Маркіян Романович Лубківський — це український дипломат, державний службовець і громадський діяч, чия кар’єра охоплює ключові етапи новітньої історії країни: від становлення незалежної дипломатії в 1990-х до організації масштабних міжнародних подій і роботи в апараті парламенту в умовах повномасштабної війни. Народжений 2 вересня 1971 року у Львові, він поєднує глибоке культурне коріння галицької інтелігенції з практичним досвідом переговорів у найскладніших умовах — від Белграда під час бомбардувань НАТО до підготовки Євро-2012 та сучасної міжпарламентської дипломатії.
Для початківців, які цікавляться українською політикою та міжнародними відносинами, Лубківський постає як приклад послідовної службової кар’єри, де львівська освіченість і знання мов стали надійним фундаментом. Для просунутих читачів його шлях розкриває нюанси дипломатичної роботи в переломні моменти: Помаранчева революція, Євромайдан, початок російської агресії 2014 року та нинішні виклики. Він не просто обіймав посади — він формував комунікацію держави зі світом, ініціював культурні проєкти та залишався вірним принципам навіть у кризові періоди.
Його голос звучав у найгостріші моменти: як речник МЗС під час революційних подій, як посол у Хорватії, де вдалося домогтися безвізового режиму для українців, як організатор Євро-2012, що підняв міжнародний престиж України. Сьогодні, станом на 2025–2026 роки, Лубківський обіймає посаду заступника керівника Апарату Верховної Ради України — керівника Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків, продовжуючи впливати на формування зовнішньополітичного дискурсу через коментарі в медіа та парламентську роботу.
Львівське коріння та шлях до дипломатії
Львів 1970-х — це місто, де література, історія та європейська орієнтація формували цілі покоління. Маркіян виріс у родині письменника Романа Лубківського, чия творчість і громадська позиція стали для сина природним орієнтиром. Старший брат Данило також обрав дипломатичний шлях, що підкреслює сімейну традицію служіння Україні. Середня школа № 4 з поглибленим вивченням англійської (нині Львівська лінгвістична гімназія) дала міцну мовну базу, а філологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка, який Маркіян закінчив у 1993 році за спеціальністю «Слов’янські мови та літератури», відкрив двері до глибшого розуміння регіону.
Володіння англійською, сербськохорватською, російською та польською мовами стало його головним інструментом. Це не просто набір навичок — це ключ до переговорів у Балканах, де історичні травми та мовні нюанси часто вирішували долю домовленостей. Після університету Лубківський не одразу кинувся в політику. Він обрав державну службу, розуміючи, що саме через дипломатію молода Україна може заявити про себе у світі.
Перші кроки в Міністерстві закордонних справ у 1995 році були типовими для початківця: аташе Управління Європи та Америки. Але вже за рік його направили до Посольства України в Союзній Республіці Югославії. Там, у Белграді, молодий дипломат опинився в епіцентрі подій, які загартували його характер назавжди.
Випробування в Югославії: залишитися, коли інші виїжджали
1999 рік. НАТО проводить операцію «Союзна сила» проти Югославії. Багато іноземних дипломатів евакуювалися, але Лубківський залишився виконувати обов’язки. Він працював перекладачем під час офіційних переговорів, зокрема з президентом Слободаном Мілошевичем. Це був не просто службовий обов’язок — це був вибір залишитися на посту в момент, коли повітряні удари лунали над містом, а інформація про події поширювалася з затримкою.
Такий досвід навчив його цінувати стійкість і здатність зберігати холодний розум у хаосі. Пізніше він неодноразово згадував, як ці місяці сформували розуміння: дипломатія — це не тільки протокольні зустрічі, а й здатність бути присутнім там, де вирішуються долі людей. Після повернення в Україну в 2000 році його кар’єра стрімко пішла вгору: посади в Управлінні політичного аналізу, помічник міністра, робота над організацією візиту Папи Римського Івана Павла II.
