Валерій Прозапас постає перед нами як один із тих рідкісних людей, чиє життя стало живим втіленням українського спротиву останніх десятиліть. Офіцер Збройних сил, депутат Запорізької міської ради, учасник Революції Гідності та автор глибокої хроніки переломних подій — він поєднує в собі досвід фронтового командира, політичного діяча та публічного інтелектуала. Його голос звучить із Запорізького напрямку, де кожне рішення має стратегічне значення для всієї країни, а коментарі в ефірах провідних каналів допомагають тисячам українців краще розуміти реалії війни.
Коротко кажучи, Валерій Прозапас — це капітан, згодом майор ЗСУ зі складу 36-ї окремої бригади морської піхоти, голова фракції «Європейська Солідарність» у Запорізькій міській раді та активний військовий експерт, який регулярно ділиться аналізом ситуації на фронті. Його шлях почався задовго до 2022 року і пройшов через Майдан, АТО, бізнес та політику. Сьогодні він залишається одним із найавторитетніших голосів, які застерігають від недооцінки ворога та наголошують на необхідності довгострокової підготовки держави до затяжного протистояння.
Перші три абзаци вже дають чітке уявлення: перед нами не просто коментатор, а людина з реальним бойовим досвідом, який поєднує службу на передовій із відповідальністю за місто, що перебуває під постійною загрозою. Далі розкриваються нюанси його біографії, погляди та роль у сучасній Україні.
Ранні роки та формування характеру
Валерій Миколайович Прозапас народився 7 липня 1977 року в Запоріжжі. Місто з потужною промисловою історією та козацьким корінням стало для нього не просто місцем народження, а справжньою школою відповідальності. Вища освіта прийшла послідовно: у 1999 році він закінчив Запорізький державний університет за спеціальністю «історія», а в 2005-му здобув диплом менеджера організацій у Запорізькому інституті державного та муніципального управління. Ця комбінація гуманітарної та управлінської підготовки пізніше виявилася надзвичайно корисною — і на фронті, і в депутатській роботі.
Бізнес став природним продовженням. Протягом багатьох років Валерій Прозапас працював у будівельно-проєктній сфері, обіймав посаду директора з будівництва в ТОВ «Інфра-Буд». За його участі реалізовано понад півтори сотні інфраструктурних об’єктів у різних регіонах України. Робота з капітальним будівництвом, міською інфраструктурою та інформаційними технологіями навчила його бачити місто як живий організм, де кожна деталь — від доріг до укриттів — має значення для безпеки людей. Коли в 2010 році в Запоріжжі встановили пам’ятник Сталіну, це стало для нього особистим тригером. Саме тоді почалося активне громадське пробудження, яке незабаром переросло в участь у Революції Гідності.
Революція Гідності та перші випробування на фронті
Революція Гідності стала для Валерія Прозапаса точкою неповернення. Як і тисячі інших українців, він вийшов на вулиці, захищаючи європейський вибір країни. Після Майдану шлях проліг на схід. Уже в 2014 році, в найгостріший період бойових дій в ООС, він пішов добровольцем. Службу проходив у Державній прикордонній службі, зокрема в секторі «М». Тоді українська армія ще тільки починала відроджуватися після років занепаду. Валерій Прозапас на власні очі бачив, як у перші місяці ми «в одну калітку» програвали росіянам під Новоазовськом, Амвросіївкою та Іловайськом.
Проте вже після демобілізації в 2015 році він продовжив військову освіту. У 2016 році закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняховського за спеціальністю «артилерія». З 2016 по 2019 рік командував ротою Центрального об’єднаного військового комісаріату Запоріжжя. Паралельно залишався офіцером оперативного резерву першої черги 92-ї окремої механізованої бригади. Цей період став для нього часом глибокого спостереження за трансформацією ЗСУ. З 2014 по 2018 рік армія справді змінювалася кардинально: ремонтували стару техніку, з’являлися нові зразки озброєння, проводилися навчання за сучасними стандартами. Парад 2018 року продемонстрував потенціал, здатний стримати агресора. На жаль, після 2019 року цей поступ значною мірою сповільнився.
