ТЕЦ 3 Київ — це історична назва станції на вулиці Жилянській, 85, біля північних платформ вокзалу Київ-Пасажирський. З січня 1987 року об’єкт працює як станція теплопостачання № 1 (СТ-1) у складі КП «Київтеплоенерго» і електроенергії вже не виробляє. Встановлена теплова потужність, зафіксована в техніко-економічному обґрунтуванні реконструкції, становить 570 Гкал/год на природному газі.
Станція гріє частину правого берега: Шевченківський, Печерський, Солом’янський і Голосіївський райони. Це не Дарницька ТЕЦ лівого берега, не ТЕЦ-5 на Відрадному і не ТЕЦ-6 на Троєщині. Плутанина в назвах коштує часу саме тоді, коли батареї холонуть і треба зрозуміти, чиє це джерело.
Корпус звели за проєктом архітектора Петра Костирка у 1931–1940 роках як одну з перших теплоелектроцентралей України. Після війни паровий цикл згорнули, останню турбіну зняли 1986-го, а майданчик лишився тепловим якорем центру — з річкою Либідь на території, семи трубами над котельнею і написом «ТЕЦ» у декоративному колі на торці.
Навіщо залізничному вузлу знадобилася власна теплоелектроцентраль
Майданчик обрали не через краєвид. Станцію закладали для Київського залізничного вузла, прилеглих промислових підприємств і житла, з видачею надлишку електроенергії в мережу «Київенерго». Проєкт першої черги затвердили в травні 1931 року, другої — у листопаді 1934-го. Під будівництво знесли житлову забудову на Жилянській, вулиці Льва Толстого (нині Гетьмана Павла Скоропадського), Вокзальній і Безаківському провулку.
Першу чергу джерела зводять до 1936–1937 років: енциклопедичні довідки називають пуск 1 травня 1936-го, звід пам’яток — введення першої черги у 1937-му. Другу чергу завершили наприкінці 1940 року. Електрична потужність після неї становила 36–37 тис. кВт. Обладнання перших турбогенераторів і котлів було вітчизняним. Поруч звели головний корпус, розподільчий блок, окремий корпус щита керування, вугільний склад із двома естакадами, водоочисну станцію і прохідну.
У 1937 році від станції проклали дві перші магістралі централізованого теплопостачання Києва завдовжки 7 км. Тепло отримували 15 споживачів із приєднаною потужністю 7,2 Гкал/год. До 1950 року мережі від цього джерела виросли до 38 км, а споживачів стало 299 із приєднаною потужністю 81 Гкал/год. Саме ця гілка, а не пізніші ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, дала столиці перший контур центрального опалення.
Паливо змінювалося разом із містом: спершу фрезерний торф, з 1934 року антрацитовий штиб, після 1948-го — суміш вугілля з природним газом Дашавського родовища, а з 1978 року станція працює тільки на газі.
Що лишилося від парового циклу після 1986 року
З початком війни обладнання демонтували й вивезли в тил. Під час окупації 1941–1943 років комплекс зруйнували, тепломережі міста теж. Відновлення теплозабезпечення тривало до 1945 року, а головний корпус і щитову в 1950-х відбудували в довоєнному вигляді. Енциклопедичні описи згадують посилення післявоєнної потужності котлами швейцарського інжинірингового конгломерату Foster Wheeler; у реєстрі установок післявоєнні котли датовані 1948, 1949, 1953 і 1954 роками.
Паровий цикл згортали десятиліттями. Генерувальні потужності ліквідовували у 1948–1985 роках, дерев’яні градирні зняли у 1972-му і 1985-му, останню турбіну демонтували 1986-го. З січня 1987 року ТЕЦ-3 перейменували на СТ-1. Станція перестала бути теплоелектроцентраллю в строгому сенсі: немає турбіни, немає видачі електрики в мережу, є водогрійний контур і насоси, які женуть теплоносій у магістралі.
