Сергій Пашинський і його син Антон залишаються в Києві. Екснардеп мешкає в приватному маєтку на околицях столиці, а Антон продовжує працювати в структурах, пов’язаних із оборонним експортом. Вони не виїхали за кордон, попри чутки в телеграм-каналах і гучні кримінальні справи. Життя родини тепер протікає в тіні оборонної промисловості, де майже кожен крок пов’язаний із контрактами, судовими засіданнями та постійним балансуванням між впливом і ризиками.
Сергій Володимирович Пашинський, народжений 14 жовтня 1966 року в селі Зірне на Рівненщині, пройшов шлях від токаря на коростенському «Хіммаші» до тимчасового глави Адміністрації Президента у 2014 році. Після Майдану він став одним із тих, хто формував нову владу, ініціював створення АТО і очолював Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Сьогодні він уже не депутат, але його ім’я все ще звучить у коридорах, де вирішують питання поставок зброї та боєприпасів. Антон, випускник Київського національного економічного університету зі ступенем магістра міжнародної економіки, пішов іншим шляхом — через державні структури «Укроборонпрому».
Як Сергій Пашинський опинився в центрі оборонної промисловості
Після завершення депутатської кар’єри в 2019 році Сергій Пашинський не зник з публічного простору. Він очолив Національну асоціацію підприємств оборонної промисловості України, яка об’єднує майже сотню компаній. Саме через цю структуру він координує роботу приватних виробників бронетехніки, боєприпасів і дронів. Компанія «Українська бронетехніка», з якою його пов’язують джерела, у перші роки повномасштабної війни різко наростила обсяги поставок. Від кількох мільйонів доларів до сотень мільйонів — такі цифри фігурували в аналітичних матеріалах про зростання приватного сектору оборонки.
Життя в Києві для нього означає не лише роботу. Після виходу під заставу в лютому 2024 року він повернувся до маєтку в селі Хлепча на Київщині. Будинок площею понад тисячу квадратних метрів, записаний на дружину Руслану, став місцем, де він проводить час між судовими засіданнями та зустрічами з виробниками. У червні 2025 року суд дозволив йому короткочасний виїзд на оборонну виставку IDET у Чехії, і він повернувся, як і обіцяв. Цей епізод став своєрідним підтвердженням, що він не планує тікати.
Справа про нафтопродукти Курченка тягнеться з 2014 року. Тоді, після Революції гідності, держава конфіскувала близько 97 тисяч тонн пального, яке завозили компанії, пов’язані з бізнесменом-втікачем. За версією слідства, частина цього майна була реалізована за заниженими цінами, а держава зазнала збитків на суму близько 817 мільйонів гривень. У лютому 2024 року НАБУ і СБУ провели обшуки, Пашинському оголосили підозру. Заставу в 272,5 мільйона гривень внесли підприємства, пов’язані з оборонною асоціацією. У червні 2026 року він уклав угоду про визнання винуватості за статтями про створення злочинної організації та зловживання службовим становищем. Суд, однак, відмовився затвердити цю угоду, вказавши на низку процесуальних зауважень. Справа залишається відкритою, і кожне нове засідання знову виводить ім’я Пашинського на перші шпальти.
Антон Пашинський: від добровольця до куратора експортних контрактів
Антон Пашинський з’явився в публічному полі значно раніше, ніж багато хто очікував. У 2015 році, коли йому було трохи більше двадцяти, він очолив відділ зовнішніх контрактів у «Спецтехноекспорті» — державному підприємстві, яке займається імпортом і експортом озброєння. Критики одразу заговорили про непотизм, адже профільна освіта в нього економічна, а не технічна. Проте з часом його роль розширилася. У березні 2022 року його призначили заступником генерального директора з розвитку конструкторського бюро «Луч». Паралельно він залишався пов’язаним із «Спецтехноекспортом».
Під час повномасштабної війни Антон став одним із тих, хто шукає міжнародних партнерів для поставок українських дронів, тепловізорів і радіоелектронних систем. У 2026 році його відділ уклав попередні угоди з компаніями з Саудівської Аравії та Індонезії. Це вже не просто внутрішні контракти — це спроба диверсифікувати експорт і вивести українські технології на ринки Близького Сходу та Південно-Східної Азії. Він рідко з’являється в медіа, не веде активних соцмереж і воліє залишатися в тіні батька. Проте ті, хто працює в галузі, знають: без його підпису багато зовнішніх угод не рухаються.
Чутки про те, що Антон виїхав до Європи, з’являлися неодноразово. Перевірка через відкриті джерела та повідомлення з Києва показує інше. Він продовжує працювати в столиці, іноді з’являється на закритих галузевих зустрічах. Як і батько, він обрав стратегію мінімальної публічності. У країні, де кожен день приносить нові удари по енергетиці та інфраструктурі, така обережність виглядає цілком логічною.
Сім’я, маєток і повсякденне життя під прицілом уваги
Руслана Пашинська, дружина Сергія, залишається найменш публічною фігурою в родині. Саме на неї оформлені основні активи, зокрема маєток у Хлепчі. Журналісти, які відвідували цю територію після обшуків 2024 року, описували великий будинок біля озера, каплицю, бесідку та будинок рибалки. Це не просто житло — це своєрідна фортеця, де родина намагається зберегти приватність. Другий син Пашинських згадується рідше, і про його діяльність майже немає відкритої інформації.
