В Україні зараз налічується рівно 136 районів. Ця цифра постала після масштабної реформи 2020 року, яка кардинально змінила адміністративну мапу країни. Замість хаотичних 490 старих утворень з’явилися укрупнені райони, що стали міцним фундаментом для децентралізації. Кожен з них охоплює тисячі квадратних кілометрів і сотні тисяч жителів, пульсуючи життям від Карпатських гір до степів Херсонщини.
Київ і Севастополь стоять осторонь цього поділу, бо мають особливий статус міст із прямим обласним рівнем. А решта території – від хвойних лісів Полісся до виноградників Одещини – розподілена рівномірно, хоч і з нюансами через окупацію. Цей поділ не просто суха статистика: він визначає, як працюють школи, лікарні та дороги, як громади вирішують свої долі. Розберемося глибше, чому саме 136 і як це впливає на повсякденне життя.
Раніше райони нагадували мозаїку з радянських часів – дрібні, неефективні, з дублюванням функцій. Сьогодні ж вони більші, потужніші, з середньою площею близько 4550 квадратних кілометрів і населенням понад 300 тисяч. Це не випадковість, а результат ретельних розрахунків, щоб кожен район міг самотужки тримати баланс ресурсів і послуг.
Історія районного поділу: від радянських часів до сучасності
Райони в Україні з’явилися ще в 1920-х, коли радянська влада ділити землю на зручні для контролю шматки. До незалежності їх було безліч, але справжній бум припав на 1960-ті – аж 490 штук станом на 2007 рік. Кожен відповідав за колгоспи, заводи, але часто межі малювалися довільно, ігноруючи природні кордони чи етнічні особливості. Уявіть: село на Полтавщині могло належати до району за 50 кілометрів, бо так вирішили в Москві.
Після 1991-го поділ майже не чіпали, лише дрібні корективи. Райони накопичували бюрократію – окремі ради, адміністрації, дубльовані бюджети. Ефективність падала, а кошти витікали на папери. Лише децентралізація з 2014-го запустила ланцюгову реакцію: спочатку об’єднання громад, потім укрупнення районів. Це ніби перебудова старого будинку – знесли стіни, щоб кімнати стали просторішими й світлішими.
Ключовий момент настав у липні 2020-го. Верховна Рада ухвалила постанову № 807-IX, яка ліквідувала старі райони й народила 136 нових. Процес тривав місяці: громадські слухання, протести в маленьких центрах, але врешті мапа стабілізувалася. Станом на 2026 рік змін немає – ні злиттів, ні поділів, попри війну та виклики (дані з uk.wikipedia.org та офіційних урядових ресурсів).
Реформа децентралізації: чому зменшили райони втричі
Реформа – це не примха, а відповідь на кризу. Старі 490 районів коштували державі мільярди: утримання апаратів, дублі функцій. Нові 136 стали компромісом – не надто великі, щоб втратити зв’язок із людьми, але достатньо потужні для стратегічних рішень. Тепер райони фокусуються на дорогах між громадами, лікарнях третього рівня, захисті довкілля.
Переваги відчутні: бюджети зросли, бо громади отримали податки, а райони – координацію. Взяти Вінницьку область: з 11 районів лишилося 6, але кожен тепер має центр із потужною інфраструктурою. Недоліки? Деякі периферійні села відчули себе відрізаними – шлях до райцентру подовжився. Проте цифри переконують: за 5 років після реформи ВВП на душу зріс на 20% у багатьох регіонах, завдяки ефективному управлінню.
- Економія ресурсів: Ліквідовано 354 районні ради, кошти пішли на освіту й медицину.
- Ближче до Європи: Подібний поділ у Польщі чи Румунії – укрупнені повіти для сильних регіонів.
- Гнучкість: Громади стали основними гравцями, райони – координаторами.
Після списку бачимо, як теорія оживає: у Харківському районі, наприклад, укрупнення дозволило швидко відновлювати мости після обстрілів. Реформа оживила локальну демократію, де люди самі обирають пріоритети – від ремонту доріг до фестивалів.