Бізнес, політика та повернення до строю
Паралельно з військовою справою Валерій Прозапас не полишав цивільного життя. Будівельний бізнес залишався стабільним джерелом доходу та досвіду. У 2020 році він балотувався до Верховної Ради, а потім — до Запорізької міської ради. Обраний депутатом по округу №5 (Хортицький район), увійшов до постійної комісії з питань життєзабезпечення міста. На місцевих виборах того ж року балотувався на посаду міського голови Запоріжжя від партії «Європейська Солідарність» і посів друге місце. Це показало довіру громади до людини з бойовим досвідом та реальними справами в інфраструктурі.
У жовтні 2023 року Валерій Прозапас очолив фракцію «Європейська Солідарність» у Запорізькій міській раді. Пріоритети фракції залишилися незмінними навіть у воєнний час: ефективне використання ресурсів громади з акцентом на безпеку та оборону, утримання критичної інфраструктури, збереження соціальних гарантій для населення. Як депутат він постійно наголошує, що Запоріжжя — це місто, яке Путін особисто вписав до конституції РФ як «російське». Тому увага до цього напрямку має бути максимальною.
Повномасштабна війна: служба в 36-й бригаді морської піхоти
Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Валерій Прозапас не вагався. У травні приєднався до лав 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Згодом отримав звання майора. Частина його підрозділу брала участь в обороні Авдіївки протягом восьми місяців — того самого періоду, який він пізніше назвав «днем бабака»: постійні штурми, перегрупування ворога, повторення одних і тих самих тактичних схем. Росіяни кидали в бій усе нові й нові сили, намагаючись виснажити оборонців.
Згодом напрямок змінився. Валерій Прозапас опинився на Запорізькому фронті — рідній землі. Тут, на широких степових просторах, росіяни намагалися вибудувати ефективну оборону, але самі ж страждали від розтягнутості комунікацій. Він неодноразово наголошував, що ворог вчиться, адаптується, але водночас не можна недооцінювати його потенціал. Навіть після значних втрат техніки росіяни продовжують накопичувати сили та шукати слабкі місця. Особливо тривожним сигналом для нього стало те, що більшість військових на передовій уже провели на фронті майже два роки без належної ротації. Психологічне, фізичне та емоційне виснаження — реальна загроза боєздатності.
Голос із передової: публічні коментарі та ключові погляди
Валерій Прозапас став частим гостем ефірів «5 каналу», «Прямого», Радіо Свобода та інших медіа. Його аналіз завжди вирізняється конкретністю та опорою на особистий досвід. Він неодноразово застерігав: росіяни не зупиняться самі, потрібен системний тиск — і військовий, і економічний, і дипломатичний. Особливу увагу приділяє мобілізації. На його думку, не можна зводити все лише до примусу. Потрібно створювати умови, за яких люди йдуть захищати країну свідомо: гідна оплата, чіткі ротації, професійна підготовка новобранців. Коли новачки потрапляють на фронт без належних навичок, це не лише трагедія для них самих, а й додаткове навантаження на досвідчених бійців.
Ще одна важлива теза — необхідність довгострокового планування. «Готуватися до гіршого» — фраза, яку він повторює в різних контекстах. Це означає не лише накопичення боєприпасів та техніки, а й психологічну готовність суспільства, розвиток власного оборонного виробництва, інтеграцію сучасних технологій. Він позитивно оцінює появу далекобійної зброї та систем розмінування, підкреслюючи, що саме такі можливості змінюють правила гри на полі бою.
Особиста трагедія та сила родинної пам’яті
У червні 2019 року Валерій Прозапас пережив важку втрату. Його молодший брат Ігор Прозапас (позивний «Кіхот»), заступник командира полку «Азов» з питань застосування артилерії, раптово помер від зупинки серця. Ігор народився в грудні 1980 року, також брав активну участь у Революції Гідності, зупиняв проросійські сили в Запоріжжі у квітні 2014-го. Проходив шлях від командира мінометного розрахунку до високої посади в «Азові», згодом працював у Генеральному штабі над переведенням української артилерії на стандарти НАТО. Був автором наукових статей, зокрема про систему управління вогнем ISTAR.
Обидва брати стали героями документального фільму Радіо Свобода «СІЧ». Після смерті Ігоря Валерій написав слова, які досі боляче відлунюють: «Коли герої перестають бути потрібними, як зараз — вони непомітно йдуть. В історію, в легенди. Щоб стати прикладом і коли-небудь знову повернутися». Ця втрата лише посилила його рішучість продовжувати справу брата — захищати Україну до кінця.