Повсякденне життя родини тепер підпорядковане двом ритмам: судовому календарю і графіку оборонних контрактів. Сергій іноді з’являється на зустрічах з ветеранами АТО/ООС, критикує владу за повільність у реформуванні ВПК, але уникає великих публічних заходів. Антон зосереджений на переговорах і документах. Їхня присутність у Києві — це не демонстрація сміливості і не виклик. Це радше прагматичний вибір людей, чия експертиза і зв’язки все ще потрібні в оборонній сфері.
Цікаві факти про родину Пашинських
Сергій Пашинський у 2014 році протягом кількох місяців фактично керував Адміністрацією Президента в найкритичніший період після втечі Януковича. Саме тоді формувалися перші добровольчі батальйони і починалася масштабна перебудова армії.
Антон Пашинський у перші місяці повномасштабного вторження став добровольцем Національної гвардії. Цей епізод рідко згадують у контексті його подальшої кар’єри в оборонних структурах.
Маєток у Хлепчі, де зараз мешкає родина, був придбаний ще у 2015 році. Його площа перевищує тисячу квадратних метрів, а територія включає не лише житлові будівлі, а й каплицю — деталь, яку журналісти завжди підкреслюють.
Угода про визнання винуватості, яку Сергій Пашинський уклав у червні 2026 року, передбачала м’якшу кваліфікацію, ніж первинна підозра. Статтю про привласнення майна в особливо великих розмірах прибрали, залишивши зловживання службовим становищем.
Як змінилася роль Пашинських у військовій економіці
Повномасштабна війна перетворила приватний сектор оборонної промисловості на один із головних драйверів української економіки. Сергій Пашинський опинився в центрі цього процесу не випадково. Його досвід у комітеті з нацбезпеки, зв’язки з виробниками і розуміння логістики дозволили асоціації, яку він очолює, стати майданчиком для координації. Приватні компанії почали випускати бронетехніку, боєприпаси і дрони в обсягах, які ще кілька років тому здавалися неможливими.
Антон, працюючи на стику державного і приватного секторів, допомагає виводити українську продукцію на зовнішні ринки. Контракти з країнами Перської затоки і Південно-Східної Азії — це не лише гроші. Це спроба створити довгострокові партнерства, які можуть підтримати галузь і після завершення активної фази війни. У той же час кожен такий контракт привертає увагу антикорупційних органів і журналістів-розслідувачів.
Судова сага навколо нафтопродуктів Курченка стала своєрідним дзеркалом, у якому відображаються всі суперечності української політики останнього десятиліття. З одного боку — людина, яка у 2014 році допомагала будувати нову державу. З іншого — фігурант справи, де фігурують мільйони гривень і складні схеми. Суд відмовився затвердити угоду про визнання вини, і це означає, що процес триватиме далі. Кожне нове рішення буде впливати не лише на долю Пашинського, а й на сприйняття всієї оборонної галузі.
| Аспект | Сергій Пашинський | Антон Пашинський |
|---|---|---|
| Місцеперебування у 2026 | Київ, маєток у Хлепчі | Київ |
| Основна діяльність | Голова НАУДИ, координація ВПК | Керівник зовнішніх контрактів у «Спецтехноекспорті» |
| Юридичний статус | Обвинувачений, угода не затверджена | Без відкритих кримінальних проваджень |
| Публічна активність | Обмежена, коментарі з питань оборони | Мінімальна, закриті галузеві зустрічі |
Дані таблиці зібрані на основі повідомлень українських медіа та відкритих судових матеріалів станом на середину 2026 року, зокрема з ресурсів Wikipedia та Главком.
Чому суспільство продовжує стежити за родиною
Ім’я Пашинських стало символом епохи, коли політика і бізнес у сфері безпеки тісно переплелися. Для одних Сергій — людина, яка в критичний момент 2014 року допомагала утримувати країну. Для інших — фігура, навколо якої накопичилися занадто багато питань про походження статків і схеми 2010-х років. Антон уособлює вже наступне покоління — тих, хто увійшов у систему через сімейні зв’язки, але змушений працювати в умовах війни, де результати вимірюються не деклараціями, а реальними поставками на фронт.
Київ залишається для них і домом, і робочим простором. Вони не зникли в тінь, як багато хто очікував після арешту 2024 року. Натомість адаптувалися до нових правил гри, де публічність стала небезпечною, а вплив — обережним і точковим. Судові засідання тривають, контракти підписуються, а родина продовжує жити в тому самому маєтку біля озера, де колись журналісти знімали кадри після обшуків.
Оборонна промисловість України сьогодні — це вже не тільки державні заводи. Це мережа приватних виробників, експортерів і посередників, де досвід людей на кшталт Пашинських досі має значення. Чи стане ця історія прикладом успішної трансформації, чи навпаки — ілюстрацією того, як старі зв’язки переживають будь-які політичні бурі, покаже час. Поки що відповідь на питання «де зараз Пашинський з сином» залишається простою і водночас складною: вони в Києві, у центрі процесів, які визначають майбутнє української оборонки.