Різниця для будинку практична. ТЕЦ віддає і тепло, і електрику з однієї порції палива, бо пара спершу крутить турбіну, а потім гріє воду. Водогрійна станція спалює газ лише заради гарячої води в мережі. ККД такого контуру на сучасних котлах високий щодо тепла, але місто втрачає власну генерацію саме в цій точці центру. Насоси, димососи й автоматика СТ-1 самі споживають електроенергію з мережі — тому знеструмлення б’є по теплу навіть тоді, коли котел справний.
Сім котлів, 570 Гкал/год і чому цифра не дорівнює теплу в батареї
Реєстр великих спалювальних установок, який веде Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, фіксує на СТ-1 (ТЕЦ-3) за адресою Жилянська, 85, сім котлів КП «Київтеплоенерго». Три агрегати 1961, 1962 і 1968 років мають по 116,30 МВт — це клас ПТВМ-100, близько 100 Гкал/год кожен. Два котли 1948 і 1949 років — по 93,04 МВт. Два котли 1953 і 1954 років — по 63,97 МВт. Сума дає приблизно 663 МВт теплових, або ті самі 570 Гкал/год, що стоять у попередньому ТЕО реконструкції станції.
Один гігакалорій на годину — це 1,163 МВт. Для квартири цифра абстрактна, для мережі — ні. 570 Гкал/год вистачає, щоб тримати зимовий графік великого шматка правого берега, але встановлена потужність не означає, що всі котли горять одночасно. Частину тримають у резерві, частину виводять у ремонт, а фактичну видачу ріже температура зовнішнього повітря і пропускна здатність магістралей.
ТЕО також фіксує продуктивність водопідготовки 300 т/год, класи напруги розподільних пристроїв 110/35/10/3/0,4 кВ і територію станції 53 317,55 м². У 2020 році «Київтеплоенерго» модернізувало електричну частину: 40 розподільчих комірок 6 кВ, два трансформатори і близько 500 м кабелю зі зшитого поліетилену. Плани додати ще два котли по 100 Гкал/год і нову мембранну водопідготовку до 500 т/год лишалися проєктними намірами, а не підтвердженим фактом пуску.
| Джерело | Де стоїть | Що виробляє зараз | Орієнтир потужності | Чий контур |
|---|---|---|---|---|
| СТ-1, колишня ТЕЦ-3 | Жилянська, 85, біля вокзалу | Лише тепло з 1987 року | 570 Гкал/год, газ | Центр правого берега |
| СТ-2, колишня ТЕЦ-2 | пров. Електриків, 17 | Тепло | Котли сумарно сотні МВт | Поділ, Оболонь, частина центру |
| ТЕЦ-5 | Відрадний | Електрика і тепло | Близько 700 МВт електричних | Правий берег, південний захід |
| ТЕЦ-6 | Троєщина | Електрика і тепло | Найбільша ТЕЦ міста | Лівий берег, північ |
| Дарницька ТЕЦ (ТЕЦ-4) | Лівий берег | Електрика і тепло, критичні пошкодження 2026 року | Окремий оператор, не «Київтеплоенерго» | Дарницький і Дніпровський райони |
Дані по котлах СТ-1 — з реєстру установок Міндовкілля; потужність 570 Гкал/год — з ТЕО реконструкції СТ-1 інституту «Теплоелектропроект-Союз». Порівняння з ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 і Дарницькою ТЕЦ наведене, щоб відділити джерела, а не як паспорт кожного блоку.
Помилки, через які шукають не ту станцію
За моїм досвідом розбору звернень протягом опалювального сезону найчастіше плутають адресу станції з Дарницькою ТЕЦ. Назви схожі лише цифрою, географія — ні.
- Шукати ТЕЦ-3 на лівому березі. Дарницька ТЕЦ, яку в побуті теж нумерують як четверту, стоїть по інший бік Дніпра і належить іншому оператору. Удар по ній у лютому 2026 року лишив без тепла понад 1100 будинків Дарницького і Дніпровського районів. До Жилянської це не має стосунку.
- Чекати від СТ-1 електрики в розетці. Остання турбіна пішла 1986-го. Станція не підстрахує будинок під час блекауту. Навпаки, сама потребує струму на насоси.
