Вузький прохід на плато Арабіка, захований між горами Фортеця та Парасолька в Абхазії, веде до провалля, яке манить і лякає водночас. Печера Веревкіна простягається на 2209 метрів углиб Західного Кавказу, роблячи її другою найглибшою відома людству на 2026 рік — лише на 15 метрів поступаючись печері Крубера-Вороня. Ця карстова безодня, відкрита ще в 1968 році красноярськими спелеологами, приховує лабіринт колодязів, озер і галерей довжиною понад 17 кілометрів, де тиск повітря на дні сягає еквіваленту висоти Евересту.
Команда московського спелеоклубу «Перово-спелео» витратила майже три десятки експедицій, аби подолати її таємниці, досягнувши дна без підводного дихання — унікальне досягнення для таких глибин. Сьогодні Веревкіна вабить не лише рекордами, а й унікальною екосистемою, де сліпі істоти процвітають у вічній темряві. Розташована в Гагрському хребті, печера формується вапняковими породами, пронизаними давніми водоносними системами, що пульсують підземними річками.
Глибина, виміряна з урахуванням точних GNSS-даних у 2024 році, становить 2209 метрів, включаючи 26 метрів сифонного озера «Остання стоянка Немо». Це робить її глибшою за більшість аналогів, але недавні прориви в сусідній Крубера зсунули її на друге місце. Така динаміка підкреслює, як швидко змінюються підземні рейтинги.
Географічне серце та геологічна природа печери
Плато Арабіка, де зягає вхід до Веревкіної, нагадує швейцарський сир, проїдений карстовими процесами мільйони років. Вапняк тут розчинюється водою, утворюючи вертикальні шахти й горизонтальні ходи, ніби природа вирізьбила гігантську скульптуру з нутрощами Землі. Координати входу — 43°24′52″ пн. ш. 40°18′58″ сх. д. — ведуть до отвору 3×4 метри, за яким одразу пірнає 32-метровий колодязь.
Нижче розгортається мережа з понад 20 великих колодязів, найвражаючіший з яких — Бабатунда на 155 метрів, де спелеологи чіпляються за мотузки, як павуки в мережі. Глибше -2100 метрів печера переходить у просторі колектори — широкі зали з річками, що несуть холодну воду з поверхні. Ці древні водоносні шляхи свідчать про еволюцію карсту від юрського періоду, коли Кавказ підіймався з морського дна.
Температура падає до +2–4°C унизу, вологість сягає 100%, а тиск зростає, тиснучи на легені. Повітря насичено CO₂, що ускладнює дихання, перетворюючи спуск на марафон виживання.
Відкриття та еволюція досліджень: від 115 метрів до світового рекорду
Усе почалося влітку 1968-го, коли група з Красноярська, ведена ентузіазмом, спустилася на 115 метрів і зафіксувала об’єкт як С-115. Печера спала забуттям до 1982-го, коли московський Перовський спелеоклуб знайшов її вдруге, позначивши П1-7. За чотири роки, до 1986-го, вони подолали 440 метрів — межу на той час.
Перерва тривала 14 років, але в 2000-му «Перово-спелео» повернулися з новими технологіями. Справжній прорив стався в 2015-му: серпнева експедиція виявила 156-метровий колодязь, розкривши невідомий рівень. Наступні роки перетворилися на гонку з глибиною.
- Червень 2016: 630 метрів — перші табори на середніх горизонтах, де спелеологи ночують у спальниках, чуючи краплі води як барабанний ритм.
- Серпень–жовтень 2016: 1010 і 1350 метрів — мотузки натягуються на межі, команди чергуються, аби уникнути виснаження.
- Лютий 2017: 1832 метри — холод пронизує кістки, але ентузіазм веде вперед.
Ці етапи вимагали логістики на рівні арктичних експедицій: їжа на тиждень, запаси кисню, евакуаційні плани. Після списку переходжу до кульмінації — серпневих походів 2017-го.
Ключові експедиції: битва за дно Веревкіної
Початок серпня 2017-го приніс 2151 метр — печера стала другою наддвухкілометровою. За два тижні команда під проводом Павла Демидова та Іллі Турбанова досягла 2204 метрів, обійшовши Крубера. Березень 2018-го додав 8,5 метра сифонного озера, зафіксувавши 2212 метрів — абсолютний рекорд на той час (uk.wikipedia.org).
У 2023-му підводний дрон осмотрів сифон, тимчасово піднявши до 2223 метрів, але 2024-го GNSS-уточнення скоригувало на 2209 метрів (en.wikipedia.org). Експедиції включали фотофіксацію: Robbie Shone з National Geographic зафіксував паводок 2018-го, коли спелеологи тікали від потопу, чіпляючись за мотузки в калюжах.
