На хвилях історії Волині, де старовинні замки досі шепочуть про магнатську велич, народився і розквітнув один із найвпливовіших руських родів — князі Заславські. Ця гілка могутніх Острозьких протягом XV–XVII століть володіла величезними землями, займала найвищі державні посади в Речі Посполитій і водночас залишалася носієм руської ідентичності. Їхні замки в Заславі (нині Ізяслав), Дубні та інших волинських містах стали центрами не лише влади, а й культурного життя. Рід Заславських — це історія амбіцій, війн, меценатства та складних релігійних виборів, які визначали долю українських земель у складі великої держави.
Князі Заславські виникли як молодша гілка князів Острозьких після поділу спадщини Василя Федоровича Острозького близько 1450 року. Один із синів отримав місто Заслав і почав писатися князем Заславським. Уже за століття рід перетворився на одну з найбагатших і найвпливовіших родин Речі Посполитої. Їхні володіння зростали стрімко: від приблизно 700 маєтків у 1529 році до майже 33 тисяч на початку XVII століття. Заславські автоматично входили до кола «княжат головних» — найвищої верстви руської аристократії.
Коротка відповідь на головне питання: хто такі Заславські? Це волинський князівський рід XV–XVII століть, бічна гілка Острозьких, що володіла землями на Волині, брала активну участь у політичному житті Речі Посполитої, підтримувала культурні проєкти та врешті успадкувала Острозьку ординацію. Їхня історія — це не просто перелік титулів, а жива тканина епохи, де руські князі балансували між лояльністю до короля і захистом місцевих традицій.
Витоки роду: від Острозьких до власного імені
Після смерті Василя Федоровича Острозького його сини поділили батьківські землі. Юрій Васильович отримав Заслав (сучасний Ізяслав на Хмельниччині) і близько 1500 року першим почав офіційно називатися князем Заславським. Так з’явився новий рід, який зберіг тісні родинні зв’язки з Острозькими, але створив власну ідентичність. Існують дві версії походження: одна пов’язує їх із Рюриковичами-Мономаховичами, інша — із Гедиміновичами, проте історичний консенсус схиляється до того, що Заславські — це пряма молодша гілка Острозьких.
Ранні представники роду швидко закріпилися на Волині. Юрій Васильович мав синів Андрія та Івана. Андрій, за свідченнями сучасників, страждав на душевну недугу й мешкав при дворі брата. Іван Юрійович прославився хоробрістю у боротьбі з татарами. Саме його син Кузьма став одним із найпомітніших діячів першої половини XVI століття. Рід розростався, укладалися вигідні шлюби з іншими магнатськими родинами — Сангушками, Гольшанськими, Кірдеями. Ці союзи зміцнювали політичний і економічний вплив Заславських.
Землі, замки та економічна могутність
Володіння Заславських вражали розмахом навіть для магнатів Речі Посполитої. Центром завжди залишався Заслав з його замком, що стояв на стратегічному перехресті шляхів. Князі розбудовували місто, зводили укріплення, засновували або значно розширювали інші поселення — Шепетівку, Славуту, Олександрію. Замки в Заславі, Білогородці та Верхів’ї слугували не лише оборонними пунктами, а й резиденціями, де кипіло культурне та господарське життя.
Економічна база роду спиралася на величезні латифундії, млини, ставки, ліси та ярмарки. Князі збирали значні податки, утримували приватні війська — корогви, часто наймані, з німецькими офіцерами та татарськими поселенцями. У 1640-х роках Владислав Домінік Заславський платив один із найвищих податків у всій Речі Посполитій — понад 2097 злотих. Такі статки дозволяли утримувати розкішні двори, фінансувати будівництво й меценатські проєкти, а також впливати на королівський двір.
Видатні представники роду
Юрій Васильович — засновник традиції
Юрій Васильович Заславський (помер близько 1500 року) заклав основу роду. Він не просто отримав землі, а почав активно їх освоювати та захищати. Його сини продовжили справу: Іван прославився військовими перемогами над татарами, а родина поступово входила до кола найвпливовіших волинських магнатів. Саме за Юрія та його нащадків Заслав став справжнім князівським гніздом.