- Вважати 570 Гкал/год зимовою видачею щодня. Це встановлена потужність котлів. У відлигу частина агрегатів стоїть. Холодна батарея в одній секції рідко означає зупинку всієї станції.
- Плутати СТ-1 і завод «Енергія». Сміттєспалювальний завод теж дає тепло в київські мережі, але це інший майданчик й інша технологія.
- Орієнтуватися на старі вуличні назви в охоронних довідках. Звід пам’яток описує межі ділянками Льва Толстого і Комінтерну. Сьогодні це Гетьмана Павла Скоропадського, Жилянська, Симона Петлюри і смуга залізниці.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли мешканці Печерська кілька годин шукали «аварію на ТЕЦ-5», а відключення стосувалося ділянки магістралі від СТ-1. Номер у старій назві станції тут заважає більше, ніж допомагає.
Питання, які виникають одразу після адреси
Чи можна зайти на територію і побачити корпус?
Ні. Це об’єкт критичної інфраструктури з прохідною. З вулиці Жилянської читається головний корпус і димарі, з платформ вокзалу — промисловий силует. Всередині лишаються машинна зала з довоєнним мостовим краном на 50 тонн і післявоєнною кран-балкою на 5 тонн, але це робочий цех, не музей.
Чому станція досі в щільній забудові, а не на околиці?
Тепло не любить дальньої дороги. Кожен кілометр магістралі — це втрати і час, за який вода встигає охолонути. Майданчик біля Либеді й вокзалу сидить у центрі навантаження: лікарні, школи, сам вокзал, щільні квартали. Перенести 570 Гкал/год означало б перекласти мережі всього правого берега.
Що сталося зі станцією у 2022 році?
У жовтні 2022 року комплекс постраждав від уламків крилатої ракети: пошкодження зачепили історичну забудову станції і сусідній бізнес-центр 101 Tower. Охоронний статус корпусу конструктивізму від цього не зник, як не зникла і функція теплоджерела.
Чи замінять СТ-1 міні-ТЕЦ?
Ні. Газопоршневі установки, які місто монтує з 2024 року, — це резервне живлення критичних об’єктів і спосіб тримати насоси великої котельні, коли мережа знеструмлена. П’ять таких станцій на початок 2026 року вже були змонтовані, дві з них працювали, сумарно близько 66 МВт. Це інший масштаб. Вони не замінюють 570 Гкал/год Жилянської.
Конструктивізм на дубових палях посеред Либеді
Звід пам’яток Києва описує комплекс як одну з головних енергетичних споруд довоєнного міста. Головний корпус у плані близький до прямокутника 107 на 66 метрів, первісна частина займає близько третини довжини. Каркас нерівномірний: поперечні прогони 15, 7,5, 19,4, 6 і 12 метрів, поздовжній крок 5,75 метра. Колони залізобетонні, зовнішні — в цегляній обоймі, стоять на дубових палях завдовжки 2–2,5 метра. Для заплави Либеді, яка перетинає територію з північного заходу на південний схід, це було інженерне, а не декоративне рішення.
Дах різновисокий: 19 метрів над машинною залою і 31–35 метрів над котельнею другої черги з деаераторною етажеркою. Над котельною — сім димарів. Вікна виробничих зал металеві, з ліхтарем верхнього світла. Фасади вирішені в конструктивізмі, без ордера. Окремий триповерховий корпус щита 1937–1940 років стоїть у першому ряді Жилянської, зв’язаний із головним корпусом містком на висоті 6,5 метра. Післявоєнна реконструкція додала круглі розетки на простінках третього поверху.
Петро Костирко, співавтор музею на могилі Шевченка в Каневі і будинку «Роліт», проєктував цю ТЕЦ у 1930–1936 роках, частину робіт — разом із Василем Кричевським. Промислова споруда тут не поступка естетиці, а окремий шар київського модернізму, який досі гріє квартали навколо себе.
Коли холодна батарея — це мережа, а коли стояк у під’їзді
СТ-1 не вимикає один під’їзд. Якщо без тепла лишився будинок або квартал, а сусідні вулиці теплі, причина майже ніколи не в котлі на Жилянській. Мережа від станції розгалужується магістралями, камерами і теплопунктами. Обрив на одній гілці гасить десятки будинків і не чіпає решту.
