Сергій Анатолійович Лещенко народився 30 серпня 1980 року в Києві. Син інженерів, він виріс у місті, яке саме переживало бурхливі політичні зміни кінця 90-х. Уже в підлітковому віці хлопець отримав перший прес-карт і швидко зрозумів: журналістика — це не просто робота, а спосіб впливати на реальність. У 2003 році він закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також мав досвід навчання в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікінського». Ця комбінація гуманітарної та технічної освіти пізніше допомагала йому розбиратися в складних фінансових схемах і державних механізмах.
Ранній старт кар’єри виявився драматичним. У 2000 році Сергій пройшов випробувальний термін у програмі новин «Репортер» на «Новому каналі» під керівництвом Андрія Шевченка. А вже у вересні того ж року, за два тижні після зникнення Георгія Гонгадзе, став кореспондентом «Української правди». Видання саме народжувалося як відповідь на вбивство журналіста і швидко стало символом незалежної журналістики в країні, де тиск на ЗМІ був звичною справою. До весни 2001 року Лещенко поєднував роботу на телебаченні та в інтернет-виданні, а в березні повністю перейшов до «Української правди». У 2002 році він став заступником головного редактора — посаду обіймав до 2014 року.
«Українська правда» тих років була не просто сайтом. Це була платформа, де розслідування про офшори, розкрадання та політичні змови читали сотні тисяч людей. Сергій спеціалізувався на глибоких матеріалах про найвищих посадовців. У 2011 році його стаття «Офшорний дах для Януковича та Клюєва» отримала премію Східного партнерства від Fundacja Reporterów. У 2013 році вийшла перша книга Лещенка — «Американська сага Павла Лазаренка», заснована на матеріалах американських правоохоронців. Книга детально описувала, як колишній прем’єр-міністр будував корупційні схеми через офшори та підставні компанії. Гонорар від продажу автор перерахував на благодійність.
Другий великий кейс — викриття платежів американського політтехнолога Пола Манафорта Партії регіонів. У серпні 2016 року Сергій Лещенко оприлюднив інформацію про те, що партія заплатила Манафорту понад 12 мільйонів доларів незадовго до президентства Віктора Януковича. Пізніше з’явилися документи про конкретні перекази, зокрема 750 тисяч доларів за комп’ютери через офшорну компанію. Ці матеріали стали частиною ширшого американського розслідування, яке завершилося судом над Манафортом. Для України це означало не лише міжнародний резонанс, а й підтвердження: корупція на найвищому рівні має глобальні наслідки.
Політичний шлях розпочався після Євромайдану. У 2014 році Лещенка обрали народним депутатом VIII скликання за списком «Блоку Петра Порошенка» (№19). Він увійшов до Комітету з питань запобігання і протидії корупції, очолив підкомітет з міжнародного співробітництва та імплементації антикорупційного законодавства. Разом з колегами з «ЄвроОптимістів» Сергій став співавтором ключових законопроєктів. Один з них — про зміни до законодавства щодо фінансування партій та передвиборчої агітації. Закон запровадив державне фінансування партій, щоб зменшити залежність від олігархів. Інший стосувався свободи слова та недопущення цензури в друкованих ЗМІ.
У парламенті Лещенко не боявся конфліктів навіть усередині власної фракції. У 2015 році він оприлюднив документи швейцарської кримінальної справи проти депутата Миколи Мартиненка. Це призвело до складання мандата останнім. У 2017 році депутат влаштував акцію «Всеукраїнський збір» за політичні реформи: створення антикорупційного суду, скасування депутатської недоторканності, перехід на пропорційну систему з відкритими списками. Поступово він відійшов від синхронного голосування з фракцією, а у лютому 2019 року добровільно її покинув.
Після завершення депутатського терміну у липні 2019 року Сергій спробував повернутися до парламенту вже як самовисуванець по 220-му округу в Києві. Він посів третє місце з майже 12% голосів. Паралельно у квітні 2019-го його залучили до команди переходу новообраного президента Володимира Зеленського. У грудні того ж року Лещенка призначили членом наглядової ради АТ «Укрзалізниця». У січні 2020-го він очолив новостворений комітет з питань комплаєнсу та антикорупції в цій структурі. У лютому 2022 року став заступником голови наглядової ради. У жовтні 2025 року члени ради знову обрали його на цю посаду.
Роль наглядової ради в «Укрзалізниці» під час повномасштабної війни важко переоцінити. Державна компанія — це не лише пасажирські перевезення. Це критична інфраструктура для військових логістики, евакуації цивільних, доставки гуманітарної допомоги та експорту. За даними самої компанії, щотижня залізниця перевозить близько пів мільйона пасажирів. Водночас десятки локомотивів пошкоджено внаслідок обстрілів. Наглядова рада, в якій Сергій Лещенко обіймає посаду заступника голови, відповідає за стратегічний нагляд, прозорість закупівель та антикорупційний комплаєнс у компанії з десятками тисяч працівників.