Кузьма Заславський та княгиня Анастасія — творці Пересопницького Євангелія
Кузьма Заславський (помер 1556 року) обіймав посади державці свіслоцького та кам’янецького. Його дружина, княгиня Анастасія Юріївна з Гольшанських, увійшла в історію як фундаторка одного з найважливіших пам’яток української культури — Пересопницького Євангелія. У 1556–1561 роках у Пересопницькому монастирі (на Волині) ченці переклали канонічний текст «на мову роду нашого» — тогочасну українську (руську) мову. Це був не просто релігійний акт, а свідомий культурний вибір у часи, коли польська та латинська домінували в офіційному житті.
Пересопницьке Євангеліє стало шедевром українського книжкового мистецтва: чудові мініатюри, орнаменти, вишукана каліграфія. Сьогодні ця книга — символ української духовності та державності. Саме з неї складають присягу президенти України. Анастасія Заславська, фінансуючи переклад, зробила внесок, який пережив сам рід на століття.
Януш Янушович — воїн, державник і меценат
Януш Янушович Заславський (1562–1629) — один із найяскравіших військових і політичних діячів роду. Він обіймав посади підляського воєводи, житомирського старости, волинського воєводи, переяславського старости. Брав участь у придушенні повстання Наливайка, воював проти татар і турків. Януш був не лише полководцем, а й меценатом: фінансував переклад «Молота на відьом» — трактату, що відображав дух епохи. Його двір у Заславі став центром культурного життя Волині.
Олександр Янушович — освічений європейський магнат
Олександр Янушович Заславський (близько 1578–1629) втілював ідеал ренесансного князя. Протягом 12 років він студіював у найкращих університетах Європи — Інгольштадті, Падуї, Болоньї, а також у Нідерландах та Франції. Володів кількома мовами, мав вишукану бібліотеку, листи якої збереглися в архівах Сангушків у Кракові — унікальний епістолярний документ епохи без аналогів у Речі Посполитій.
Олександр обіймав посади волинського каштеляна, житомирського старости, брацлавського та київського воєводи. Одружився з Єфросинією Острозькою — шлюб, що мав величезне значення для майбутньої спадщини. Він активно розбудовував замки (зокрема Новозаславський), фінансував будівництво Луцької брами в Дубні, монастирів бернардинів у Заславі та домініканців у Ляхівцях. Князь підтримував церковну унію, сприяв переходу архімандрита Мелетія Смотрицького до унії. Незадовго до смерті сам навернувся до католицтва, зберігаючи при цьому толерантність до греко-католиків і православних.
Цікавий епізод: під час конфлікту у Львові князь надіслав роту жовнірів, щоб звільнити бургомістра Бартоломея Уберовича, якого викрав шляхтич Немирич. Жовніри наздогнали викрадача за три милі від Заслава, відбили бургомістра й доставили злочинця скованим до замку. Така рішучість і вплив демонстрували реальну владу Заславських на місцях.
Владислав Домінік — ординат, полководець і покровитель мистецтв
Владислав Домінік Заславський (1616–1656) став найяскравішою постаттю пізнього періоду роду. Після смерті останнього Острозького по чоловічій лінії (Януша Острозького, 1620) він успадкував Острозьку ординацію як онук по жіночій лінії. Став другим острозьким ординатом і одним із найбагатших людей Речі Посполитої. Обіймав посади коронного конюшого, луцького старости, сандомирського та краківського воєводи.
Під час Хмельниччини Владислав Домінік командував коронними військами (разом з іншими регіментарами). Битва під Пилявцями 1648 року склалася невдало — козаки та татари розгромили польське військо. Богдан Хмельницький іронічно прозвав князя «Периною» за надмірну розкіш табору. Проте Заславський зберіг вірність королю Яну II Казимиру під час шведського потопу, організовував оборону Перемишля.
