У самому центрі Одеси, між пам’ятником Дюку та фунікулером на Приморському бульварі, археологи влітку 2025 року нарешті натрапили на фронтальну стіну артилерійської батареї XVIII століття. Ця знахідка остаточно визначила місце, де стояв Хаджибейський замок — османська фортеця, яку зруйнували після штурму 1789 року, а потім розібрали на будівельні матеріали. Дискусія, що тривала майже двісті років через брак точних карт і письмових джерел, завершилася. За цим проривом стоїть Андрій Васильович Красножон — доктор історичних наук, професор, ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського та депутат Одеської обласної ради.
Його шлях до цієї миті тривав понад тридцять років. Народжений 7 липня 1979 року в Одесі, він ще студентом історико-філологічного факультету рідного університету почав цікавитися фортифікацією регіону. У 2001 році отримав диплом магістра педагогічної освіти за спеціальністю «Історія», а в 2004-му завершив аспірантуру на кафедрі всесвітньої історії. Уже тоді стало зрозуміло: звичайні лекції про давні часи його не задовольняють. Хотілося копати глибше — буквально й figuratively.
У 2010 році захистив кандидатську дисертацію «Білгород-Дністровська фортеця в контексті етнополітичного розвитку Карпато-Дністровських земель у XIV–XV ст.». Це була не просто формальність. Дослідження показало, як могутня фортеця на Дністрі слугувала ключовим пунктом контролю над торгівлею та кордонами між Молдавським князівством, Османською імперією та сусідніми землями. Через чотири роки отримав вчене звання доцента, а в 2015-му очолив кафедру історії України. У 2018 році захистив докторську дисертацію «Еволюція довгочасної фортифікації та історична топографія міст Північно-Західного Причорномор’я на початку XV — наприкінці XVIII ст.». Ця робота стала фундаментом для розуміння, як змінювалися оборонні системи регіону під тиском нових військових технологій — від кам’яних стін до земляних бастіонів, здатних витримувати артилерійський обстріл.
Фортифікація в Північно-Західному Причорномор’ї — це не просто стіни й вежі. Це відображення епохи, коли регіон був перехрестям торгових шляхів, полем битв і зоною культурного обміну. Генуезькі колонії, молдавські князі, османські гарнізони, російські війська — кожен залишав свій слід. Красножон вивчав, як фортеці адаптувалися до порохової артилерії: товсті земляні вали, бастіони, равеліни. Його підхід поєднує архівні документи кількома мовами, старі гравюри та карти, польові археологічні дослідження. Результат — не сухі таблиці, а жива топографія міст, де кожна вулиця сучасної Одеси чи Білгорода-Дністровського має глибоке історичне коріння.
Автор і співавтор понад 140 наукових та навчально-методичних праць, серед яких кілька вагомих монографій. «Крепость Белгород (Аккерман) в исторических изображениях» (2016) обсягом 475 сторінок зібрала рідкісні зображення та плани однієї з найкраще збережених фортець регіону. «Фортеці та міста Північно-Західного Причорномор’я (XV–XVIII ст.)» (2018, 312 сторінок) систематизувала еволюцію оборонної архітектури. Спільно з турецьким дослідником Мехметом Тютюнджи у 2019 році вийшла 581-сторінкова монографія «Місто Ізмаїл та його фортифікація (за джерелами XVI–XIX ст.)». Ці книги — не для полиці. Вони використовуються в університетських курсах, допомагають реставраторам і краєзнавцям, дають матеріал для шкільних програм з історії рідного краю.
З 2020 року Красножон — депутат Одеської обласної ради від фракції «Європейська солідарність». У комісії з питань освіти, науки, молодіжної політики, спорту, культури та туризму він поєднує науковий досвід із практичними рішеннями. У жовтні 2021 року переміг на виборах ректора університету Ушинського. Наказом Міністерства освіти і науки України від 30 листопада 2021 року № 485к призначений на посаду з 1 грудня 2021 року по 30 листопада 2026 року. На цій посаді він продовжує частково викладати, зберігаючи зв’язок із кафедрою та студентами.
