого визнання для баскетболіста. Один із синів, Ігор, також став професійним баскетболістом.
Стиль гри та значення для баскетболу
Ткаченко був класичним центровим «старої школи», але з сучасними елементами. Він чудово грав спиною до кільця, умів поставити заслон, підібрати м’яч і, що важливо, не був «статуєю» під щитом. Для гравця такого зросту він досить добре пересувався і читав гру.
Його присутність на майданчику змінювала тактику суперників. Командам доводилося вигадувати спеціальні схеми, щоб нейтралізувати високого українця. Саме такі гравці, як Ткаченко, Арвідас Сабоніс і пізніше Шарунас Марчюльоніс, формували обличчя європейського баскетболу 1980-х.
Життя після спорту
Після завершення кар’єри Володимир Ткаченко оселився в Підмосков’ї. З 2004 року він працює на муніципальному підприємстві «Барвиха» в Одинцовському районі, де очолює транспортну службу. На відміну від багатьох зірок, він не прагнув публічності й рідко з’являється в медіа.
Одружений вдруге. Дружина Неля працювала в лікарсько-спортивному диспансері ЦСКА. Має двох синів — Олега та Ігоря. Молодший син пішов батьківським шляхом і грав у баскетбол на професійному рівні.
Володимир Ткаченко залишив помітний слід в історії баскетболу. Для українських уболівальників він назавжди залишиться гравцем київського «Будівельника», який зумів піднятися на самий верх світової ієрархії. Його ім’я стоїть в одному ряду з найкращими центровими Європи другої половини XX століття, а включення до Зали слави ФІБА лише підтвердило цей статус.