Речник МЗС: голос України в революційні часи
У 2003–2005 роках Лубківський став речником Міністерства закордонних справ. Це був період, коли Україна шукала своє місце між Сходом і Заходом, а внутрішні політичні баталії виходили на міжнародну арену. Як начальник прес-служби він формулював позицію держави для світових ЗМІ, пояснював складні процеси простими словами.
Особливо яскраво його роль проявилася під час Помаранчевої революції. У листопаді 2004 року він став автором і ініціатором «Заяви дипломатів на підтримку чесних виборів», яку підписали понад 150 фахівців. Це був сміливий крок для державного службовця, який показав: дипломатія може бути не лише нейтральною, а й громадянською позицією. Після революції його призначили заступником Державного секретаря України, де він опікувався гуманітарною політикою в Секретаріаті Президента.
Посольство в Хорватії: культурна дипломатія, що приносить результати
З грудня 2006 по травень 2009 року Маркіян Лубківський обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Хорватії (з вересня 2007 року — також за сумісництвом в Боснії та Герцеговині). Це був час, коли Балкани ще відчували наслідки воєн 1990-х, а Україна шукала союзників у Європі.
Він активно розвивав культурно-просвітницькі проєкти: організовував виставки, концерти, видавав збірки поезії українською та хорватською. Така «м’яка сила» дала конкретний результат — Хорватія запровадила тимчасовий безвізовий режим для українських громадян. Це був не просто дипломатичний успіх, а реальна полегшення для тисяч людей, які могли вільніше подорожувати та будувати зв’язки.
У 2008 році Лубківський отримав дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України — найвищий для кар’єрних дипломатів. Нагороди не забарилися: Орден князя Браніміра від Хорватії та український Орден «За заслуги» III ступеня за внесок у Євро-2012.
Євро-2012: коли спорт стає інструментом держави
У липні 2009 року Лубківський очолив Турнір УЄФА Євро-2012 в Україні як директор та керівник Місцевого організаційного комітету. Це був один з наймасштабніших проєктів в історії незалежної України — не лише спортивна подія, а й можливість показати світові модернізовану країну з новою інфраструктурою.
Під його керівництвом будувалися стадіони, готелі, транспортні розв’язки. Але головне — це була робота з людьми: координація тисяч фахівців, переговори з УЄФА, вирішення логістичних криз. Пізніше, у 2025 році, за деякими повідомленнями, він поділився спогадами про закулісся цих переговорів, де гумор і людський підхід допомагали долати напругу.
Паралельно він очолював оргкомітет «Євробаскет-2015», але в березні 2014 року публічно заявив про неможливість проведення турніру через війну та економічну ситуацію. Це було чесне визнання реальності, яке підкреслювало його принцип: держава інтереси завжди вище особистих амбіцій проєкту.
Кризові 2014–2015: радник СБУ та підтримка волонтерів
З початком російської агресії в 2014 році Лубківський став радником голови СБУ Валентина Наливайченка. Він опікувався інформаційною політикою, зв’язками з громадськістю, комунікацією з іноземними партнерами. У той час, коли інформаційна війна була не менш важливою за бойові дії, його досвід дипломата став у пригоді.
Після відставки Наливайченка в 2015 році він звільнився та відмовився від статусу учасника бойових дій на знак солідарності з волонтерами та добровольцями, яким цей статус не надавали. Це був принциповий вчинок, який показав: для нього важливі не регалії, а справедливість. Він активно підтримував волонтерські проєкти, зокрема «ПДМШ ім. М.Пирогова» та «Центр підтримки аеророзвідки Марії Берлінської».
Сучасна роль: парламентська дипломатія та публічна позиція 2025–2026
Після періоду громадської діяльності та участі в політичних ініціативах (зокрема, пов’язаних з партією «Справедливість» та ідеями Конституанти) Лубківський повернувся до державної служби. Станом на 2025–2026 роки він обіймає ключову посаду в Апараті Верховної Ради України: заступник керівника — керівник Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків.
