Павло Романович Лі, якого всі знали як Пашу Лі, народився 10 липня 1988 року в Євпаторії на Кримському півострові. Він став одним із найяскравіших українських акторів свого покоління — майстром театру, кіно та дубляжу, співаком і людиною, яка вміла запалювати сцени та екрани. У 33 роки, 6 березня 2022 року, його життя трагічно обірвалося в Ірпені під час російського вторгнення, коли він допомагав евакуювати людей і розвозити гуманітарну допомогу. Ця історія — не просто біографія талановитого митця. Вона про те, як людина, яка сама себе створила попри складне дитинство, обрала шлях служіння мистецтву та Батьківщині до останнього подиху.
Його голос дарував українською мовою життя голлівудським героям, а сценічна присутність залишала слід у серцях глядачів. Коли війна прийшла в його дім у Ірпені, Паша не втік. Він залишився, щоб координувати допомогу, друкувати карти для захисників і підтримувати тих, хто опинився в пастці обстрілів. Цей вибір зробив його не лише митцем, а й символом людяності й відваги в найтемніші часи. Сьогодні його ім’я носить провулок у Києві, а спогади про нього надихають нових поколінь акторів, волонтерів і просто людей, які вірять, що навіть у пеклі можна залишатися собою.
Дитинство Паши Лі пройшло в Євпаторії в родині музиканта Романа Лі та спортсменки, хореографки Марії Лі. Батько мав корейське коріння, мати — з Прикарпаття. Хлопчик ріс єдиною дитиною в сім’ї, де часто бракувало грошей. Після втрати сімейного бізнесу батько став жорсткішим, і Паша пізнав, що таке важка праця ще в підліткові роки — підробляв у місцевому зоопарку, доглядав за тваринами. Мати згадувала, що спочатку мріяла бачити сина спортсменом, але вже в шість років усе змінилося назавжди.
Маленький Павло побачив виставу в дитячому театрі «Золотий ключик» і зачарувався. Після закінчення вистави він підійшов до сцени, глибоко вдихнув запах театральних завіс і сказав матері: «Так, мамочко, дуже». Режисер спочатку вагався брати його в повну групу, але хлопчик переконав усіх, переказавши зміст вистави напам’ять. За пів року він уже грав на сцені, а першою роллю став… тарган у «Мусі-цокотусі». Цей момент став точкою неповернення. Театр став для нього домом, місцем, де душі зцілюються, а актор — господарем сцени.
Переїзд до Києва з мамою відкрив нові горизонти. Павло потрапив до Київської дитячої академії мистецтв, а згодом — до трупи театру «Колесо». Там він відточував майстерність, грав у виставах, які змушували зал сміятися й плакати одночасно. Паралельно він пробував себе в кіно. У 17–18 років Паша отримав роль мажора-студента Дена у фільмі Любомира Левицького «Штольня» — першому українському україномовному трилері та фільмі жахів для широкої аудиторії. Стрічка вибухнула на тлі засилля російського кіно і показала, що українське жанрове кіно може бути цікавим, динамічним і сучасним.
Роль у «Штольні» стала проривом. Паша зобразив самовпевненого, трохи цинічного юнака, який разом із друзями опиняється в небезпечній ситуації під час археологічної практики. Фільм зібрав аншлаги, а актор — увагу продюсерів і глядачів. Пізніше він знову працював з Левицьким у містичному трилері «Тіні незабутих предків», де зіграв студента-історика Вову. Ці ролі закріпили за ним амплуа молодого, харизматичного актора, який легко переходить від драми до легкої іронії.
Театр «Колесо» став для Паши справжньою школою. Він грав у виставах «Соломон у спідниці», «Будьте як вдома» поруч з А. Роговцевою. Колеги згадували, як він фанатично репетирував вдома, іноді до знемоги, і як умів знайти підхід до кожного партнера по сцені. Театр для нього був не просто роботою — це було місце, де він відчував себе живим. Навіть через десятиліття запах завіс і світло софітів викликали в нього дитячий захват.
