Олександр Олександрович Омельченко народився 9 серпня 1938 року в селі Зозів на Вінниччині в звичайній сільській родині. Його дитинство припало на важкі воєнні та повоєнні роки: батько пішов на фронт, а мати з дітьми повернулася на батьківщину до Житомирщини. Шкільні роки в Брусилові заклали основу для майбутніх успіхів — хлопець закінчив школу зі срібною медаллю, демонструючи наполегливість і жагу до знань. Цей шлях від маленького села до керівництва столицею України став символом можливостей, які відкриває працьовитість і відданість справі.
Омельченко увійшов в історію як один із найвпливовіших мерів Києва, який очолював місто з 1999 по 2006 рік, поєднуючи посаду міського голови з керівництвом Київською міською державною адміністрацією. Він був Героєм України, кандидатом технічних наук, досвідченим будівельником і політиком, який залишив по собі значну спадщину в розвитку інфраструктури та збереженні історичної спадщини столиці. Його діяльність охоплювала не лише будівництво, а й спорт, громадську роботу та законодавчу діяльність як народного депутата.
Дитинство та юність: основи характеру
Народжений у передвоєнний час у Вінницькій області, Олександр рано зіткнувся з реаліями життя. Війна розлучила родину, а післявоєнна відбудова навчила цінувати працю і прості радості. Переїзд до Житомирщини, навчання в Брусилівській школі сформували в ньому дисципліну, відповідальність і прагнення до самовдосконалення. Вчителька математики Віра Харитонівна Рода, за спогадами, відзначала його здібності.
Після школи Омельченко вступив до Київського будівельного технікуму, а згодом здобув вищу освіту в Київському інженерно-будівельному інституті (нині Національний університет будівництва та архітектури) та Інституті народного господарства. Служба в армії та робота на будівельних об’єктах загартували характер. Він пройшов шлях від простого робітника до керівних посад у системі «Головкиївміськбуду», де проявив себе як талановитий організатор і інженер. У 1987–1989 роках працював радником-консультантом з будівництва в Афганістані — досвід, який розширив його світогляд і вміння працювати в складних умовах.
Кар’єра в будівництві: від майстра до керівника
Професійне становлення Омельченка тісно пов’язане з київським будівництвом. У «Головкиївміськбуді» він обіймав посади директора заводу залізобетонних виробів, головного інженера домобудівного комбінату та першого заступника начальника об’єднання. Його внесок у розвиток житлового будівництва та інфраструктури Києва був вагомим ще до політичної кар’єри.
Після повернення з Афганістану він працював у Держбуді, став заступником голови виконкому Київської міської ради, генеральним директором ДКП «Київреконструкція». У 1994–1996 роках — заступник, а згодом перший заступник голови Київської міської державної адміністрації. Цей період заклав фундамент для його майбутньої ролі в управлінні містом: глибоке розуміння будівельної галузі, уміння координувати великі проєкти та бачення розвитку столиці як сучасного європейського міста.
Політичний шлях: від КМДА до мерства
У серпні 1996 року Олександр Омельченко очолив Київську міську державну адміністрацію. У 1998-му його обрали депутатом, а згодом головою Київської міської ради (посада існувала недовго). У травні 1999 року він переміг на виборах і став Київським міським головою, отримавши значну підтримку киян.
Його мерство (1999–2006) відзначалося активною роботою над інфраструктурою. За цей час у Києві відкрили кілька станцій метро, модернізували транспортну мережу, встановили мережу бюветів з артезіанською водою. Особливу увагу приділяли відновленню історичних пам’яток: відбудували Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври, церкву Богородиці Пирогощої на Подолі, церкву Різдва Христового та інші. Ці проєкти поєднували сучасні технології з повагою до культурної спадщини.
Омельченко активно розвивав спорт: очолював Федерацію хокею України, придбав ФК «Арсенал Київ» (перейменований з ЦСКА). Як президент Асоціації міст України (1999–2006) впливав на загальнодержавну політику місцевого самоврядування.
