Ігор Ґерета — постать, яка немовби зшиває воєдино давні пласти української землі, поетичний подих неба й практичну роботу з відродження національної свідомості. Археолог, який відкрив для науки сотні пам’яток і створив перший в Україні археологічний музей-парк, мистецтвознавець, поет, чия збірка «Скибка неба» з’явилася лише після проголошення незалежності, громадський діяч, що чотири скликання поспіль був депутатом Тернопільської обласної ради й головував у комісії з питань культури та духовності. Його життя — це не просто біографія, а жива історія про те, як одна людина в найскладніші часи зберігала й примножувала культурну спадщину.
Народився Ігор Петрович Ґерета 25 вересня 1938 року в селі Скоморохи (нині Тернопільського району) в родині священика. Батько, отець Петро Ґерета, відомий під псевдонімом Олесь Ґерета як поет і композитор, а мати Євгенія з роду Скоморовських — диригентка церковних хорів. У 1942 році родина перебралася до Великої Березовиці, де батько отримав нову парафію. Саме там Ігор закінчив середню школу в 1955 році (нині Тернопільська ЗОШ № 8) і навчався в Тернопільській музичній школі. Музика, слово й історія — три нитки, що з дитинства формували його світогляд.
Після закінчення історичного факультету Чернівецького державного університету в 1962 році молодий фахівець з 1963 року почав працювати в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Саме тут розгорнулася його багаторічна наукова діяльність. З 1964 року він систематично досліджував археологічні пам’ятки Тернопільщини, відкривши сотні нових об’єктів і провівши розкопки майже на двох десятках з них. Його ім’я нерозривно пов’язане з черняхівською культурою III–IV століть — періодом, коли на території сучасної України співіснували різні етнічні групи, а матеріальна культура відображає складні міграційні процеси пізньоримського часу.
Наймасштабнішим і найважливішим проектом Ігоря Ґерети стали розкопки могильника черняхівської культури в селі Чернелів-Руський Тернопільського району. За роки роботи (з 1975 року як керівник експедиції та особливо інтенсивно з 1990-х) тут було досліджено 315 поховань, з яких 288 належали саме черняхівській культурі. Це один з найбільших і найбільш повно вивчених могильників цієї культури в Україні, що має значення не лише для регіональної, а й для європейської археології. Артефакти з Чернелева-Руського та Романівки експонувалися на міжнародних виставках у 1995 році.
У 1990 році Ігор Ґерета розпочав створення першого в Україні археологічного музею-парку саме на місці цих розкопок. Ідея полягала в тому, щоб зберегти пам’ятку in situ — не просто вивезти знахідки до музею, а показати відвідувачам контекст: як жили люди, як ховали померлих, які речі супроводжували їх у потойбічний світ. Цей музей-парк став унікальним освітнім і науковим простором, де теорія археології зустрічається з живим ландшафтом.
Паралельно з археологією Ігор Ґерета активно займався мистецтвознавством. У 1978 році він заснував мистецький клуб при картинній галереї Тернопільського краєзнавчого музею (діяла до 1985 року). У 1993–1994 роках організував виставки «Мистецтво друзів» зі своєї приватної колекції в Тернополі та Львові. Він був співавтором нарисів про художників Івана Хворостецького, Івана Марчука, Ярослава Омеляна, а також про міста Теребовлю, Бережани, Чортків. Його статті виходили не лише в українських виданнях, а й у Канаді, Польщі, Росії, Сербії, Словаччині — загалом понад 120 розвідок та статей.
Особливе місце в його спадщині посідає літературна творчість. Поезії, оповідання та новели Ігоря Ґерети почали публікувати лише після здобуття Україною незалежності. У 1997 році вийшла збірка «Скибка неба» — 84 сторінки поезії та прозы, видана у Тернополі видавництвом «Лілея». Назва збірки стала символічною: шматочок неба, який поет зумів зберегти й передати читачеві навіть у найважчі часи. У 2020 році в Тернопільському ліцеї № 21 — спеціалізованій мистецькій школі імені Ігоря Ґерети — відкрили меморіальний куток «Скибка неба», присвячений його пам’яті.
Громадсько-політична діяльність Ігоря Ґерети почалася ще в 1960-х. У 1966 році його засудили на п’ять років позбавлення волі умовно за «протирадянську діяльність». До кінця радянської влади він перебував під наглядом органів держбезпеки. У 1988 році став співзасновником опозиційної організації «Тернове поле» та Товариства української мови (нині «Просвіта»). У 1989-му — співзасновник Народного Руху України на Тернопільщині, член Великої Ради НРУ та проводу крайової організації. Брав участь у створенні «Меморіалу» імені Василя Стуса.
