Андрій Борисович Єрмак, якого в російськомовних джерелах часто називають Андрей Ярмак або Андрей Ермак, народився 21 листопада 1971 року в Києві й протягом п’яти з половиною років залишався однією з найвпливовіших непублічних фігур сучасної України. Від юридичної практики в сфері інтелектуальної власності через продюсування українських фільмів він прийшов до посади керівника Офісу Президента, яку обіймав з 11 лютого 2020-го до 28 листопада 2025 року. Саме на цій посаді чоловік із глибоким знанням міжнародного права й кіноіндустрії став ключовим переговорником, координатором гуманітарних питань під час повномасштабної війни та, за оцінками багатьох оглядачів, фактичним «сірим кардиналом» при Володимирі Зеленському.
Його історія — це історія людини, яка вміла бути в тіні й водночас тримати в руках найтонші нитки державної машини. Коли 28 листопада 2025 року після обшуків НАБУ він подав у відставку «за власним бажанням», а вже у травні 2026-го отримав підозру в рамках справи про легалізацію коштів, багато хто згадував, як стрімко й несподівано цей колишній продюсер опинився в самому центрі української політики. Нижче — максимально повна, перевірена з кількох джерел історія людини, яку називали і «правою рукою президента», і «людиною, що керує країною з тіні».
Ранні роки, родина та освіта
Київ кінця 1970-х і 1980-х зустрів Андрія Єрмака в сім’ї, де батько Борис Михайлович, етнічний єврей, закінчив факультет радіоелектроніки КПІ й працював на заводі імені Артема, а пізніше — у системі зовнішньоекономічних зв’язків. Наприкінці 1980-х батька відрядили до радянського посольства в Афганістані, де він очолив відділ кадрів торгового представництва. Мати, Марина (іноді вказують Марія) Олександрівна, родом із Ленінграда. У 1979 році народився молодший брат Денис. Коли родина переїхала до Кабула, підліток Андрій залишився в Києві з бабусею — саме це рішення, за спогадами близьких, загартувало його самостійність.
Школу № 259 він закінчив 1989 року. Після цього короткий час працював лаборантом у кабінеті технічних засобів навчання Центрального інституту удосконалення вчителів. Уже тоді проявилася характерна риса — вміння бути непомітним, але корисним. У 1995 році Андрій Єрмак отримав диплом магістра міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також кваліфікацію референта-перекладача англійської мови. Того ж року він отримав свідоцтво адвоката.
Єврейське коріння по батьківській лінії він ніколи не приховував. У розмовах з ізраїльськими журналістами згадував родичів, які загинули в Бабиному Яру. Ця частина біографії пізніше вплинула на його увагу до меморіалу в Бабиному Яру, який він курував уже на державній посаді.
Юридична кар’єра: захист авторських прав і робота з гігантами індустрії
Ще студентом, з 1991 року, Єрмак працював у юридичній фірмі «Проксен» — компанії з ліцензією № 1 на адвокатську діяльність у незалежній Україні. Він консультував міжнародні корпорації, що тільки-но заходили на український ринок. У середині 1990-х разом із партнерами створив «Юридичну службу Б.Е.Р.С. і партнери», яка спеціалізувалася на торговому праві, антидемпінгових розслідуваннях та інтелектуальній власності. Першим гучним клієнтом став продюсер Євген Рибчинський — саме для нього юристи оформили один із перших повноцінних продюсерських контрактів у незалежній Україні.
1997 року Андрій Єрмак заснував власну «Міжнародну юридичну компанію». Вона стала юридичним партнером Inter Media Group, а також представляла інтереси Disney, Pixar і Universal на українському ринку. Робота з голлівудськими студіями вимагала глибокого розуміння авторського права, ліцензійних угод і захисту контенту. Саме тут сформувався стиль Єрмака — тихий, але жорсткий переговорник, який умів домовлятися без зайвого шуму.
Паралельно він брав участь у розробці перших українських законів у сфері господарського права та інтелектуальної власності. Був членом Міжнародної асоціації юристів (IBA) та Асоціації правників України. У 2005 році через підконтрольні структури створив асоціацію українсько-грузинського співробітництва в сфері іноземних інвестицій. У 2006–2012 роках на громадських засадах працював помічником народного депутата від Партії регіонів Ельбруса Тедеєва — досвід, який пізніше критики часто згадували як «пляму» на біографії.
Кінопродюсер: спроба побудувати українську кіноіндустрію
У другій половині 2010-х Андрій Єрмак зробив різкий поворот. Він заснував Garnet International Media Group — продюсерську, дистриб’юторську та продакшн-компанію. Дебютом став фільм «Правило бою» (2017) — драма про боксера, який через хворобу матері змушений битися в боях без правил. Того ж року вийшов українсько-словацький трилер «Межа» (Čiara), співпродюсером якого став Єрмак. Стрічка отримала приз за найкращу режисерську роботу на 52-му Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах — рідкісний на той час успіх для українського кіно.
Далі були «Сквот32» (2019) — молодіжна романтична драма, «Передчуття» (2020) і співпродюсування серіалу «Слов’яни» (2021). З 2017 року Єрмак — член Української кіноакадемії та Європейської кіноакадемії. Його робота в кіно збіглася з періодом, коли держава тільки починала активно підтримувати національний кінематограф. Багато хто згодом бачив у цьому не лише бізнес, а й спробу впливати на культурний наратив країни.