Ця роль передбачає координацію контактів з парламентами інших країн, організацію візитів, участь у міжпарламентських асамблеях. В умовах війни така робота набуває особливого значення — вона допомагає утримувати міжнародну підтримку України, пояснювати позицію Києва, шукати нові формати співпраці. Паралельно він залишається активним публічним коментатором, аналізуючи в медіа питання санкцій, міжнародної допомоги та внутрішньополітичних процесів.
Його львівська освіченість і балканський досвід дають змогу бачити українські реалії в ширшому європейському контексті. Він не втратив зв’язку з громадянським суспільством: підтримує ідеї реформ, виступає за створення Міністерства у справах захисників Вітчизни за хорватським зразком, коментує виклики сьогодення з позиції людини, яка бачила і мирні, і воєнні часи.
Перед тим як зануритися в конкретні віхи кар’єри в таблиці, варто відзначити, наскільки послідовно Лубківський поєднував державну службу з громадською позицією, ніколи не ховаючись за протоколом у критичні моменти.
| Період | Посада / Роль | Ключовий внесок |
|---|---|---|
| 1995–1999 | Аташе МЗС, робота в Югославії | Досвід кризової дипломатії під час бомбардувань |
| 2003–2005 | Речник МЗС України | Формування інформаційної політики під час революції |
| 2006–2009 | Посол в Хорватії (та Боснії) | Культурна дипломатія, безвізовий режим |
| 2009–2013 | Директор Євро-2012 в Україні | Організація інфраструктурного проєкту національного масштабу |
| 2014–2015 | Радник голови СБУ | Інформаційна політика в умовах агресії |
| 2025–2026 | Заступник керівника Апарату ВР — керівник Управління міжпарламентських зв’язків | Координація парламентської дипломатії в воєнний час |
Цікаві факти про Маркіяна Лубківського
За десятиліття публічної діяльності Маркіян Лубківський накопичив чимало деталей, які роблять його образ живим і багатогранним. Ось кілька моментів, які часто викликають інтерес навіть у тих, хто добре знає його кар’єру.
- Перекладач Мілошевича. Під час роботи в Белграді він особисто перекладав переговори з президентом Югославії Слободаном Мілошевичем — досвід, який рідко випадає на долю молодих дипломатів.
- Заява 150 дипломатів. Саме він став автором і рушієм документа на підтримку чесних виборів у 2004 році, що стало одним з перших масових проявів громадянської позиції в дипломатичному корпусі.
- Безвізовий прорив з Хорватією. Завдяки його зусиллям українці отримали тимчасовий безвізовий доступ — реальний результат культурної дипломатії, який відчули тисячі людей.
- Принципова відмова від статусу. У 2015 році відмовився від статусу учасника бойових дій на знак солідарності з волонтерами, яким цей статус не надавали — вчинок, що підкреслив його цінності.
- Гумор у кризах. За спогадами, під час переговорів з УЄФА щодо Євро-2012 саме почуття гумору допомагало знімати напругу та знаходити компроміси в найскладніших моментах.
- Сімейна традиція. Син письменника Романа Лубківського та брат дипломата Данила Лубківського — родина, де служіння Україні передається через покоління.
Ці факти не просто колекція цікавинок. Вони показують людину, для якої дипломатія — це не тільки посади та протоколи, а й щоденний вибір на користь принципів, культури та реальних результатів для людей.
Сьогодні, коли Україна продовжує боротися за своє місце у світі, досвід Маркіяна Лубківського залишається актуальним. Його шлях — від львівських вулиць через балканські кризи та європейські спортивні арени до парламентських кабінетів — демонструє, що справжня дипломатія народжується не в кабінетах, а в здатності зберігати людяність і стійкість у найтурбулентніші часи. І саме така позиція продовжує формувати довіру до України на міжнародній арені.