З 1990 року й до самої смерті Ігор Ґерета — депутат Тернопільської обласної ради першого–четвертого скликань, член президії, голова постійної комісії з питань духовності, культури, свободи слова та інформації. У 1991 році він створив Інститут національного відродження України (з 2002 року носить його ім’я). Саме завдяки його ініціативам з’явилися художня премія імені Михайла Бойчука (1991), кафедра української культури в Тернопільській вищій духовній семінарії (1992), стипендії для студентів-музикантів та бандуристів, обласна експериментальна школа мистецтв (1994, нині — Тернопільська обласна експериментальна комплексна школа мистецтв імені Ігоря Ґерети).
У 1998 році Ігоря Ґерету нагородили званням Заслуженого діяча мистецтв України. У 2002 році він отримав Всеукраїнську археологічну премію імені Вікентія Хвойки (посмертно). 5 червня 2002 року Ігор Петрович Ґерета пішов з життя на батьківському обійсті в Тернополі. Похований на цвинтарі у Великій Березовиці.
Спадщина Ігоря Ґерети продовжує жити. 25 вересня 2016 року, у день його 78-річчя, на вулиці Валовій у Тернополі відкрили бронзовий пам’ятник роботи скульптора Олександра Маляра. Двометрова постать зображує Ігоря Ґерету в русі — з сумкою через плече, ніби він знову крокує улюбленою вулицею в напрямку обласного музею. Пам’ятник освятив єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Теодор (Мартинюк). У відкритті взяли участь голови обласної та міської рад, викладачі та учні школи мистецтв імені Ґерети, друзі та кілька сотень тернополян. Сьогодні ця скульптура — один із візуальних символів міста, а Валова, якою він так любив ходити, стала місцем, де історія буквально «крокує» назустріч сучасності.
Цікаві факти про Ігоря Ґерету
Цікаві факти про Ігоря Ґерету
- Він відкрив сотню археологічних пам’яток і дослідив майже двадцять з них, а могильник у Чернелеві-Руському досі вважається одним з найповніше вивчених черняхівських некрополів в Україні.
- У 1997 році отримав літературну премію імені братів Богдана та Левка Лепких за збірку «Скибка неба».
- Його приватна колекція мистецтва з 2004 року зберігається в Тернопільському художньому музеї.
- У Тернополі є не лише пам’ятник, а й зірка Ігоря Ґерети на Алеї зірок.
- Школа мистецтв, яку він заснував у 1994 році, носить його ім’я й досі працює, попри всі труднощі останніх років.
- Батько Ігоря — поет і композитор Олесь Ґерета — також залишив помітний слід у культурному житті регіону.
Діяльність Ігоря Ґерети в царині культури та науки — це приклад того, як глибоке знання минулого стає фундаментом для майбутнього. Він не просто фіксував факти — він створював простори, де ці факти могли «дихати»: музей-парк під відкритим небом, виставки «Мистецтво друзів», Інститут національного відродження, школу мистецтв. Кожна з цих ініціатив мала чітке практичне значення: зберегти, показати, навчити, передати далі.
Для тих, хто тільки починає цікавитися історією Тернопільщини, ім’я Ігоря Ґерети — чудова точка входу. Його археологічні дослідження дають конкретне уявлення про те, як виглядав регіон півтори-дві тисячі років тому. Його культурні проекти показують, як у 1990-ті роки, попри економічні труднощі, люди знаходили сили й ресурси для створення нових інституцій. Його поезія — приклад того, як слово допомагає вижити й зберегти внутрішню свободу навіть у часи цензури.
Для просунутих читачів і дослідників важливі нюанси: масштаби чернелівського могильника (315 поховань), міжнародний рівень експозицій 1995 року, роль Ґерети як видавця понад тридцяти книжок через Інститут національного відродження, його участь у всесоюзних та міжнародних конференціях (зокрема в Любліні 1987 року). Ці деталі дозволяють оцінити справжній масштаб його внеску в українську археологію та культуру другої половини XX — початку XXI століття.
Сьогодні, прогулюючись Валовою в Тернополі, можна буквально «зустріти» Ігоря Ґерету — його бронзова постать ніби продовжує той самий шлях, яким він ходив десятиліттями: від музею до школи мистецтв, від археологічних розкопок до поетичних вечорів, від депутатських комісій до приватних розмов з друзями-художниками. Цей шлях — не просто біографічний маршрут. Це дорога, якою йшла вся українська культура в часи випробувань і відродження. Ігор Ґерета залишив по собі не тільки знахідки в землі та слова на папері. Він залишив приклад того, як можна бути водночас науковцем, митцем і будівничим — і робити це з такою щирістю й послідовністю, що навіть через десятиліття після смерті його ім’я продовжує об’єднувати людей навколо спільних цінностей.