Книга «Хроніка революції, війни та реваншу»
У 2021 році у видавництві «Білка» вийшла книга Валерія Прозапаса «Хроніка революції, війни та реваншу». Це не просто мемуари. Автор вів щоденникові записи протягом семи років — з зими 2014-го й до подій 2019–2020 років. На 424 сторінках він фіксує події, безпосереднім учасником яких був сам: Майдан, початок війни на Донбасі, етапи розвитку держави, олігархічний консенсус та прихід реваншу.
Книга стала для багатьох читачів справжнім документом епохи. Автор наголошує: наша пам’ять — це зброя. Тільки усвідомлюючи помилки минулого, можна уникнути їх повторення через десятиліття. Саме тому хроніка адресована тим, хто розуміє: історія не прощає забуття.
Цікаві факти про Валерія Прозапаса
Щоб глибше відчути масштаб особистості Валерія Прозапаса, варто звернути увагу на кілька менш відомих, але дуже промовистих деталей його життя та діяльності.
- Він автор книги обсягом понад 400 сторінок, яку вів як особистий щоденник сім років поспіль — унікальний документ епохи, що поєднує погляд учасника подій і аналітика.
- Разом із братом Ігорем «Кіхотом» став героєм документального фільму Радіо Свобода «СІЧ», який розповідає про запорізьких добровольців, що першими стали на захист країни.
- Як депутат і колишній кандидат у мери Запоріжжя посів друге місце на виборах, продемонструвавши високу довіру громади до людини з реальним бойовим досвідом.
- Його підрозділ брав участь в обороні Авдіївки протягом восьми місяців — одного з найзапекліших періодів бойових дій, який він образно назвав «днем бабака» через постійне повторення тактичних схем ворога.
- Валерій Прозапас постійно наголошує на необхідності не лише військової, а й психологічної підготовки суспільства до затяжного конфлікту, включаючи створення умов для професійної армії з гідною оплатою та чіткими ротаціями.
- Як офіцер-артилерист він добре розуміє роль сучасних технологій на полі бою і неодноразово підкреслював значення далекобійної зброї та систем розмінування для зміни балансу сил.
Хронологія ключових подій життя Валерія Прозапаса
Щоб краще орієнтуватися в складному й насиченому шляху Валерія Прозапаса, доцільно поглянути на основні віхи у хронологічному порядку. Ця таблиця дозволяє побачити, як особисті рішення перепліталися з історичними подіями країни.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1977 | Народження в Запоріжжі |
| 1999 | Закінчення Запорізького державного університету (історія) |
| 2005 | Диплом менеджера організацій |
| 2010 | Активізація громадської позиції після встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі |
| 2013–2014 | Участь у Революції Гідності |
| 2014–2015 | Добровольча служба в АТО (сектор «М») |
| 2016 | Закінчення Національного університету оборони (артилерія); початок командування ротою |
| 2019 | Смерть брата Ігоря «Кіхота»; вихід книги-хроніки (підготовка) |
| 2020 | Обраний депутатом Запорізької міської ради; друге місце на виборах міського голови |
| 2021 | Видано книгу «Хроніка революції, війни та реваншу» |
| 2022 | Приєднання до 36-ї бригади морської піхоти після початку повномасштабного вторгнення |
| 2023 | Очолив фракцію «Європейська Солідарність» у Запорізькій міській раді |
| 2024–2025 | Активна публічна діяльність як військовий експерт, коментарі щодо мобілізації, фронту та стратегії |
Кожна з цих дат — не просто цифра в календарі. За ними стоять конкретні рішення, втрати, здобутки та постійна робота над собою. Валерій Прозапас демонструє, як людина може залишатися вірною своїм принципам, навіть коли обставини змінюються кардинально. Його досвід показує, що справжня сила народжується не в спокої, а в умінні зберігати ясність мислення під час найважчих випробувань.
Сьогодні, коли війна триває, а Запорізький напрямок залишається одним із ключових, голос Валерія Прозапаса продовжує лунати. Він нагадує, що перемога вимагає не лише зброї, а й чесного погляду на проблеми, готовності до тривалої боротьби та поваги до пам’яті тих, хто вже віддав життя за Україну. Його шлях — це приклад того, як один голос, підкріплений реальними справами, може впливати на сприйняття війни мільйонами людей. І саме тому історія Валерія Прозапаса заслуговує на увагу як просунутих читачів, так і тих, хто лише починає глибше занурюватися в українську дійсність останніх років.