У своїх володіннях, зокрема в Дубні, він активно впроваджував унію, підпорядковуючи православне духовенство уніатським ієрархам. Це викликало опір селян: у 1633 році спалахнуло повстання в дубенських монастирських селах проти важких повинностей і релігійного тиску. Князь придушив виступ жорстоко — учасників сікли батогами, лідерів — подвійно.
Владислав Домінік був тонким знавцем мистецтва. Він привіз із Нідерландів близько 200 картин, значно збагативши колекцію дубенського замку (пізніше частину вивіз Петро I). Князь утримував великий приватний двір з найманими корогвами, підтримував розвиток ремесел і торгівлі в Дубні — 4 цехи, ярмарки, купці з Греції та Вірменії.
Останні представники та згасання роду
Син Владислава Домініка — Олександр Януш Заславський (помер 1673 року) — став третім і останнім острозьким ординатом по чоловічій лінії. Він заснував місто Олександрію та юридичну академію у Варшаві (1670). Рід Заславських по чоловічій лінії згас у 1673 році. Величезні маєтки через жіночі лінії (зокрема через Теофілю Заславську) перейшли до Любомирських та інших родів. Архітектурні пам’ятки, руїни замків та церква Івана Хрестителя в Ізяславі з родинною криптою — те, що залишилося від колишньої величі.
Культурна спадщина та релігійні перетворення
Заславські не були лише воїнами та землевласниками. Вони фінансували переклади, будівництво храмів і монастирів, збирали бібліотеки. Пересопницьке Євангеліє — найяскравіший приклад їхнього культурного впливу. Підтримка церковної унії (особливо за Олександра та Владислава Домініка) відображала загальну тенденцію епохи: частина руської еліти шукала компроміс між православ’ям і католицизмом, щоб зберегти вплив у Речі Посполитій.
Одночасно князі зберігали руську мову в приватному листуванні та деяких документах, підтримували місцеві традиції. Їхні дії — від придушення повстань до меценатства — відображають складність того часу: магнати одночасно були і захисниками кордону, і експлуататорами селян, і покровителями культури.
Цікаві факти про рід Заславських
Андрій Юрійович Заславський, син засновника роду, страждав на душевну недугу й мешкав при дворі молодшого брата Івана — рідкісний для того часу приклад родинної опіки над хворим.
Княгиня Анастасія Заславська профінансувала переклад Євангелія «на мову роду нашого» — це стало одним із перших свідомих актів підтримки української (руської) літературної мови в XVI столітті.
Владислав Домінік Заславський привіз із Нідерландів близько 200 картин, створивши одну з найбагатших приватних колекцій мистецтва в Речі Посполитій; частину колекції пізніше вивезли до Росії.
Під час Хмельниччини Богдан Хмельницький іронічно називав Владислава Домініка «Периною» — за надмірну розкіш військового табору, що контрастувала з тяжкими умовами війни.
Олександр Янушович Заславський навчався 12 років у європейських університетах і залишив після себе унікальний копіярій листів — безцінне джерело для істориків епістолярної культури XVII століття.
Останній ординат Олександр Януш Заславський заснував юридичну академію у Варшаві (1670) — один із ранніх освітніх проєктів такого рівня в тогочасній Польщі.
Спадок у сучасній Україні
Сьогодні про Заславських нагадують руїни замків в Ізяславі, церква Івана Хрестителя з родинною криптою, історичні згадки в Дубні та інших волинських містах. Пересопницьке Євангеліє — жива частина національної пам’яті, яку використовують під час найважливіших державних церемоній. Міста, засновані або розбудовані князями, продовжують жити своїм життям на Хмельниччині та Рівненщині.
Рід Заславських зник по чоловічій лінії понад три століття тому, але його слід у культурному та історичному ландшафті України залишається помітним. Це історія про те, як руські князі в складних умовах іноземної держави зберігали свою ідентичність, будували, воювали, підтримували культуру — і врешті стали частиною великої української спадщини.