Сергій Панченко — це бізнесмен, чиє ім’я майже не фігурує в офіційних новинах, але на полях кількох областей його методи говорять голосніше за будь-які заяви. Він контролює мережу агропідприємств, серед яких «Узин-Агроінвест» та десятки інших компаній, і саме з ним пов’язують використання груп тітушок для силового переоформлення землі та збору чужого врожаю. Схеми, які починалися ще за часів Януковича, не зникли після Революції Гідності — вони адаптувалися, стали обережнішими й продовжують працювати.
Коротка відповідь на головне питання: Панченко виступає як фінансист і координатор рейдерських операцій, де тітушки — це не випадкові бандити, а організована сила, що блокує господарства, залякує власників і забезпечує фізичний контроль над ділянками. Поліція в багатьох випадках або не реагує, або прямо захищає рейдерів. Земля переходить до підконтрольних структур через підроблені документи та «дружні» суди.
Явище тітушок народилося на Майдані 2013–2014 років як інструмент влади для придушення протестів. Тоді це були переважно молоді чоловіки спортивної статури, яких платили за побиття активістів, розгром наметів і провокації. Після перемоги Революції Гідності багато таких мереж не розпалися. Вони просто змінили клієнтів і цілі. Замість політичних мітингів — захоплення полів. Замість бруківки — комбайни під охороною. Сергій Панченко став одним із тих, хто зумів інтегрувати старі зв’язки в нову економічну реальність.
Його агробізнес стрімко зростав саме після 2014 року. Основні активи зосереджені на Київщині, Вінниччині та Черкащині. Ключова компанія — ТОВ «Узин-Агроінвест» — раніше працювала під «дахом» Андрія Клюєва, ексголови Адміністрації президента Януковича, який після втечі опинився в Росії. За даними розслідувань, Панченко фактично став номінальним тримачем частини цих активів. Аналогічні схеми згадують і щодо Володимира Сівковича — ще одного втікача з підозрами в державній зраді. Таким чином, землі, які формально належать українським компаніям, продовжують приносити прибуток людям, які працюють проти України з-за кордону.
Хто такий Сергій Панченко насправді
Людина, яка уникає публічності, але залишає після себе чіткий слід у вигляді захоплених господарств і заляканих селян. З відкритих джерел відомо, що Панченко має коріння з Кіровоградщини, а стиль ведення справ часто називають кримінальним. У 2016 році стався гучний інцидент: за повідомленнями ЗМІ, Панченко разом з охоронцями побив колишнього футболіста «Динамо» Олександра Алієва через стосунки з його колишньою дружиною Людмилою. Сам Алієв заперечував факт побиття, але історія яскраво показала, наскільки жорстко реагує ця людина на особисті конфлікти.
Донька Панченка — Ірина — теж фігурує в публічному просторі. У 2019 році її включили до списку партії «Слуга народу» на 73-му місці, але швидко зняли після скандалу з відвертими фото та розкішним способом життя (зокрема, Bentley). Пізніше вона обралася депутаткою Київської обласної ради від «Батьківщини» і очолила комісію з питань капітального будівництва, архітектури, транспорту та інфраструктури. Для людини, чий батько пов’язаний з рейдерством земель, така посада відкриває додаткові можливості впливу.
Бізнес-імперія налічує майже півсотні пов’язаних компаній. Окрім «Узин-Агроінвест», це ПСП «Відродження», ТОВ «Успенівське», ТОВ «Агрокормік», ПСП «Обрій» та інші. Частина активів оформлена на Світлану Менчук та Ірину Панченко. Формально все виглядає як легальний агробізнес. Насправді за фасадом — стара схема концентрації землі через силу.
Тітушки як інструмент: від Майдану до полів
Слово «тітушки» міцно увійшло в українську мову саме під час Євромайдану. Це були наймані групи, які за гроші влади або олігархів, близьких до «Партії регіонів», атакували протестувальників, трощили майно активістів і створювали картинку «громадянського протистояння». Часто це були члени спортивних клубів, кримінальні елементи або просто молоді чоловіки з регіонів, яким платили готівкою.
Після 2014 року частина цих мереж не зникла. Дехто з організаторів перейшов у «патріотичний» формат — нібито допомагав армії чи волонтерам. Інші знайшли нову нішу: агрорейдерство. Земля стала цінним активом, особливо після запуску ринку в 2021 році. Корупція в державних реєстрах, судах і місцевих адміністраціях створювала ідеальні умови. Тітушки більше не били на Майдані — вони блокували в’їзди на поля, не давали сіяти й збирати врожай, супроводжували чужі комбайни.
У випадку Панченка ключову роль відіграє посередник — Дмитро Киришун, секретар Білоцерківської міської ради, відомий у кримінальних колах як «Діма-Зірка». До Майдану він організовував тітушок для Антимайдану в Білій Церкві. Після 2014-го ті самі люди почали працювати на агрорейдерів. Киришун має зв’язки з місцевою поліцією — зокрема, з заступником начальника райуправління полковником Сергієм Мерзлюком та його родиною. Це створює «дах», за яким рейдери почуваються впевнено.