Тривожний сигнал рівня джерела — одночасне зникнення опалення і гарячої води на кількох вулицях району плюс офіційне повідомлення «Київтеплоенерго» або КМДА. Холодний один стояк за теплого сусіднього — це будинок.
Самі мешканці закривають повітря в радіаторі, перевіряють, чи відкриті вентилі на вводі в квартиру, і дивляться, чи не перевели індивідуальний тепловий пункт будинку на знижений графік. Не чіпають засувки в підвалі, не спускають систему «щоб потекло», не гріють замерзлу трубу відкритим вогнем. Повітряна пробка в одній батареї знімається краном Маєвського. Повітря в стояку всього під’їзду вже робота балансувальника ЖЕК або обслуговуючої компанії.
До оператора мережі є сенс іти, коли холодні кілька будинків, коли з теплокамери пари́ть на вулицю, коли після відключення світла не запустили насоси джерела. До аварійної служби будинку — коли сусіди поверхом вище гріються, а ваш стояк німий. Міні-котельні й генератори, які місто тримає для лікарень і критичних точок, не підключають до окремої квартири.
Що змінює зима 2025–2026 для будинку в контурі СТ-1
Правий берег у цю зиму жив іншим сценарієм, ніж Дарницький і Дніпровський райони. Там критичні пошкодження Дарницької ТЕЦ після удару 3 лютого 2026 року вивели з опалення понад 1100 багатоповерхівок, і оператор станції прямо казав: через два місяці можливе лише часткове повернення тепла, електрогенерація не планується. Центр, який сидить на СТ-1, ТЕЦ-5 і районних котельнях, такої одномоментної втрати джерела не отримав.
Вразливість інша. На січень 2026 року в Києві працювали 155 котелень, близько 90 % — з генераторами. Велику станцію на кшталт СТ-1 генератором «як котельню» не заживиш: власні потреби насосної групи вимірюються мегаватами. Саме тому місто ставить газопоршневі установки біля великих теплоджерел — щоб котельня не вставала разом із підстанцією. Для квартири в центрі це означає просту річ: графік відключень світла і графік тепла пов’язані, навіть якщо газ на Жилянській є.
Чек-лист для будинку, який гріє СТ-1
Перед сезоном і в перші холоди варто пройтися по домівці так, ніби перевіряєте не «чи є ТЕЦ», а чи домівка здатна прийняти тепло, яке станція вже віддає в магістраль.
- Звірте адресу джерела. Будинок у Шевченківському, Печерському, Солом’янському чи Голосіївському районах може сидіти на СТ-1, на ТЕЦ-5 або на районній котельні. Номер у квитанції «Київтеплоенерго» не дорівнює номеру станції.
- Відкрийте вентилі на радіаторах до упору до пуску. Напівзакритий кран у відлигу стає пробкою в мороз.
- Спустіть повітря з батарей після заповнення системи. Шипіння йде — вода ще не тримає контур.
- Подивіться на індивідуальний тепловий пункт: чи є живлення, чи не стоїть насос, чи регулятор не затиснутий на літню уставку.
- Зафіксуйте, холодний весь стояк чи одна кімната. Це різна заявка.
- Тримайте під рукою контакти управителя і «Київтеплоенерго», а не адресу Жилянської, 85. На прохідну станції заявку не приймають.
- У блекаут не зливайте систему «про всяк випадок». Злив без команди обслуговуючої компанії залишає стояки порожніми до ручного заповнення, а це довше за саме відключення.
Станція на Жилянській уже пережила евакуацію обладнання, відбудову корпусу, втрату турбін і уламки 2022 року. Для кварталів навколо вокзалу вона досі не пам’ятка в чистому вигляді і не «маленька котельня», а 570 Гкал/год у цегляному каркасі на дубових палях — тепло, яке починається за 7 кілометрів перших магістралей 1937 року і закінчується краном на вашій батареї.