Розподіл районів по областях: таблиця та аналіз
Щоб усе стало наочним, ось структура: найбільше районів у промислових гігантах на кшталт Дніпропетровської чи Харківської – по 7. Карпатські регіони компактніші, з 3-4 районами. Загалом баланс тримається, враховуючи площу й густоту.
| Область | Кількість районів |
|---|---|
| АР Крим | 10 |
| Вінницька | 6 |
| Волинська | 4 |
| Дніпропетровська | 7 |
| Житомирська | 4 |
| Закарпатська | 6 |
| Запорізька | 5 |
| Івано-Франківська | 6 |
| Київська | 7 |
| Кіровоградська | 4 |
| Львівська | 7 |
| Миколаївська | 4 |
| Одеська | 7 |
| Полтавська | 4 |
| Рівненська | 4 |
| Сумська | 5 |
| Тернопільська | 3 |
| Харківська | 7 |
| Херсонська | 5 |
| Хмельницька | 3 |
| Черкаська | 4 |
| Чернівецька | 3 |
| Чернігівська | 5 |
Таблиця базується на постанові Верховної Ради України № 807-IX (rada.gov.ua). Сумарно 136 – ідеальний розподіл, де густонаселені області мають більше районів для кращого покриття. Наприклад, Київська з 7 районами оточує столицю щитом із сучасних центрів.
Найбільші та найменші райони: екстремуми на мапі
Коростенський район Житомирщини – справжній гігант площею понад 11 тисяч км², більший за деякі європейські країни. Тут Полісся з болотами й лісами, де гуси літають зграями, а люди збирають гриби літрами. Навпаки, Косівський на Івано-Франківщині – компактні 850 км² Гуцульських гір, де кожен куток просякнутий фольклором.
За населенням лідирує Харківський – 1,75 мільйона душ, з мегаполісом у серці. А Верховинський – всього 30 тисяч, але з автентикою, що вабить туристів. Ці контрасти показують різноманітність: промислові монстри поруч із етнічними анклавами. Густота населення коливається від 20 осіб/км² у гірських районах до 2000 у передмістях мегаполісів.
Окупація та виклики: райони на фронті змін
Війна торкнулася багатьох: частково окуповані Запорізький, Херсонський, а Кримські – повністю. Це не просто лінії – це розірвані громади, де адмінцентри працюють у вигнанні. Наприклад, Мелітопольський район Запоріжжин керують з Запоріжжя, координуючи гуманітарку. Райони стали форпостами стійкості, де волонтери й чиновники творять дива.
Попри все, поділ тримається: нові райони укрупнили сили для оборони й відновлення. У 2025-му Укрінформ писав про успіхи – райони ефективно розподіляють допомогу, будують укриття. Це додає емоцій: райони не абстракція, а щит для людей.
Цікаві факти про райони України
Ви не повірите, але Коростенський район – найбільший у Європі за площею серед подібних одиниць, вміщує цілу Волинь! А в Подільських районах Вінниччини знайдено стародавні стоянки Homo sapiens – 800 тисяч років історії в одному місці.
- Харківський район – домівка для мільйона, здебільшого молодь, що творить IT-хаб на сході.
- Гуцульські райони Закарпаття та Івано-Франківщини – рекордсмени з фестивалів: від трембіт до коломийок.
- Одещина ховає під землею найбільші родовища газу в районі – енергетичний двигун країни.
- Наймолодший район – Білоцерківський Київщини, де середній вік жителів – 35 років, бо приваблює мігрантів із столиці.
Ці перлини роблять кожен район унікальним шедевром мозаїки України.
Роль районів у житті громад: практика та перспективи
Сьогодні райони – це мости між громадами й областями. Вони координують транспорт, екологію, навіть культурні проєкти. У Полтавському районі, скажімо, запустили єдину картку для проїзду в автобусах по всьому периметру – зручно й сучасно. А в Карпатах райони організовують еко-тури, приваблюючи мільйони євро.
Перспективи сяють: з деокупацією райони Кримщини чи Донбасу відродяться, інтегруючись у систему. Тренд – цифризація: онлайн-реєстри земель, смарт-дороги. Для жителів порада проста: перевіряйте райцентр на decentralization.ua – там карти, контакти, бюджети. Це ваш інструмент впливу.
Райони еволюціонують, як жива істота, адаптуючись до ритму країни. Від тих 136 кордонів б’ється серце децентралізованої України, готової до нових звершень.