Саме через кіноіндустрію Єрмак зблизився з командою «Кварталу 95». Коли Володимир Зеленський переміг на президентських виборах 2019 року, колишній продюсер уже був готовим кадром для нової влади.
Шлях до Офісу Президента і роки максимального впливу
21 травня 2019 року Андрій Єрмак був призначений помічником Президента. Він одразу взяв на себе зовнішньополітичний блок: переговори з Росією, США та ЄС, організацію обміну полоненими, супровід Зеленського в закордонних поїздках. Уже 11 лютого 2020 року, після відставки Андрія Богдана, Єрмак очолив Офіс Президента. На цій посаді він протримався рекордні для сучасної України майже шість років — до 28 листопада 2025-го.
Під час повномасштабного вторгнення роль Єрмака стала критичною. Він увійшов до Ставки Верховного Головнокомандувача, очолив Координаційний штаб з гуманітарних і соціальних питань, відповідав за обміни полоненими. 21 вересня 2022 року саме він координував обмін захисників «Азовсталі» на Віктора Медведчука в Туреччині. Пізніше очолював делегації з питань безпекових гарантій і мирних переговорів. Санкційна група Єрмака — Макфола готувала рекомендації щодо посилення тиску на російську енергетику.
Міжнародні оглядачі помічали його стиль: тихий, наполегливий, із глибоким знанням процедур. У 2024 році Time включив його до списку 100 найвпливовіших людей світу. У 2025-му Politico назвав Єрмака «The Fixer» у рейтингу найвпливовіших людей Європи. Журнал «Фокус» поставив його на друге місце серед найвпливовіших українців у категорії політиків.
Скандали, критика та відставка
Перший гучний удар прийшов уже через півтора місяці після призначення. 29 березня 2020 року депутат Гео Лерос оприлюднив так звані «плівки Єрмака» — записи, на яких нібито брат Денис обговорював продаж посад. Справа розвалилася, але осадок залишився. Критики звинувачували Єрмака в надмірній централізації влади, просуванні лояльних кадрів, контролі над інформаційними потоками та впливі на розподіл бюджетних коштів на кіно.
Кульмінація настала восени 2025 року. 28 листопада НАБУ провело обшуки вдома та в кабінеті Єрмака. Того ж дня Володимир Зеленський оголосив про його відставку та «перезавантаження» Офісу. Наступником став Кирило Буданов. У травні 2026 року Єрмаку вручили підозру в рамках справи «Династія» — легалізація майже 9 мільйонів доларів на елітному будівництві під Києвом. Суд обрав арешт із заставою 140 мільйонів гривень. Заставу внесли, серед інших, відомі в футбольному та бізнес-середовищі люди. Єрмак вийшов на волю, здавши паспорт.
Цікаві факти про Андрія Єрмака
Ось кілька деталей, які рідко потрапляють у короткі досьє, але добре характеризують людину.
- У 1980-х, коли батько працював в Афганістані, підліток Андрій жив у Києві з бабусею — досвід, який, за словами знайомих, навчив його рано приймати рішення самостійно.
- Його юридична компанія однією з перших в Україні системно захищала права голлівудських студій Disney, Pixar і Universal.
- Фільм «Межа», співпродюсером якого він був, отримав нагороду в Карлових Варах — на той момент це був один із найвищих міжнародних успіхів українського кіно.
- Під час війни він особисто координував десятки обмінів полоненими, включаючи найскладніші операції з участю третіх країн.
- У 2023 році отримав литовський орден Великого князя Гядимінаса, а раніше — польський Командорський хрест із зіркою Ордена «За заслуги перед Польщею».
- Незважаючи на статус одного з найвпливовіших людей країни, Єрмак ніколи не був одружений і не має дітей.
Ці деталі малюють портрет людини, яка вміла поєднувати публічну стриманість із дуже конкретною, іноді жорсткою роботою за лаштунками.
Особисте життя та публічний образ
Андрій Єрмак залишається однією з найбільш закритих публічних фігур. Він не одружений, дітей не має. Молодший брат Денис у 2014–2017 роках брав участь в АТО, отримав контузію, пізніше займався громадською діяльністю. Батько Борис Михайлович фігурував у деяких розслідуваннях, пов’язаних із будівництвом, але підозр йому не вручали.
Публічний образ Єрмака завжди був контрастним. Для одних — ефективний менеджер і талановитий переговорник, який тримав систему в умовах війни. Для інших — людина, яка надто сильно сконцентрувала владу й створювала систему лояльності замість інституцій. Washington Post у 2024 році описував його як головного помічника, чий вплив викликає занепокоєння навіть у західних партнерів. The Times писала про «жагу влади» і залежність президента від свого керівника Офісу.
Після відставки Єрмак заявив про готовність «йти на передову», проте до ТЦК так і не звернувся. Станом на літо 2026 року він перебуває під підозрою, але залишається фігурою, про яку продовжують говорити — і в політичних кулуарах, і в кіносередовищі, де колись починав будувати власний бізнес.
Історія Андрія Єрмака, або Андрея Ярмака, як його називають у російськомовному просторі, — це дзеркало української політики останнього десятиліття: стрімкі злети, тіньові механізми впливу, війна, яка змінює правила, і постійна напруга між ефективністю та прозорістю. Людина, яка вміла залишатися в тіні, коли потрібно, і виходити на перший план, коли цього вимагала ситуація, залишила по собі дуже відчутний слід у новітній історії країни.