У 2004 році він балотувався на посаду Президента України від партії «Єдність», хоча й набрав modestний відсоток голосів. Його політична позиція часто була незалежною, що призводило як до підтримки, так і до конфліктів.
Досягнення та виклики мерства
Під керівництвом Омельченка Київ активно розвивався. Будівництво нових об’єктів, реставрація храмів і пам’яток архітектури, покращення міського середовища — усе це формувало сучасний образ столиці. Він отримав звання Героя України в 2001 році за внесок у соціально-економічний та культурний розвиток міста. У 2004-му став лауреатом Державної премії України в галузі архітектури.
Проте період не був без хмар: звучали звинувачення у земельних скандалах, виділенні ділянок під забудову в історичному центрі, знесенні деяких будівель. Політичні опоненти критикували стиль управління. У 2006 році на виборах мера він посів третє місце, поступившись Леоніду Черновецькому. У 2009 році сталася ДТП, в якій загинув пішохід — справа набула резонансу.
Незважаючи на критику, багато киян пам’ятають його як «господарника», який дбав про місто по-господарськи. Його внесок у відродження історичного обличчя Києва важко переоцінити.
Пізні роки: депутатська діяльність та спадщина
Після мерства Омельченко продовжував активну діяльність. У 2007–2012 роках — народний депутат України VI скликання від блоку «Наша Україна — Народна самооборона», очолював комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Пізніше — депутат Київської міської ради (з 2014 року, переобраний у 2020-му від партії «Єдність»).
Він залишався впливовою фігурою в київській політиці, очолюючи фракцію «Єдність». У 2021 році його госпіталізували з COVID-19; 25 листопада Олександр Омельченко помер у лікарні «Феофанія» на 84-му році життя від ускладнень. Похований на Байковому кладовищі.
Особисте життя
Олександр Омельченко був одружений з Людмилою Леонтіївною (інженер-будівельник). У подружжя двоє синів: Ян (1966 р.н.) та Олександр (1968 р.н.), який також займався політикою і був народним депутатом. Сім’я підтримувала його протягом усієї кар’єри.
Цікаві факти про Олександра Омельченка
- Народився в один день з майбутнім президентом Леонідом Кучмою — 9 серпня 1938 року; ця «збіг» часто згадували в політичному контексті.
- Пройшов шлях від сільського хлопця до Героя України, здобувши освіту в технікумі та двох інститутах, а також досвід роботи в Афганістані.
- Як мер активно займався спортом: очолював Федерацію хокею України та перетворив ЦСКА на «Арсенал Київ».
- За його мерства в Києві відновили низку історичних храмів, включаючи Михайлівський собор та церкви на Подолі, поєднуючи реставрацію з сучасним будівництвом.
- Був почесним громадянином Києва та Бучі, мав численні державні та церковні нагороди, зокрема орден Святого Григорія Великого від Ватикану.
- У пізні роки залишався активним депутатом Київради, очолюючи фракцію «Єдність» до самої смерті.
Спадщина та вплив на сучасний Київ
Олександр Омельченко залишив по собі Київ, який став сучаснішим, з відродженими історичними центрами та розвиненою інфраструктурою. Його стиль — практичний, орієнтований на результат — вплинув на покоління київських управлінців. Незважаючи на суперечки, багато проєктів, започаткованих за його час, продовжують служити місту.
Сьогодні ім’я Омельченка асоціюється з епохою активного розвитку столиці на рубежі тисячоліть. Його біографія надихає: від скромного початку до вершин влади завдяки таланту, працьовитості та любові до рідного міста. Для тих, хто цікавиться історією України та Києва, його життя — приклад того, як одна людина може змінити обличчя великого міста.
Омельченко Олександр Олександрович — це не лише політична фігура, а й символ київської ідентичності, будівельник у прямому і переносному сенсі. Його спадщина живе в кожній відбудованій церкві, кожній новій станції метро та в пам’яті киян, які пам’ятають його як «свого» мера.