- Підготовка: Тренування в альпінізмі, дайвінг, медицина — місяці перед стартом.
- Спуск: 5–8 днів униз, табори на -600, -1200, -1800 м з генераторами та сушарками.
- Дослідження: Топозйомка, проби води, біологічні сітки.
- Підйом: Найважчий етап, бо м’язи атрофуються від ваги спорядження (до 50 кг).
Така структура забезпечує безпеку, але ризик лишається високим — у 2021-му знайшли тіло «туриста» Сергія Козєєва на -1100 метрах від гіпотермії.
Внутрішній ландшафт: від Бабатунди до Немо
Спуск нагадує політ у безодню: після 32-метрового входу — вузькі ходи, де доводиться повзти. Бабатунда — 155-метровий стрибок у порожнечу, де ехом лунає дихання. Нижче — «Гора Меру», лабіринт залу з глинистими стінами, що липнуть до комбінезона.
На -2100 метрах горизонтальні колектори розкривають простори з річками шириною 10 метрів. Сифон «Остання стоянка Немо» — темне озеро, де дрон побачив продовження ходу. Стіни вкриті сталактитами, що мерехтять у фонарях, ніби зоряне небо догори дригом.
Небезпеки, які перетворюють спелеологів на супергероїв
Веревкіна — не для аматорів. Паводки від дощів на поверхні заливають рівні за хвилини, як у 2018-му, коли команда Перово-спелео евакуювалася вночі. Гіпотермія краде сили: на дні +3°C, але волога пронизує все. Падіння в колодязі — секунди до трагедії, тож мотузки перевіряють двічі.
Психологічний тиск: клаустрофобія в сифонах, де повітря густе від CO₂. У 2021-му непрофесіонал загинув від переохолодження. Дозвіл на вхід видають лише досвідченим групам Абхазії — туризм тут смертельний жарт.
Унікальна фауна: сліпі воїни темряви
У вічній ночі Веревкіної еволюція вигадала дива. Безока пружинохвістка Plutomurus ortobalaganensis харчується грибами, Xiphocaridinella demidovi — креветка, що фільтрує органічний мул з води. Жук Duvalius abyssimus без пігменту орієнтується нюхом, а багатоніжка Heterocaucaseuma deprofundum тримає рекорд глибини серед наземних членистоногих.
Ці троглобионти — реліктові форми, відрізані від поверхні, подібні до марсіанського життя. Дослідження 2025-го виявили мікробне різноманіття після повені, з бактеріями, що розкладають органіку в анаеробних умовах.
Порівняння з гігантами підземного світу
Веревкіна тримає флагманство серед доступних без дайвінгу, але сусіди дихають у спину. Ось таблиця топ-5 (станом на 2026, за en.wikipedia.org):
| Печера | Глибина (м) | Країна | Відкриття |
|---|---|---|---|
| Крубера-Вороня | 2224 | Абхазія | 1960 |
| Веревкіна | 2209 | Абхазія | 1968 |
| Lampone | ~2100 | Італія | 2020-і |
| Сарма | ~2000 | Іран | 2008 |
| Пілей | ~1900 | Грузія | 2010-і |
Таблиця ілюструє домінування Кавказу в глибоких печерах — Арабіка ховає 70% топ-10. Веревкіна вирізняється горизонтальними ходами, що робить її довшою за вертикальних конкурентів.
Цікаві факти про печеру Веревкіна
Найближча до центру Землі точка, доступна людині: На 2209 м ти на відстані 6331 км від ядра, глибше океанів.
- Перша печера з фото з дна: Robbie Shone зафіксував 2018-го паводок, де вода підіймалася на 100 м/год.
- Мікробний бум: Після 2018-го повені бактерії колонізували нові ніші, подібно до екстремофілів на Юпітері.
- Рекордний колодязь: Бабатунда — 155 м, еквівалент 50-поверхового будинку.
- Ім’я героя: Олександр Веревкін загинув у сифоні Су-Акан 1983-го, його подвиг увічнено.
- Підводний дрон 2023: Побачив ходи за сифоном — обіцянка +100 м?
Ці перлини роблять Веревкіну легендою спелеології, де кожен факт — виклик уяві.
Дослідження тривають: нові дрони й датчики обіцяють розкрити ще глибші таємниці. Арабіка кличе наступне покоління, нагадуючи, що підземний світ безмежний, як океан. Хто знає, чи не зрушить Веревкіна Крубера з трону найближчим літом?