Олександр Ярмошевич, підполковник Збройних сил України, народився 1988 року на Рівненщині. Його кар’єра починалася з танкових військ, пролягла через найгарячіші точки антитерористичної операції на Донбасі, а згодом вивела на адміністративну посаду керівника Рівненського об’єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У 2024 році ім’я цього офіцера опинилося в епіцентрі суспільного резонансу через відеозапис, опублікований у мережі. Проте за гучним епізодом стоїть багаторічна служба, повна конкретних бойових завдань, нагород і рішень, які визначали траєкторію людини в погонах.
У 2015 році Ярмошевич балотувався до Рівненської обласної ради сьомого скликання за мажоритарним округом 44 від партії «Європейська солідарність». Перемога не прийшла, проте це не стало кінцем його публічної активності. Військова стезя залишалася головною. Саме в той період він уже мав за плечима досвід АТО, де його підрозділ виконував завдання під мінометним обстрілом: супроводжував вантажі, знищував диверсійно-розвідувальні групи противника. Один з найскладніших епізодів — вихід з Дебальцевського плацдарму без втрат особового складу. За бойові заслуги офіцер отримав орден Богдана Хмельницького.
Ранні роки та вибір танкової стезі
У юності Ярмошевич цікавився музикою, проте обрав шлях, який вимагав дисципліни, технічних знань і готовності до ризику. Він закінчив інститут танкових військ. Танки — це не просто техніка, а ціла філософія взаємодії екіпажу, де кожен рух залежить від чіткості дій командира. Цей досвід пізніше став у пригоді, коли довелося повертатися до стройових посад після адміністративної роботи.
Танкові підрозділи в українській армії завжди відігравали особливу роль — як у обороні, так і в контрнаступальних діях. Освіта, яку отримав Ярмошевич, дала йому розуміння механіки бою, логістики та управління технікою в екстремальних умовах. Багато офіцерів його покоління пройшли через подібний шлях: від курсантських років до реальних бойових зіткнень на сході країни.
Участь в АТО та перші серйозні випробування
Антитерористична операція 2014–2018 років стала для тисяч військових школою, якої ніхто не планував. Ярмошевич опинився серед тих, хто виконував завдання в зоні активних бойових дій. Його підрозділ діяв під постійним мінометним вогнем, забезпечував конвоювання вантажів і протидіяв диверсантам. Найбільш показовим став вихід з Дебальцевого — операція, під час якої українські сили відходили під сильним тиском, зазнаючи значних втрат у багатьох підрозділах. Підрозділ Ярмошевича вийшов без втрат — факт, який говорить про рівень підготовки та злагодженості.
У 2021 році в інтерв’ю офіцер чітко сформулював своє бачення мотивації військовослужбовців.
«Для того, щоб мотивувати військовослужбовця пройти військову службу за контрактом, йому треба дати соціальний пакет і достойне грошове забезпечення. Якщо врахувати той рівень грошового забезпечення, яке зараз отримує наш рядовий сержант, — його недостатньо, з огляду на те, що він ризикує своїм життям і здоров’ям».
Він також наголошував на проблемах ставлення до ветеранів АТО/ООС, відсутності пільг і земельних ділянок. Ці слова лунали за рік до повномасштабного вторгнення, коли питання соціального захисту військових набуло ще більшої гостроти.
Призначення на посаду керівника Рівненського ТЦК
У 2021 році Ярмошевича призначили начальником Рівненського об’єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. ТЦК — це не лише призовні пункти. На ці структури лягла важка робота з мобілізації, укладання контрактів, надання соціальної підтримки сім’ям військових та ветеранам. Під час повномасштабної війни навантаження на такі центри зросло в рази. Керівники опинилися між вимогами командування, потребами фронту та настроями суспільства.
Ярмошевич мав досвід бойової служби, розумів, чого не вистачає військовим на передовій. Це могло стати перевагою в роботі з мотивацією контрактників. Проте посада виявилася однією з найскладніших у тилу — з високим рівнем публічної уваги та емоційного напруження.
Гучний скандал навесні 2024 року
Наприкінці березня 2024 року на проросійських каналах з’явилося відео, на якому Ярмошевич цілується з жінками-співробітницями в кабінеті. Кадри швидко розлетілися українськими медіа та соцмережами. Командування ініціювало службову перевірку. Офіцер написав рапорт і перевівся до бойової частини.
