Анатолій Іванович Кузьменко народився 29 липня 1950 року в селі Головківка Олександрійського району на Кіровоградщині. Увесь його шлях — від звичайного агронома до людини, яка керує вертикально інтегрованим агрохолдингом з земельним банком понад 80 тисяч гектарів — відбувався на одній і тій самій землі. Він досі живе в рідному селі, де центральний офіс ТОВ «УкрАгроКом», серця групи компаній «АгроВіста». Це не просто біографія успішного підприємця. Це історія про те, як глибоке знання чорнозему, вміння будувати команди та стратегічне мислення дозволяють створювати великі справи навіть у найскладніші часи.
Сьогодні, у свої 75 років, Анатолій Кузьменко залишається генеральним директором компанії, яку сам і створив у 2000 році з трьох тисяч гектарів. Група «АгроВіста» (раніше «УкрАгроКом» і «Гермес-Трейдінг») вирощує зернові та олійні культури, утримує худобу, виробляє цукор на заводі, що входить до п’ятірки найкращих в Україні, торгує зерном на експорт і володіє одним з найбільших річкових терміналів країни. Компанія забезпечує робочі місця, сплачує податки та продовжує інвестувати в модернізацію навіть у період воєнних випробувань. Його історія показує, як локальний досвід перетворюється на масштаб, що впливає на всю аграрну галузь центральної України.
Ранні роки та шлях у сільському господарстві
Дитинство Анатолія Кузьменка пройшло в типовому для післявоєнної Кіровоградщини селі. Чорнозем тут був і залишається головним багатством, а робота на землі — основою життя більшості родин. Він рано відчув потяг до футболу, який згодом став не лише хобі, а й важливою частиною його світогляду. Гра в команді вчила відповідальності, дисципліні та розумінню, що результат залежить від кожного гравця.
Після закінчення ПТУ № 35 у Жовтих Водах у 1970 році молодий спеціаліст почав працювати будівельником у міжколгоспбуді. Служба в Радянській армії 1971–1973 років дала характер і розуміння чіткої організації. Повернувшись, він освоїв професію водія, а з 1980 року перейшов в агрономію — спочатку простим агрономом, а з 1981-го — головним агрономом колгоспу імені Калініна. У 1988 році, в період перебудови та перших економічних змін, його обрали головою правління цього ж колгоспу. Це був відповідальний крок: керувати господарством у час, коли стара система тріщала, а нова ще не сформувалася.
Освіту він здобував паралельно з роботою. Кіровоградський технікум керівних кадрів (1978–1980) дав спеціальність агронома-організатора. Заочне навчання в Дніпропетровському державному аграрно-економічному університеті (1984–1989) завершилося кваліфікацією вченого агронома. Ці знання стали фундаментом для всіх подальших рішень — від вибору сортів до стратегії розвитку господарства.
1990-ті: народження приватного агробізнесу в часи економічного хаосу
Кінець 80-х — початок 90-х стали випробуванням для всього українського села. Колгоспи розпадалися, інфляція знищувала заощадження, а ринки ще не сформувалися. Багато керівників губилися. Анатолій Кузьменко обрав інший шлях — створювати нові форми cooperation. У 1994–1996 роках він очолював Асоціацію селянських кооперативів села Головківка. З 1996 по 1999 рік керував агрофірмою «Головківська». Це був період експериментів: як зберегти техніку, як утримати спеціалістів, як знайти покупців на продукцію в умовах гіперінфляції.
У січні 2000 року з’явилася ТОВ «УкрАгроКом» — з початковим земельним банком близько трьох тисяч гектарів. Це був сміливий крок у час, коли більшість аграріїв ще боялися брати землю в оренду на довгі строки. Компанія почала з рослинництва, поступово додаючи переробку та торгівлю. Саме тоді сформувався принцип, який і досі відрізняє «АгроВісту»: контроль над повним циклом — від поля до кінцевого покупця. Така вертикальна інтеграція знижує ризики: якщо ціни на зерно падають, можна заробити на переробці чи тваринництві.