Практичні кейси рейдерства
Один з найяскравіших і добре задокументованих прикладів — історія ПСП «Авангард» у селі Осична Оратівського району Вінницької області. У лютому 2014 року, коли на Майдані тривали найзапекліші бої, до господарства приїхали тітушки. Вони оточили офіс, намагалися захопити документи та землю. Власники відмовилися продавати ділянки за безцінь. Слідчий П.В. Ревера вилучив документи, а вже за кілька днів землю переоформили на Р.О. Сміщук — племінницю втікача-губернатора Івана Мовчана. Потім — на В.В. Богуна. Після перемоги Революції Гідності суди повернули землю законним власникам у 2015 році. Експертизи підтвердили підробку підписів і печаток — їх навіть робили на принтері. Здавалося, справедливість перемогла. У червні 2016-го все повторилося. Знову з’явилася фальшива апеляційна ухвала. Землю переоформили через реєстратора в далекому селі Петрики. На поле приїхало близько 40 тітушок з Києва. Вони знову почали блокувати роботу. Поліція, замість захищати власників, супроводжувала комбайни рейдерів і навіть вилучала техніку у фермерів. Один із власників — Володимир Хритич, ветеран батальйону «Айдар» — втратив не лише землю, а й отримав кримінальні справи, які, за його словами, були сфабриковані. Власники створили «Альянс», щоб спільно захищатися. Вони писали в поліцію, прокуратуру, СБУ — реакції майже не було. Рейдери продовжували провокувати, перешкоджати посівній і жнивній кампаніям. Урожай частково вивозили під охороною поліції. Ця історія триває роками. Інші кейси на Київщині та Черкащині йдуть за схожою схемою: пошук вразливого господарства, підробка документів, фізичне захоплення, залучення лояльних силовиків. Різниця лише в масштабах і конкретних виконавцях. Партнери Панченка — Анатолій Молошний та Анатолій Горох з агрофірми «Корвет» — рейдери ще з 1990-х, які відкрито хваляться своїми «досягненнями».
Механіка захоплення: як це працює крок за кроком
Рейдерська операція рідко буває хаотичною. Вона нагадує добре відпрацьований алгоритм.
Спочатку обирають ціль — фермерське господарство з нечіткими документами, боргами або власниками, які не можуть постійно бути на місці (наприклад, мобілізовані). Далі йде юридична підготовка: підробка підписів, створення фальшивих договорів купівлі-продажу або рішень суду. Реєстратор у віддаленому районі або навіть іншій області вносить зміни до кадастру.
На цьому етапі підключаються тітушки. Група з 30–50 чоловіків спортивної статури приїжджає на техніці, блокує в’їзди, не дає техніці виїхати в поле. Якщо власники чи працівники намагаються чинити опір — погрози, побиття, пошкодження майна. Паралельно місцева поліція або «не помічає» порушень, або відкриває справи саме проти потерпілих.
Останній етап — збирання врожаю. Комбайни рейдерів працюють під охороною, зерно вивозять, а справжні господарі залишаються з порожніми складами і судовими позовами на роки. Прибуток від однієї такої операції може сягати десятків мільйонів гривень. Ризики для організаторів — мінімальні.
Чому це триває і в 2025–2026 роках
Війна не зупинила такі схеми. Навпаки, вона створила нові можливості. Багато власників землі опинилися на фронті або в евакуації. Контроль за полями послабився. Водночас держава зосередила увагу на зовнішній агресії, і внутрішні корупційні механізми продовжують працювати.
Зв’язки з втікачами Клюєвим і Сівковичем додають політичного виміру. Їхні активи в Україні нібито «зберігаються» через лояльних людей на кшталт Панченка. Це дозволяє уникати санкцій і продовжувати отримувати прибуток з української землі, поки власники цих активів сидять у Москві й координують підривну діяльність.
Місцева влада і силовики в багатьох районах залишаються частиною старої системи. Прізвища, які згадуються в розслідуваннях 2022–2023 років, досі фігурують у деклараціях і місцевих радах. Донька Панченка в обласній раді — ще один елемент цієї мережі впливу.
Жертви рідко отримують реальну допомогу. Судові процеси тягнуться роками, докази підробок ігноруються, а контрпозови виснажують людей фінансово й морально. Ті, хто наважується чинити опір, як «Альянс» в Осичній, стають мішенню для нових провокацій.
Що це означає для України
Земля — це не просто ресурс. Це основа продовольчої безпеки, робочих місць у селах і довіри до держави. Коли чорноземи переходять у руки людей, пов’язаних зі старою владою і втікачами, це підриває не лише економіку, а й віру в справедливість. Селяни, які бачать, як їхні поля обробляють чужі комбайни під поліцейським ескортом, важко повірять у розповіді про верховенство права.
Тітушки в новому форматі — це симптом глибшої хвороби. Це доказ того, що старі практики не зникають самі собою. Вони мімікрують, знаходять нових покровителів і нові приводи. Поки судова система і правоохоронні органи не почнуть реально карати організаторів таких схем, а не лише дрібних виконавців, тітушки залишатимуться дієвим інструментом для тих, хто звик вирішувати питання силою.
Історія Панченка та його мережі — це не просто кримінальна хроніка. Це історія про те, як країна, яка пережила Революцію Гідності і тепер захищається від зовнішнього ворога, все ще бореться з внутрішніми демонами минулого. Поля України пам’ятають і танки, і комбайни під охороною. Питання лише в тому, чи вдасться нарешті поставити крапку в цій історії.