Офіційна позиція Оперативного командування «Захід» була чіткою: претензій до виконання службових обов’язків немає, проте особисті питання військовослужбовці не повинні вирішувати на робочому місці. Ексзаступниця міністра оборони Ганна Маляр звернула увагу на інший аспект — хто знімав відео та чи не є його оприлюднення порушенням.
Суспільство розділилося в оцінках: хтось бачив у цьому приватну справу двох дорослих людей, хтось — зловживання службовим становищем під час війни. Факт залишається фактом: відеозапис став каталізатором серйозних змін у кар’єрі офіцера.
Повернення на бойову службу та формування нової бригади
Після переведення Ярмошевич обійняв посаду заступника командира 5-ї окремої танкової бригади (пізніше реорганізованої у 5-ту окрему важку механізовану бригаду). Ця частина брала участь у боях на Запорізькому напрямку, зокрема в районі Роботиного. У червні 2024 року його призначили командиром новоствореної 156-ї окремої механізованої бригади. Бригаду формували з нуля: набір особового складу, укомплектування технікою, бойове злагодження.
У квітні 2025 року в коментарі виданню «Четверта влада» Ярмошевич детально описав свій шлях після звільнення з посади в Рівненському ТЦК:
«Після того як в 2024 році мене зняли з посади начальника ТЦК та СП, мене відправили на посаду заступника командира п’ятої окремої танкової бригади, там пробув я до червня. Потім наказом командувача Сухопутних військ мене призначили, без моєї згоди чи бажання, командиром 156 Окремої механізованої бригади. Цю бригаду треба було сформувати з нуля, цим я і займався. Також займався укомплектуванням бригади технікою, навчанням. На початку лютого 2025 року, знову ж таки без пояснень, наказом головнокомандувача Збройних сил України мене призначили на посаду офіцера батальйону резерву. Зараз обіймаю посаду начальника командного центру 14 армійського корпусу».
Ці слова дають чітку хронологію: бойова посада — формування нової бригади — перехід на штабну роботу в рамках реформи армії (перехід на корпусну систему).
Сім’я, декларації та побутові деталі
Ярмошевич одружений з Валентиною Ярмошевич, у подружжя є син. Згідно з деклараціями, він володіє земельною ділянкою в Сарнах Рівненської області, автомобілем Audi Q7 2014 року випуску та невеликою сумою готівки. У 2023 році дохід з основного місця роботи склав понад 406 тисяч гривень, плюс додаткові виплати. Дружина також декларувала значні доходи.
Такі дані з’являються в публічному просторі завдяки системі електронного декларування. Вони дають уявлення про матеріальний стан, але не розкривають повної картини життя людини за погонами.
Цікаві факти про Олександра Ярмошевича
- У юності захоплювався музикою, проте обрав військову професію і закінчив інститут танкових військ — поєднання, яке рідко зустрінеш у біографіях офіцерів.
- Підрозділ, у якому служив Ярмошевич під час АТО, вийшов з Дебальцевого плацдарму без втрат особового складу — один з небагатьох таких прикладів у той період.
- Орден Богдана Хмельницького став визнанням його бойових заслуг ще до повномасштабної війни.
- У 2021 році, за рік до великого вторгнення, він публічно говорив про недостатній соціальний пакет для контрактників — тему, яка пізніше стала однією з найгостріших у суспільстві.
- Після скандалу 2024 року офіцер не залишився в тилу, а перевівся на бойову посаду в танкову бригаду, а згодом очолив формування нової механізованої бригади з нуля.
- У 2025 році саме він спростував чутки про роботу в Закарпатському ТЦК, пояснивши, що зарплата в декларації стосувалася періоду формування 156-ї бригади, яка спочатку перебувала на балансі цього центру.
- Сьогодні Ярмошевич обіймає посаду начальника командного центру 14-го армійського корпусу — структури, яка формується в рамках переходу української армії на нову організаційну модель.
Шлях Олександра Ярмошевича — це не історія ідеального героя і не чергова сенсація. Це траєкторія людини, яка пройшла танкові екіпажі, гарячі точки, адміністративну рутину ТЦК, особистий скандал і повернення до стройових та штабних посад. Кожен етап додавав досвіду, іноді — ціною репутації, іноді — через чіткі рішення, як-от рапорт на переведення до бойової частини навесні 2024 року.
Сьогодні, коли українська армія реформується, а нові бригади продовжують формуватися, такі історії набувають особливого значення. Вони показують, як особисті рішення офіцерів переплітаються з великими процесами: мобілізацією, навчанням, переходом на корпусну систему. Історія триває — як і служба тих, хто обрав цей шлях.