Зростання імперії: від тисяч до десятків тисяч гектарів
Земельний банк компанії зростав поступово, але впевнено. До 2009 року він сягнув 51 тисячі гектарів, у 2012–2014 роках — уже 75 тисяч, а сьогодні стабільно тримається на рівні 81 тисячі гектарів у п’яти районах Кіровоградської області та одному районі Дніпропетровщини. Земля тут переважно орендована у пайщиків — типова для України модель, яка дозволяє великим господарствам працювати ефективно, а власникам паїв отримувати стабільну орендну плату.
Паралельно розвивалася переробка. У 2001 році компанія придбала перший елеватор. Пізніше його реконструювали за сучасними технологіями Buhler (Німеччина) та GSI (США) — з можливістю якісного очищення та сушіння зерна. Загальна потужність зберігання групи сягає понад 350 тисяч тонн. У 2007 році до складу увійшов Олександрійський цукровий завод — один з п’ятірки найкращих в Україні за якістю цукру-піску з буряків. Потужність заводу дозволяє переробляти до 4000 тонн сировини на добу. Додатково розвивалося тваринництво: свині, велика рогата худоба, молоко. Торгівельний напрямок — ТОВ «Гермес-Трейдінг» — увійшов до двадцятки провідних українських експортерів зерна та олійних культур.
Особливо важливою стала логістика. Група побудувала потужний річковий термінал, який став одним з найбільших в Україні. У період, коли морські порти були заблоковані або працювали з обмеженнями, річкові шляхи (Дунай) дозволяли продовжувати експорт. Це не просто бізнес-рішення — це внесок у продовольчу безпеку країни в найскладніші роки.
Політична кар’єра: від місцевих рад до Верховної Ради
Анатолій Кузьменко ніколи не відривався від проблем села. У 2006–2010 роках він обирався депутатом Кіровоградської обласної ради V скликання, працював у комісії з питань праці та соціального захисту. З 2010 року — депутат VI скликання, голова комісії з питань соціального розвитку села, аграрної політики та раціонального використання земель. Паралельно очолював громадські організації підприємців та роботодавців аграрного сектору області.
У 2014 році, після Революції Гідності, він балотувався по мажоритарному округу № 103 (центр — Олександрія) від «Блоку Петра Порошенка» і переміг, набравши понад 25 тисяч голосів. У Верховній Раді VIII скликання (2014–2019) працював у Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин. Для людини, яка все життя пов’язана із землею, це була можливість впливати на правила гри для всієї галузі.
У той період аграрний сектор України переживав серйозні трансформації: обговорювалася земельна реформа, питання дотацій та підтримки фермерів. Деякі медіа та громадські організації звертали увагу на те, що компанії, пов’язані з депутатами аграрного комітету, отримували значні обсяги державних дотацій. Це викликало дискусії про конфлікт інтересів — типову для багатьох країн проблему, коли бізнесмени приходять у політику. Сам Кузьменко завжди наголошував на необхідності адаптуватися до кліматичних умов і мінімізувати ризики для аграріїв. Після завершення депутатських повноважень він повністю зосередився на розвитку бізнесу.
Футбол як відображення життєвої філософії
Футбол для Анатолія Кузьменка — не просто спорт. У молодості він грав за команду Головківки до 35 років. Пізніше став почесним президентом ПФК «УкрАгроКом», який згодом об’єднався з ПФК «Олександрія». Сьогодні ТОВ «УкрАгроКом» — титульний спонсор ФК «Олександрія», а сам Анатолій Іванович залишається активним вболівальником і почесним президентом ФК «Головківка».