Керівництво університетом у 2020-х роках — це баланс між збереженням академічних традицій і відповіддю на сучасні виклики. Педагогічний університет готує вчителів історії, які потім несуть знання про українське минуле в школи. Дослідження Красножона про фортеці допомагають показати учням і студентам, що історія Півдня України — це не лише імперські наративи, а багатошарова тканина з генуезькими, молдавськими, османськими та українськими нитками. Університет під його керівництвом бере участь у спільних археологічних проєктах, що робить науку живою та доступною.
Найяскравіший приклад — прорив 2025 року з Хаджибейським замком. Георадарні дослідження почалися ще 2021-го, виявили аномалії під Приморським бульваром. Повномасштабне вторгнення призупинило роботи. У червні 2025-го експедиція Інституту археології НАН України спільно з університетом Ушинського відновила розкопки. Знайшли стіну батареї, прибудованої до замку з боку моря, зафіксували кутові з’єднання, простежили культурні нашарування аж до античного часу. Замок займав квадрат приблизно 40 на 40 метрів між напівкруглим будинком № 8, фунікулером, пам’ятником Дюку та південними алеями бульвару. Тепер можна точно нанести контури на мапу, проводити екскурсії, говорити про те, де саме відбувалися події 1789 року.
Ця знахідка — не лише наукова сенсація. Вона змінює сприйняття Одеси як міста, що виникло «з нуля» наприкінці XVIII століття. Під сучасним асфальтом — сліди давніших поселень і укріплень. Дослідження Красножона допомагає школярам і студентам бачити історію не як лінійну таблицю дат, а як палімпсест — пергамент, на якому старі тексти проступають крізь нові.
Цікаві факти про Андрія Красножона та його дослідження
- Понад тридцять років він методично шукав сліди Хаджибейського замку — настільки наполегливо, що серед археологів навіть народився одеський мем: «Вогонь горить. Вода тече. Красножон шукає».
- Його монографії перевищують 400–500 сторінок кожна — це не короткі статті, а фундаментальні праці з детальними планами, гравюрами та аналізом першоджерел кількома мовами.
- У 2023–2024 роках отримав вчене звання професора, а з 1 грудня 2021 року успішно поєднує посаду ректора з науковою роботою та депутатською діяльністю.
- Окрім фортець, досліджує історичну топографію, етнополітичні процеси XIV–XVIII століть і навіть ранні генуезькі сліди в Одесі — знахідки 2025 року вперше чітко зафіксували культурний шар V століття до нашої ери в межах північної межі давнього поселення.
- Одружений, має сина. Приймає відвідувачів у кабінеті ректора щопонеділка з 14:00 до 16:00 — баланс між наукою, освітою та громадською роботою для нього не порожні слова.
Його стиль роботи — це поєднання академічної rigor з живою цікавістю до деталей. Коли він розповідає про товщину стін чи кут нахилу бастіону, відчувається, що за цифрами стоять реальні люди: інженери, які проектували оборону, солдати, які її тримали, і мирні мешканці, чиє життя залежало від цих споруд. Для студентів університету Ушинського це означає, що історія — не нудний предмет, а детективна історія з реальними розкопками та новими відкриттями щороку.
Сьогодні, коли Україна захищає свою ідентичність, робота таких істориків, як Красножон, набуває особливого значення. Вони показують, що Південь України має глибоке коріння, яке не зникає під черговими імперськими нашаруваннями. Фортифікаційні дослідження стають інструментом не лише науки, а й культурної дипломатії та туризму: точне місце Хаджибейського замку вже можна використовувати для нових екскурсійних маршрутів, а монографії — для підготовки гідів і вчителів.
Андрій Васильович Красножон залишається людиною, яка не зупиняється на досягнутому. Ректорський термін триває до кінця 2026 року, наукові проєкти продовжуються, а студенти й колеги щодня бачать приклад того, як поєднувати пристрасть до минулого з відповідальністю за майбутнє освіти. Кожна нова цеглина, піднята з-під бульвару, чи кожна нова лекція в університеті — це ще один крок у розкритті багатошарової історії, яку він допомагає зробити зрозумілою й близькою для всіх.