Паралельно з кіно та театром Паша розвивався як актор дубляжу. Його універсальний голос — глибокий, гнучкий, здатний передавати будь-які емоції — став затребуваним у студіях. Він озвучував героїв голлівудських блокбастерів та анімації українською: від міньйонів у «Нікчемний Я 2» до Фродо в «Володарі перснів», від персонажів «Короля Лева» до героїв «Хоббіта». Дубляж — це не просто переклад. Це мистецтво, яке дозволяє українському глядачеві зануритися в історію рідною мовою, не втрачаючи емоційної сили оригіналу. Паша робив це з любов’ю, і його робота допомагала зберігати та розвивати українську аудіокультуру в кіно.
Музична сторінка його життя теж яскрава. У 2009 році він пройшов кастинг на «Фабрику зірок-3». Не став переможцем, але привернув увагу продюсерів. Анастасія Приходько взяла його під крило, і з’явився проєкт «Паша Лі». Разом вони записали пісню «Твоє серце». Це був період експериментів — Паша пробував себе як співак і композитор, поєднуючи акторську харизму з музичним талантом. Пізніше він вів розважальне шоу «День вдома» на телеканалі «Дім», де розкривався як щирий, допитливий ведучий, який любив досліджувати життя і ділитися досвідом.
Паша ніколи не зупинявся на досягнутому. Він створив власні курси акторської майстерності під назвою «Акторська майстерність як інструмент самопізнання». Для нього акторство було не лише професією, а й шляхом до глибшого розуміння себе та світу. Учні обожнювали його — він допомагав їм повірити в себе, подолати страхи і розкрити внутрішній потенціал. Колеги згадували, що навколо Паши завжди збиралося коло людей. Він умів відчувати кожного по-своєму, тактовно підтримати в складний момент і підняти настрій без зайвих слів.
Його особистість — це поєднання легкості та глибини. Паша любив готувати і на знімальних майданчиках частував усіх своїми фірмовими «пашалишками» — печивом за власним рецептом. Він був релігійним, відвідував церкву, займався спортом для розвантаження. Мати говорила, що вони разом переживали всі його злети й падіння. Друзі та колеги називали його людиною, яка зробила себе сама. Він не боявся відмов — навпаки, вони мотивували його ще сильніше. «Ніщо так не мотивує, як відмова», — повторював він.
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Паша опинився в Ірпені. Рідні просили евакуюватися, але він залишився. Приєднався до волонтерського гуманітарного штабу в парку письменників. Координував збір і роздачу допомоги, допомагав складати евакуаційні маршрути, друкував карти для військових, розвозив їжу літнім людям, хворим і багатодітним родинам. Він співав, працюючи над таблицями, і зберігав спокій навіть тоді, коли навколо рвалися снаряди. Це був не жест — це був його вибір жити за принципами, які сповідував усе життя: допомагати тим, хто поруч.
5 березня 2022 року в штаб надійшла інформація про прорив російських військ у частину Ірпеня. Електроенергія зникла через обстріли. Наступного дня, 6 березня, Паша разом з Іриною Мигитко та Тарасом Мельником вирушив розвозити допомогу та евакуювати людей. Вони не знали, що район уже частково окупований. Після повороту з вулиці Університетської на Пушкінську їхній автомобіль обстріляли з автоматичної зброї — близько двох десятків куль. Машина врізалася в дерево. Паша отримав смертельні поранення і помер у салоні. Інших поранили, але вони вижили. Російські військові підійшли до авто, погрожували автоматами і не дозволили одразу забрати тіло пораненого актора. Тіло Паши знайшли лише через шість днів. Мати забрала його в Карпати, і 18 березня 2022 року Павла Лі поховали у Ворохті за християнським обрядом.
Ця трагедія вразила всю країну. Молодий, талановитий, повний планів митець загинув, виконуючи найгуманнішу місію — рятуючи життя інших. Його смерть стала ще одним воєнним злочином, який не має терміну давності. Але водночас вона підкреслила силу людського духу: навіть у пеклі війни Паша залишався тим, ким був завжди — людиною, яка обирає світло.
