У серці Києва, де дзвони Києво-Печерської Лаври гудуть над Дніпром, митрополит Онуфрій веде мільйони вірян через бурі сучасності. Народжений у скромному селі на Буковині 5 листопада 1944 року, Орест Володимирович Березовський, відомий як Блаженніший Онуфрій, став символом стійкості для Української Православної Церкви Московського патріархату. Як предстоятель з 2014-го, він керує мережею з понад 7800 парафій, що лишаються оплотом традицій попри переходи громад до ПЦУ та політичні шторми.
Його шлях — це не просто церковна кар’єра, а доля, сплетена з монастирських стін Почаєва, чернівецьких гір і київських соборів. У 2026 році, коли війна триває, Онуфрій продовжує служити літургії в Лаврі, благословляти на Великий піст і молитися за воїнів. Ця постать викликає палкі суперечки: для одних — пастир миру, для інших — фігура з російським паспортом, позбавлена українського громадянства у 2025-му.
Та за фасадом титулів ховається людина, вирощена в родині священика, де віра була щоденним хлібом. Батько Володимир Березовський служив у Коритному, де маленького Ореста оточували легенди про святих отців. Цей фундамент визначив усе: від першого постригу до соборних рішень, що відокремлюють УПЦ від Москви.
Раннє дитинство на Буковині: коріння віри
Село Коритне, затиснуте між карпатськими пагорбами Вижницького району Чернівецької області, стало колискою для майбутнього митрополита. У повоєнні 1944-ті, коли радянська влада душить церкву, родина Березовських тримається за православ’я як за якір. Батько, отець Володимир, ризикує всім, служачи таємно, а мати Марія виховує сина в атмосфері молитов і посту.
Орест закінчує середню школу 1961-го, обирає Чернівецьке технічне училище — шлях будівельника, типовий для того часу. Два роки бригадирства на будмайданчиках загартовують характер, але поклик сильніший. У 1966-му вступає до Чернівецького університету на загальнотехнічний факультет, та після третього курсу доля повертає до Москви — на духовну семінарію.
Ці роки — суміш світської праці й духовного пробудження. Молодий Березовський працює в будівництві, мріє про інженерію, але серце тягне до вівтаря. Перехід до семінарії 1969-го стає поворотом: тут, у стінах Свято-Троїцької Сергієвої Лаври, зароджується монах Онуфрій.
Монашество і перші ступені: від ієродиякона до намісника
18 березня 1971 року, у Великий піст, Орест приймає чернечий постриг з ім’ям Онуфрій — на честь пустельника Великого, символу самотності з Богом. За три місяці, 20 червня, митрополит Пимен висвячує його в ієродиякони. А 29 травня 1972-го, по закінченні семінарії, — в ієромонахи. Цей ритм постригів і хіротоній нагадує сходження гірською стежкою: повільне, але невпинне.
Служіння в Троїце-Сергієвій Лаврі — школа аскези. 1980-го сан ігумена, 1984-го — настоятель Спасо-Преображенського храму Афонського подвор’я під Москвою. Різдво 1986-го приносить архімандритство. Кульмінація: 1988-й, кандидат богослов’я з Московської духовної академії та призначення намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври — перлини Волині, де ченці борються з руйнівниками.
Почаїв стає для Онуфрія випробуванням. Він відновлює обитель після радянських руйнувань, протистоїть рейдерам. Ці два роки (1988–1990) формують лідера: строгого, але милосердного, здатного тримати оборону. Звідси, з Волині, його кличе Буковина — на єпископську хіротонію.
Архієрейське служіння: від Чернівців до Києва
9 грудня 1990-го, у розпал перебудови, Онуфрія хіротонізують єпископом Чернівецьким і Буковинським. Буковина — його земля, де румунська експансія загрожує парафіям. Він стає щитом: будує храми, освячує джерела, збирає тисячі на хресні ходи. 1994-го — архієпископ, 2000-го — митрополит.
У Синоді УПЦ — голова канонічної комісії, з 2007-го — Церковного суду. 24 лютого 2014-го, після раптової смерті Володимира, стає місцеблюстителем Київської кафедри. 13 серпня Собор єпископів обирає його предстоятелем — таємним голосуванням, що шокує скептиків. Інтронізація 17 серпня на Лаврській площі — тріумф для консерваторів.
Онуфрій успадковує церкву в кризі: Євромайдан, анексія Криму, Донбас. Його перші слова — про єдність і мир, але реалії жорсткіші. За роки предстоятельства УПЦ переживає розколи, але тримається: 53 єпархії, 170 монастирів, тисячі священиків.
