Василь Іванович Зубанич — бригадний генерал Збройних сил України, Герой України та один із найвідоміших командирів гірсько-штурмових підрозділів. Народжений у закарпатському селі Голятин, він пройшов шлях від звичайного офіцера до легендарного лідера, який у найважчі моменти війни 2014–2015 років вів бійців на прорив під Луганським аеропортом і створив одну з найбоєздатніших бригад ЗСУ. Його ім’я асоціюється з незламністю, професійністю та здатністю вести людей за собою навіть тоді, коли все здається втраченим.
Сьогодні Зубанич відомий як командир, який сформував 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду, керував нею в найгарячіших точках Донбасу, а з початком повномасштабного вторгнення обіймав високі посади в оперативному командуванні. Його історія — це не просто біографія військового. Це приклад, як карпатська стійкість, поєднана з військовою майстерністю, стає запорукою успіху в сучасних бойових діях.
Корені в Карпатах: від села Голятин до військової академії
9 лютого 1983 року в родині Івана та Ганни Зубаничів у мальовничому закарпатському селі Голятин з’явився на світ Василь. Цей регіон, де гори диктують ритм життя, а люди звикли долати круті схили щодня, виховав у ньому особливий характер — витривалий, спокійний і водночас рішучий. Закарпаття завжди давало Україні сильних захисників, і Зубанич став яскравим продовженням цієї традиції.
Після школи він обрав військовий шлях свідомо. У 2000 році юнак закінчив Одеський інститут сухопутних військ і відразу потрапив до 24-ї окремої механізованої бригади в Яворові на Львівщині. Там почалася справжня служба: від командира взводу до вищих посад. Згодом доля привела його до 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади в Ужгороді, де він став командиром роти, а потім — начальником штабу 15-го окремого гвардійського гірсько-піхотного батальйону. Уже наприкінці 2013 року Василь Іванович очолив цей батальйон. Саме тут, у горах, формувалася його філософія командування: уважність до деталей, турбота про людей і готовність йти попереду.
Карпатський фон став ідеальним фундаментом для майбутньої спеціалізації. Гірські підрозділи вимагають не тільки фізичної витривалості, а й вміння діяти в складному рельєфі, швидко маневрувати і зберігати бойовий дух за будь-яких умов. Зубанич уособлював ці якості ще до того, як війна поставила їх на випробування.
Вогняне хрещення на Донбасі: 2014–2015 роки
З травня 2014 року Василь Зубанич разом зі своїм батальйоном опинився в епіцентрі подій на сході України. Бої за Новоаннівку, Нижнє Тепле, Станицю Луганську, Макарове, Щастя — ці назви стали для нього не просто точками на карті, а частиною щоденної реальності. Підрозділ виконував завдання на блокпостах, супроводжував колони, захищав ключові позиції.
Найяскравішим епізодом став прорив штурмової групи тактичної групи «Північ» до Луганського аеропорту. Аеропорт тоді був стратегічним об’єктом, який утримували українські сили в оточенні. Зубанич особисто очолив групу, яка мала прорватися, прикрити відхід оточених підрозділів і забезпечити евакуацію. Під щільним вогнем противник відкрив вогонь. Василь Іванович отримав осколкове і вогнепальне поранення, але відмовився від госпіталізації. Він продовжував керувати боєм, зберігаючи холодну голову і підтримуючи бійців. Цей вчинок став символом справжнього командирського духу.
Згодом були бої на Дебальцівському напрямку. Там Зубанич знову продемонстрував, як важливо поєднувати тактичну грамотність з людським ставленням до підлеглих. Його підрозділ виконував складні завдання, утримуючи позиції і мінімізуючи втрати. За ці дії 23 березня 2015 року Президент України присвоїв Василю Зубаничу звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Тоді ж він уже носив псевдоніми Зубр і Едельвейс — останній ідеально передавав поєднання ніжності гірської квітки з неймовірною міццю.
Народження 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейсів»
Наприкінці 2015 року в Коломиї на Івано-Франківщині почала формуватися нова військова одиниця — 10-та окрема гірсько-штурмова бригада. Василь Зубанич став її першим командиром і залишався на цій посаді до 2020 року. Завдання було непростим: з нуля створити елітний підрозділ, підібрати і вишколити людей, налагодити логістику та бойову підготовку.
