Трофименко Володимир Михайлович: правознавець, який поєднав академічну глибину з захистом інформаційного суверенітету України

Трофименко Володимир Михайлович — доктор юридичних наук, професор, один із провідних українських фахівців у галузі кримінального процесу, який нині обіймає посаду заступника голови Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України. Його професійний шлях демонструє, як фундаментальна правова наука перетворюється на практичний інструмент зміцнення держави в умовах гібридних загроз, цифровізації правосуддя та потреби захищати інформаційний простір.

Народився 15 січня 1973 року в місті Новгород-Сіверський Чернігівської області. Вища юридична освіта, тривалий час проживає та працює в Харкові. Безпартійний, судимостей немає. Ці сухі факти з відкритих джерел приховують значно глибшу історію — історію людини, яка з невеликого прикордонного міста прийшла до вершин правової науки, а потім — до відповідальної державної посади, де теоретичні знання щодня стикаються з реальними викликами кібербезпеки та інформаційної війни.

Ранні роки та шлях до правової науки

Новгород-Сіверський — місто з давньою історією, згадуване ще в літописах, розташоване неподалік кордону. Саме звідси 1973 року почався шлях Володимира Михайловича. Як і багато талановитих молодих людей того часу, він обрав Харків — місто з потужною юридичною школою. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (нині — Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) стала його альма-матер і місцем багаторічної праці.

Уже на початку 2000-х років Трофименко захистив кандидатську дисертацію, присвячену кримінально-процесуальним гарантіям особи на стадії судового розгляду. У 27 років це був серйозний результат, що свідчив про системне мислення та здатність аналізувати складні процесуальні механізми. Далі — викладацька робота, доцентство, а згодом і професорська посада на кафедрі кримінального процесу. У 2017 році він захистив докторську дисертацію на тему «Теоретичні та правові основи диференціації кримінального процесу України».

Що таке диференціація кримінального процесу і чому це важливо

Кримінальний процес в Україні часто уявляють як єдину жорстку процедуру. Насправді сучасна система правосуддя потребує гнучкості. Диференціація — це не просто технічний розподіл справ, а принцип, за яким процесуальна форма має відповідати характеру та складності правопорушення.

Для очевидних, нескладних справ (наприклад, дрібні адміністративні правопорушення, що перейшли в кримінальну площину, або справи з визнанням вини) передбачені спрощені процедури. Вони дозволяють швидко розглядати справу, зменшувати навантаження на слідчих, прокурорів і суддів, а головне — не затягувати життя людини через надмірну бюрократію. Для тяжких злочинів, де йдеться про життя, свободу, великі економічні втрати чи державну безпеку, діє повноцінна процедура з усіма гарантіями: детальне досудове розслідування, участь захисника, змагальність сторін, ретельна оцінка доказів.

Володимир Трофименко одним із перших в Україні комплексно обґрунтував теоретичні та правові засади такої диференціації у формально-структурному аспекті. Його робота показала, що диференціація — це не відступ від принципів справедливості, а навпаки — спосіб їх реалізувати ефективніше. Перевантажена система без диференціації ризикує або «затопити» суди дрібними справами, або, навпаки, надто формально підходити до складних проваджень.

Сьогодні ці ідеї набувають нового звучання. В умовах воєнного стану, цифровізації правосуддя, зростання кіберзлочинності та потреби розглядати справи з використанням електронних доказів диференційований підхід стає ще більш актуальним. Дистанційні судові засідання, особливості збирання цифрових доказів, процесуальні гарантії при розслідуванні воєнних злочинів — усе це сфери, де теоретичний доробок Трофименка знаходить практичне застосування.

Від університетської кафедри до державного служіння

Близько 2020–2021 років Володимир Михайлович перейшов на державну службу. Його призначили заступником голови Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (Держспецзв’язку). На перший погляд, перехід від кримінального процесу до спеціального зв’язку та кібербезпеки може здатися несподіваним. Насправді зв’язок прямий і логічний.

