Володимир Миколайович Мороз народився 15 серпня 1941 року в селі Берестовець Борзнянського району Чернігівської області. Його дитячі роки припали на повоєнний час, коли відбудова країни вимагала від людей надзвичайної стійкості та працьовитості. Сільське середовище з його простими радощами та суворими буднями сформувало характер, який пізніше допоміг йому подолати шлях від звичайного студента до кандидата фізико-математичних наук.
Після закінчення місцевої школи талановитий юнак вступив на фізичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. У 1960-х роках цей заклад залишався одним із провідних центрів природничих наук в Україні. Тут Володимир Миколайович здобув фундаментальні знання з фізики твердого тіла, квантової механіки та фізичної хімії. Навчання поєднувалося з аспірантурою, де він уже тоді проявляв інтерес до складних питань структури матеріалів.
У 1975 році Володимир Миколайович переїхав до Рівного й розпочав роботу в Українському інституті водного господарства — закладі, який згодом став Національним університетом водного господарства та природокористування. Посада асистента кафедри фізики стала першим кроком у довгій викладацькій кар’єрі. Фізика для майбутніх інженерів-гідротехніків та екологів не була абстрактною дисципліною: вона пояснювала поведінку рідин, властивості будівельних матеріалів, процеси теплопередачі та корозії в трубопроводах.
Поступово Мороз Володимир Миколайович пройшов шлях від асистента до старшого викладача, а згодом — доцента. Він викладав фізику, а пізніше — курс хімії та фізики. Студенти пам’ятали його як вимогливого, але справедливого педагога, який умів пояснити складні явища простими словами. У період незалежності України, коли вища школа переживала реформи та економічні труднощі, такі викладачі зберігали якість освіти в регіональних університетах.
Ключовим етапом наукової діяльності стала робота над дисертацією. У 1992 році Володимир Миколайович захистив кандидатську дисертацію на тему «Фазові рівноваги та склоутворення в сплавах системи Ag–Ge–Se». Дослідження стосувалося халькогенідних стекол — матеріалів на основі селену, германію та срібла. Ці сплави цікаві тим, що при певних умовах охолодження вони не кристалізуються, а переходять у аморфний стан. Аморфні матеріали зберігають унікальні напівпровідникові та оптичні властивості, які відрізняють їх від звичайних кристалічних речовин.
Фазові діаграми, які будував дослідник, показували області складів і температур, де матеріал залишається стабільним у склоподібному стані. Такі знання важливі для створення сенсорів, оптичних фільтрів, елементів пам’яті та іонопровідних середовищ. Хоча дослідження проводилося в умовах обмеженого доступу до сучасного обладнання, воно вписалося в традицію радянської та української школи вивчення аморфних напівпровідників.
Сьогодні матеріали подібного класу використовують у фазозмінній пам’яті, твердотільних електролітах та сенсорах для моніторингу навколишнього середовища. Дослідження Володимира Миколайовича Мороза, виконане в регіональному університеті, стало частиною загальносвітового накопичення знань про неупорядковані системи. Воно демонструє, що фундаментальна наука може розвиватися навіть у закладах, орієнтованих на прикладні інженерні спеціальності.
Викладацька робота Мороза Володимира Миколайовича тривала десятиліттями. Він підготував не одне покоління фахівців для водного господарства, меліорації та екології. Фізика матеріалів, яку він викладав, допомагала студентам розуміти, чому одні труби служать довше, як відбуваються процеси осадження в очисних спорудах чи як температура впливає на властивості бетону. Багато випускників працювали на великих об’єктах гідротехніки, у проектних інститутах та на підприємствах водоканалів.
Науковий стиль Володимира Миколайовича вирізнявся ретельністю та увагою до деталей. Він поєднував експериментальні підходи з теоретичним аналізом фазових рівноваг. У 1990-х роках, коли фінансування науки різко скоротилося, такі дослідники продовжували роботу на ентузіазмі та внутрішній мотивації. Їхні результати часто залишалися в дисертаціях та методичних розробках кафедр, але саме вони формували основу для пізніших прикладних проєктів.