Публічна діяльність Лещенка після 2019 року не обмежилася наглядовою радою. Він активно веде YouTube-канал, сторінки у Facebook та Instagram, де коментує поточні події, розвінчує дезінформацію та розповідає про роботу залізниці в умовах війни. Його стиль — прямий, без зайвої дипломатії, з акцентом на конкретні цифри та факти. У 2025–2026 роках Сергій регулярно з’являється на публічних заходах, відвідує підприємства, які працюють на оборону та відновлення, і захищає їх від необґрунтованих медіа-атак.
Особисте життя Сергія Лещенка завжди було досить закритим. У 2017 році він одружився з українською діджейкою Анастасією Топольською. Шлюб тривав до грудня 2022 року. Друзі та колеги відзначають його енергійний характер — людина, яка вміє поєднувати серйозну аналітику з живою, майже «рейверською» енергією в публічних виступах.
Контроверзії навколо Лещенка виникали неодноразово, як і навколо будь-якого публічного діяча, який займається антикорупційною тематикою. У вересні 2016 року він придбав велику квартиру в Києві (192 м²) і одразу ж звернувся до НАБУ та НАЗК з проханням перевірити цю угоду. НАЗК виявила знижку від забудовника на 1,8 млн грн, однак Печерський суд у лютому 2017 року закрив справу через відсутність складу адміністративного правопорушення. У лютому 2017 року в сесійній залі Верховної Ради сталася сутичка з депутатом Іваном Мельничуком — привід став пост у Facebook про зрив засідань антикорупційного комітету. Обидва випадки широко обговорювалися в медіа, але судових вироків щодо корупційних діянь Лещенка ніколи не було.
Глибина впливу Сергія Лещенка на українське суспільство проявляється не лише в конкретних розслідуваннях чи законах. Він належить до покоління журналістів, які після вбивства Гонгадзе довели: незалежна преса може існувати навіть у вкрай несприятливих умовах. Пізніше, ставши депутатом, він показав, що людина з «гострим пером» здатна ефективно працювати всередині системи, яку сама ж критикувала. А нинішня робота в наглядовій раді «Укрзалізниці» демонструє еволюцію: від викриття зловживань — до практичного впровадження прозорості в одній з найбільших державних компаній країни.
Цікаві факти про Сергія Лещенка
- Почав працювати в «Українській правді» буквально за тижні після вбивства Георгія Гонгадзе — події, яка стала каталізатором створення незалежного видання.
- Отримав міжнародні стипендії та стажування: програма Джона Сміта у Великій Британії (2012), програма NED у Вашингтоні та Draper Hills Fellows Program у Стенфордському університеті (2013).
- Автор двох книг про корупційні справи високопосадовців — «Американська сага Павла Лазаренка» (2013) та «Межигірський синдром» (2014). Гонорар від другої перерахував на благодійний фонд «Таблеточки».
- Сам ініціював перевірку своєї декларації НАЗК після покупки квартири у 2016 році — рідкісний приклад прозорості серед українських політиків того періоду.
- У 2014 році увійшов до списку «100 героїв інформації» за версією Reporters Without Borders.
- Викладав журналістику в Українському католицькому університеті та антикорупційний курс у Києво-Могилянській академії у 2015–2016 роках.
- З 2017 року регулярно веде відеоблоги та YouTube-канал, а під час повномасштабної війни став одним з активних публічних коментаторів роботи критичної інфраструктури.
- У жовтні 2025 року члени наглядової ради «Укрзалізниці» обрали його заступником голови — посаду, яку він обіймає й нині.
Сьогодні Сергій Лещенко продовжує поєднувати кілька ролей: заступник голови наглядової ради «Укрзалізниці», публічний коментатор, колишній журналіст і народний депутат. Його шлях ілюструє, як людина, яка починала з написання статей у новоствореному інтернет-виданні, може пройти шлях до реального впливу на державні інституції. У країні, де корупція десятиліттями вважалася невід’ємною частиною системи, такі приклади особливо цінні — вони показують, що зміни можливі, коли за них борються послідовно і професійно.
Кожен новий етап у його кар’єрі — від перших репортажів 2000 року до нагляду за однією з ключових компаній воєнного часу — відображає ширшу трансформацію українського суспільства. Журналістика, яка викриває, політика, яка реформує, і державне управління, яке прагне прозорості, — усе це ланки одного ланцюга. І Сергій Лещенко, з його досвідом, енергією та принциповістю, залишається помітною фігурою в цьому ланцюгу навіть у найскладніші для країни часи.