6 червня 2022 року, у День журналіста, Паша Лі посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Восени того ж року колишній Московський провулок у Києві перейменували на провулок імені Павла Лі. У Ірпені встановили меморіальний знак на місці трагедії. Друзі, колеги та незнайомі люди збирають кошти на пам’ятники, знімають документальні фільми, присвячують пісні. Співачка DAKOOKA випустила трек «Присвячено Паші Лі», де є рядки про найтепліших людей, які дарували серця. Колеги згадують його на сценах, а учні продовжують справу в акторських студіях.
Паша Лі залишив по собі не лише ролі на екрані та в пам’яті. Він залишив приклад того, як можна жити повноцінно навіть у найскладніші часи. Його історія вчить, що талант — це не тільки сцена чи мікрофон. Це ще й здатність залишатися людиною, коли світ навколо руйнується. Сьогодні, коли ми дивимося його фільми чи чуємо його голос у дубляжі, ми бачимо не просто актора. Ми бачимо людину, яка обрала бути світлом — і це світло продовжує сяяти.
Цікаві факти про Пашу Лі
У шість років Паша так зачарувався театром, що після вистави підійшов до сцени й глибоко вдихнув запах завіс — саме тоді він вирішив стати актором.
Ще підлітком він підробляв у Євпаторійському зоопарку, щоб допомогти сім’ї, і це сформувало в ньому відповідальність та любов до живих істот.
На знімальних майданчиках Паша часто частував колег своїми фірмовими «пашалишками» — печивом за власним рецептом, яке ставало маленьким ритуалом радості.
У фільмі «Мирний-21» він обрав позивний «Осиріс» — на честь єгипетського бога відродження. Це було пов’язано з його любов’ю до Криму та єгиптології.
Паша створив авторські курси акторської майстерності, де головним інструментом вважав самопізнання — багато учнів кажуть, що саме завдяки йому повірили в себе.
Його голос українською звучить у десятках голлівудських стрічок і мультфільмів, роблячи світове кіно ближчим до українського глядача.
Після загибелі Паши в Києві з’явився провулок його імені, а в Ірпені — меморіальний знак, який нагадує про подвиг звичайної людини в незвичайний час.
Щоб систематизувати творчий шлях Паши Лі, варто поглянути на його найважливіші роботи. Вони показують, наскільки різнобічним був актор — від жанрового кіно до драматичних ролей і посмертних прем’єр.
| Рік | Фільм / Проєкт | Роль | Примітка |
|---|---|---|---|
| 2006–2007 | Штольня | Ден (мажор-студент) | Перший український україномовний трилер |
| 2013 | Тіні незабутих предків | Вова | Містичний трилер Любомира Левицького |
| 2019 | Зустріч однокласників | Костя | Комедійна роль тренера з йоги |
| 2021 | Егрегор | Поліцейський | Прем’єра після загибелі |
| 2023 | Мирний-21 | Осиріс (офіцер-прикордонник) | Посмертна роль, символ відродження |
| 2023 | Смак свободи | Філ (кухар) | Посмертна прем’єра |
Ці роботи — лише частина доробку. Окрім них Паша знявся в десятках інших проєктів, озвучив понад дев’яносто ролей у дубляжі та залишив слід у театральних виставах, які досі йдуть на сценах. Кожен його персонаж — від самовпевненого студента до глибокого драматичного героя — був прожитий з душею. Саме тому фільми з Пашею Лі переглядають знову і знову: вони несуть не лише історію, а й частинку його світла.
Сьогодні, коли ми згадуємо Пашу Лі, ми говоримо не лише про втрату. Ми говоримо про спадщину, яка продовжує жити в кожному, хто обирає шлях творчості, взаємодопомоги та чесності перед собою. Його історія нагадує: навіть коли все навколо палає, можна залишатися людиною, яка несе світло. І це світло не згасне ніколи.