Бригада швидко стала відомою як «Едельвейси». Підрозділ спеціалізувався на гірській підготовці, штурмових операціях і високій мобільності. Зубанич особисто контролював кожен етап — від тренувань у Карпатах до ротацій на передовій. Бійці згадують його як командира, який завжди знаходив час для розмови, підбадьорював і вимагав максимуму. За п’ять років під його керівництвом бригада пройшла численні ротації, брала участь у стримуванні противника на ключових напрямках і здобула репутацію надійної бойової одиниці.
У 2020 році Зубанич залишив посаду, щоб продовжити навчання в Національному університеті оборони. Це рішення підкреслювало його підхід: постійно вдосконалюватися, щоб бути ефективнішим для країни.
Повномасштабне вторгнення: нові виклики 2022 року
З перших днів повномасштабної війни Василь Зубанич знову опинився в строю. У березні 2022 року він став заступником командувача Об’єднаних сил. Літом того ж року очолив тактичну групу, яка обороняла Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Під його командуванням підрозділи стримували потужний наступ, виконуючи складні маневри в умовах постійних обстрілів і переваги противника в техніці.
У 2023–2024 роках Зубанич очолював 10-й армійський корпус. На цій посаді він відповідав за координацію великих підрозділів, планування операцій і підтримку бойового духу. Бригадне звання, отримане в 2022 році, зробило його одним із наймолодших генералів ЗСУ. Його досвід гірської війни став у пригоді в умовах різноманітного рельєфу України.
Навіть після звільнення з посади командувача корпусу у лютому 2024 року Зубанич продовжує службу. У 2025 році він виграв суд проти народної депутатки Мар’яни Безуглої, яка поширювала необґрунтовані звинувачення. Суд присудив символічну компенсацію в одну гривню, підтвердивши чесність генерала.
Лідерський стиль Василя Зубанича: що робить його особливим
Зубанич ніколи не був командиром, який сидить у тилу. Він завжди йшов попереду — чи то в прориві до аеропорту, чи то під час інспекцій позицій. Його стиль поєднує жорстку вимогливість з щирою турботою. Бійці розповідають, як він пам’ятав імена, цікавився сімейними справами і не боявся визнавати помилки.
В одному з інтерв’ю він сказав: «Хочеш миру — готуйся до війни». Ця фраза стала кредо для багатьох. Зубанич акцентував увагу на підготовці, дисципліні та взаємодопомозі. Під його керівництвом гірсько-штурмові підрозділи не просто воювали — вони розвивалися, запроваджували нові тактики і ставали прикладом для інших частин ЗСУ.
| Період | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 2000–2013 | Служба в 24 ОМБр та 15 ОГПБ | Від командира роти до командира батальйону |
| 2014–2015 | Командир 15 ОГПБ | Бої за Луганський аеропорт, Дебальцеве, поранення |
| 2015–2020 | Командир 10 ОГШБр | Створення бригади, ротації на передовій |
| 2022 | Заступник командувача ОС | Оборонні бої під Сєвєродонецьком і Лисичанськом |
| 2023–лютий 2024 | Командувач 10 АК | Координація корпусу в умовах повномасштабної війни |
Дані таблиці базуються на відкритих джерелах Вікіпедії та Енциклопедії сучасної України.
Цікаві факти про Василя Зубанича
- Псевдоніми Зубр і Едельвейс — Зубр підкреслює силу та витривалість, а Едельвейс символізує чистоту і незламність карпатської природи, ідеально пасуючи до гірських військ.
- Наймолодші генерали ЗСУ — у 39 років Зубанич отримав звання бригадного генерала, ставши одним із рекордсменів за швидкістю кар’єрного зростання серед сучасних командирів.
- Відмова від госпіталізації — під час прориву до Луганського аеропорту, попри серйозні поранення, він залишився в строю, мотивуючи бійців своїм прикладом.
- Створення бригади з нуля — 10-та гірсько-штурмова бригада під його командуванням пройшла шлях від формування до елітного підрозділу, який і сьогодні продовжує традиції «Едельвейсів».
- Турбота про людей — навіть у найважчі моменти Зубанич знаходив слова підтримки для родин загиблих бійців, вважаючи це частиною командирського обов’язку.
Його шлях продовжується. У світі, де війна вимагає постійної адаптації, Василь Зубанич залишається прикладом того, як поєднання коренів, досвіду і людяності створює справжнього захисника. Кожна нова ротація, кожне нове завдання — це продовження історії, яка почалася в карпатському селі і вже стала частиною сучасної історії України.