Цікаві факти
- Система Ag–Ge–Se належить до халькогенідних стекол, які здатні пропускати інфрачервоне випромінювання та проявляти ефекти перемикання провідності під дією світла чи електричного поля. Такі властивості використовують у сучасних сенсорах газів та оптичних пристроях.
- Дослідження фазових рівноваг у 1990-х роках проводили в умовах, коли доступ до високотехнологічного обладнання був обмеженим. Вчені часто покладалися на класичні методи термічного аналізу та рентгеноструктурного дослідження.
- Володимир Миколайович Мороз поєднував наукову роботу з викладанням фізики та хімії для студентів інженерних спеціальностей. Це типова модель для регіональних технічних університетів, де фундаментальні дисципліни безпосередньо обслуговують практичні потреби галузі.
- Халькогенідні матеріали сьогодні активно розвиваються у напрямку твердотільних акумуляторів та елементів фазозмінної пам’яті. Дослідження подібних систем, виконані десятиліття тому, створюють теоретичну базу для нових технологій.
- Національний університет водного господарства та природокористування, де працював Мороз Володимир Миколайович, готує фахівців для ключових інфраструктурних галузей України — від захисту від повеней до очищення стічних вод.
Період незалежності приніс українській науці як нові можливості, так і серйозні виклики. Регіональні університети, такі як рівненський, зберегли кадри та традиції завдяки людям, які залишалися на своїх робочих місцях. Володимир Миколайович Мороз належав саме до когорти таких педагогів-науковців. Він не прагнув гучної слави, натомість систематично передавав знання студентам і підтримував науковий рівень кафедри.
Останні роки життя Володимир Миколайович провів у Рівному. 31 травня 2025 року його не стало. Некролог, опублікований на сторінці Національного університету водного господарства та природокористування, підкреслив багаторічну відданість справі освіти та науки. Для колег і колишніх студентів він залишився взірцем тихої, але послідовної праці.
Сьогодні, коли Україна активно розвиває власні технології та відновлює інфраструктуру, досвід таких фахівців, як Мороз Володимир Миколайович, набуває особливої цінності. Його дослідження фазових рівноваг у халькогенідних системах нагадує: навіть у вузькоспеціалізованих темах криється потенціал для практичного застосування. А багаторічна викладацька діяльність показує, наскільки важлива роль регіональних університетів у формуванні інженерної еліти країни.
Фізика матеріалів, яку він викладав, безпосередньо пов’язана з екологічними технологіями. Розуміння властивостей аморфних сплавів допомагає створювати більш стійкі покриття для труб, ефективніші фільтри та сенсори для контролю якості води. Таким чином, фундаментальна робота, виконана в стінах рівненського університету, продовжує жити в практичних рішеннях сьогодення.
Молоді дослідники, які сьогодні вивчають подібні системи, часто звертаються до класичних робіт попередників. Дисертація Володимира Миколайовича Мороза — це частина тієї інтелектуальної спадщини, яка допомагає Україні зберігати наукову ідентичність навіть у складні часи. Його шлях — від чернігівського села до лабораторії та аудиторії — типовий для багатьох українських науковців, чиї імена рідко з’являються в заголовках, але без яких неможливий поступ освіти та технологій.
Години, проведені над фазовими діаграмами, розрахунками та лекціями, сформували не лише конкретні знання, а й культуру наукового мислення в стінах одного з провідних технічних університетів західної України. Ця культура передається новим поколінням студентів, які сьогодні працюють над проєктами відновлення водних ресурсів, модернізації очисних споруд та впровадження екологічно чистих технологій.
Таким чином, ім’я Мороз Володимир Миколайович залишається пов’язаним не лише з конкретною дисертацією 1992 року, а й з цілою епохою становлення української технічної освіти та регіональної науки. Його внесок — у знаннях, які живуть у студентах, у методах, які використовують сучасні матеріалознавці, та в тихій, але незламній традиції служіння справі.