Цікаві факти про Онуфрія
- Ім’я “Онуфрій” — рідкісне, на честь IV століття пустельника, який жив 60 років на самоті з пальмовою гілкою як їжею. Митрополит часто цитує його в проповідях про стійкість.
- У Почаєві врятував Лавру від румунізації 1989-го, переконавши владу виділити кошти на реставрацію — парадокс радянських часів.
- Має понад 20 нагород, включно з орденом Дружби від РФ (2013), що стало приводом для критики. Але ключова — Орден святого апостола Андрія Первозванного від УПЦ (2019), символ верховенства.
- У 2022-му собор УПЦ проголосив незалежність від РПЦ, але Онуфрій лишається в канонічних зв’язках — тонкий баланс.
- День Ангела — 25 червня, коли Лавра заповнюється паломниками; у 2025-му відсвяткував 81-річчя скромно, з молебнем за Україну.
Ці штрихи роблять образ живим: не ікона, а людина з плоті й крові, що веде церкву крізь терни.
Автокефалія та церковний розкол: випробування єдністю
2018-й — перелом. Томос для ПЦУ від Варфоломія руйнує монополію УПЦ МП. Онуфрій реагує стримано: собори засуджують “розкол”, але закликає до канонічного діалогу. Константинополь позбавляє його титулу “Київський і всієї України”, але для мільйонів він лишається Блаженнішим.
Переходи парафій — болісна рана. З 2022-го понад 1400 громад пішли до ПЦУ, але УПЦ тримається: 7826 храмів на 2026-й. Онуфрій підкреслює: “Ми не воюємо з братами, а молимося за Україну”. Його проповіді — місток між традицією й реальністю, де церква годує біженців, ховає поранених.
Скандали множаться: база “Миротворець” 2018-го, російське громадянство (отримане 1998-го за даними розслідувань), позбавлення українського 2 липня 2025-го указом Зеленського. Онуфрій заперечує паспорт РФ, але факти тиснуть. Та церква стоїть: молебні в Лаврі збирають тисячі.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1990 | Хіротонія єпископа Чернівецького | Початок архієрейства на Буковині |
| 2014 | Обрання предстоятелем | Лідерство в кризу Революції Гідності |
| 2022 | Собор про незалежність від РПЦ | Заява про автономію |
| 2025 | Позбавлення громадянства України | Політичний тиск |
| 2026 | Літургії в Лаврі, благословення посту | Продовження служіння |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, mitronufriy.church.ua.
Війна та мир: заклики предстоятеля
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022-го — апогей. Онуфрій негайно звертається до Путіна: “Припинити братовбивчу війну”. Собор 27 травня проголошує незгоду з позицією РПЦ, підкреслює молитви за ЗСУ. “Ми молимося за перемогу українського війська”, — заявив він у пасхальному посланні.
У 2025–2026 роках акцент на молитвах: 24 лютого 2026-го молебень за четверту річницю нападу, благословення на піст з правилами за мир. Онуфрій називає агресію “повномасштабним нападом”, але уникає прямих звинувачень РПЦ — дипломатія пастиря. Церква УПЦ стає притулком: годування, евакуація, капелани на фронті.
Критики бачать колаборацію в минулих словах про “братське кровопролиття” (2014–2021), але еволюція очевидна. У 2026-му, з 7826 парафіями, УПЦ лишається силою: на Волині 500 храмів, на Дніпропетровщині — сотні. Онуфрій — як дуб у бурі: гнеться, але не ламається.
Спадщина та виклики 2026-го: що попереду
На 81-му році життя митрополит лишається активним: 25 лютого 2026-го — літургія Передосвячених Дарів у Лаврі, читання канонів у Флорівському монастирі. Благословення на піст — заклик до терпіння й любові, перемоги зла молитвою. Парафії зменшуються, але лояльність зростає: молодь приходить, шукаючи спокою в хаосі.
Його праці — книга “Духовні роздуми”, проповіді, що друкуються щороку. Нагороди від РПЦ контрастують з українськими: орден Андрія — вершина. Скандали з паспортом тьмяніють перед щоденним служінням. Онуфрій уособлює церкву, що балансує між Сходом і Заходом, традицією й сучасністю.
У Лаврі, де він молиться, відчувається пульс історії. Віряни шепочуть: “Він тримає нас”. А метафора проста — як Почаївська ікона, що пережила століття, предстоятель веде УПЦ крізь темряву до світла, де мир — не мрія, а молитва.