Кіберзлочини, атаки на державні інформаційні системи, витоки даних, гібридні інформаційні операції — усе це вимагає не лише технічних рішень, а й чіткого правового регулювання. Процедурні гарантії, допустимість доказів, отриманих у цифровому середовищі, захист прав людини під час спеціальних слідчих дій — саме в цих питаннях досвід фахівця з кримінального процесу стає незамінним.

На новій посаді Трофименко активно долучається до практичної роботи. У 2023 році він неодноразово коментував розгортання цифрового мультиплексу МХ-7 — державного пакету телевізійних каналів, покликаного забезпечити українське мовлення на прикордонних територіях та тимчасово окупованих землях. Це не просто технічний проєкт. Це інструмент інформаційного спротиву, спосіб донести правдиву інформацію до людей, які перебувають під впливом ворожої пропаганди.

Він також бере участь у заходах з відзначення військовослужбовців Держспецзв’язку, представляє нових керівників регіональних підрозділів, виступає на профільних конференціях. У 2026 році як професор, доктор юридичних наук він увійшов до керівного комітету міжнародної конференції UkrCrypto — одного з ключових українських заходів у сфері криптографічного захисту та кібербезпеки.

Цікаві факти про Володимира Трофименка

Цікаві факти про Володимира Трофименка

  • У 2000 році, у віці близько 27 років, захистив кандидатську дисертацію з кримінально-процесуальних гарантій — один із наймолодших фахівців свого покоління в цій галузі.
  • У 2017 році став доктором юридичних наук, захистивши дисертацію, яка вперше в Україні комплексно розглянула теоретичні та правові основи диференціації кримінального процесу у формально-структурному аспекті.
  • Працює в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого з початку 2000-х і входить до плеяди вчених, які продовжують традиції харківської школи кримінального процесу.
  • У 2014–2015 роках брав участь у виборах до Верховної Ради та Харківської обласної ради, продемонструвавши активну громадянську позицію ще до переходу на державну службу.
  • Як заступник голови Держспецзв’язку у 2023 році публічно пояснював значення мультиплексу МХ-7 для розширення українського телевізійного сигналу на прикордонні та окуповані території — пряма участь у інформаційному спротиві.
  • Поєднує наукову діяльність (професор, автор праць) з практичною державною роботою, виступаючи на конференціях з кібербезпеки як визнаний експерт у перетині права та технологій.
  • Його наукові ідеї щодо диференціації процесу сьогодні знаходять відгук у дискусіях про цифровізацію правосуддя, електронні докази та процесуальні гарантії в умовах воєнного стану.

Значення для сучасної України та правової системи

Діяльність Володимира Трофименка ілюструє важливу тенденцію: найкращі правові уми переходять із університетських аудиторій у структури, що безпосередньо відповідають за безпеку держави. У час, коли кібератаки, інформаційні операції та воєнні злочини вимагають швидких, юридично бездоганних рішень, такий синтез стає критично важливим.

Його внесок у розвиток ідеї диференціації кримінального процесу допомагає системі правосуддя залишатися ефективною навіть під час перевантаження воєнними та корупційними справами. Водночас робота в Держспецзв’язку показує, як правова експертиза застосовується для захисту цифрового суверенітету — від розбудови телевізійних мереж до участі у формуванні стандартів криптографічного захисту.

Для юристів-початківців і студентів його приклад — це демонстрація того, що глибока спеціалізація в одній галузі (кримінальний процес) може стати міцним фундаментом для роботи в суміжних сферах (кібербезпека, інформаційна політика). Для досвідчених фахівців — нагадування, що теоретичні дослідження не залишаються в бібліотеках, а впливають на реальні державні рішення.

Сьогодні Володимир Михайлович Трофименко продовжує поєднувати наукову та державну діяльність. Його шлях — це приклад того, як один фахівець може впливати і на якість правосуддя всередині країни, і на здатність держави захищати свій інформаційний простір у найскладніших умовах.