Ця пристрасть добре ілюструє його підхід до бізнесу та життя. На полі важлива не тільки техніка окремих гравців, а й злагоджена робота команди, стратегія тренера та підтримка вболівальників. Те саме в агрохолдингу: агрономи, механізатори, логісти, переробники — всі мають працювати як єдиний механізм. Спонсорство футболу для нього — це також спосіб повертати ресурси громаді, підтримувати молодь і зберігати дух змагання, без якого неможливий справжній успіх.
Сімейна династія та спадщина
Бізнес і політика в родині Кузьменків стали справжньою династією. Дружина Лідія Іванівна завжди підтримувала чоловіка. Син Сергій Анатолійович (1975 р.н.) — відомий політик і громадський діяч: народний депутат VII скликання, очолював Кіровоградську обласну державну адміністрацію, сьогодні активно займається розвитком ФК «Олександрія». Донька Олена пов’язана з родинними справами. Внуки — Іван, Анна, Анастасія, Матвій — вже дорослішають у середовищі, де земля, бізнес і відповідальність перед громадою є частиною сімейної культури.
Така наступність — рідкісне явище для українського бізнесу, де часто компанії розпадаються після відходу засновника. Тут навпаки: досвід передається, а нові покоління додають сучасні підходи до управління та маркетингу.
Цікаві факти про Анатолія Кузьменка
- З 3 до 81 тисячі гектарів. У 2000 році компанія стартувала з трьох тисяч гектарів. Сьогодні земельний банк перевищує 81 тисячу гектарів у шести районах двох областей — результат послідовної стратегії оренди та ефективного господарювання.
- Цукор топ-рівня. Олександрійський цукровий завод групи входить до п’ятірки найкращих підприємств України за якістю цукру-піску. Потужність переробки — до 4000 тонн буряків на добу.
- Річковий термінал як стратегічна перевага. У роки, коли морські порти працювали з перебоями, річкова логістика групи дозволила зберігати експортні потоки через Дунай — критично важливо для продовольчої безпеки.
- Футбол через усе життя. Від гравця сільської команди до титульного спонсора клубу Прем’єр-ліги — футбол для Кузьменка завжди був метафорою командної роботи та відповідальності.
- Одне село — одна справа. Попри масштаб бізнесу, Анатолій Іванович ніколи не покидав рідну Головківку. Центральний офіс і досі розташований там, де він народився і виріс.
- Нагороди за заслуги перед державою. Орден «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів, Почесна грамота Верховної Ради України — визнання внеску в розвиток аграрного сектору та соціальної сфери регіону.
- Сімейна наступність. Син Сергій також пройшов шлях нардепа та активно розвиває спортивну складову родинної спадщини — ФК «Олександрія».
Сучасні виклики та адаптація
Український агробізнес у 2022–2026 роках зіткнувся з безпрецедентними випробуваннями: повномасштабна війна, логістичні блокування, дефіцит кадрів через мобілізацію, зростання цін на енергоносії та добрива. «АгроВіста» продовжувала роботу. У 2024 році компанія брала кредит на розвиток торгівельної діяльності, збирала врожай і модернізувала виробництво. Цукровий завод розглядав перехід на альтернативні види палива, щоб знизити залежність від газу.
Для людини, яка пережила і радянську систему, і дикий капіталізм 90-х, і сучасні кризи, головне — не зупинятися. Анатолій Кузьменко неодноразово наголошував: головне завдання аграрія — пристосуватися до природно-кліматичних умов і звести до мінімуму втрати врожаю. Цей принцип працює і в бізнесі, і в житті.
Сьогодні, коли земельна реформа вже реалізувалася, а ринок землі поступово відкривається, досвід таких господарств, як «АгроВіста», стає особливо цінним. Вони показують, як поєднувати масштаб з відповідальністю перед пайщиками, працівниками та громадою. Історія Анатолія Івановича Кузьменка — це не тільки про гектари та тонни. Це про те, як одна людина, залишаючись вірною своїй землі та команді, може впливати на цілу галузь і залишати по собі міцну спадщину.