Уявіть тихий київський вечір 2019 року, коли Кабмін призначає 33-річного філософа головою Українського інституту національної пам’яті. Антон Дробович, з його гострим розумом і пристрастю до міфів та ідентичностей, входить у вир політичних баталій, де кожне рішення – як крок по крихкому льоду історії. За п’ять років він демонтує тисячі радянських пам’ятників, запускає віртуальні музеї агресії Росії та навіть сам стає десантником на фронті. Сьогодні, у 2026-му, як керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки, він продовжує будувати мости між минулим і майбутнім України.
Його кар’єра – це не суха хронологія, а жива сага про те, як філософія оживає в реаліях війни та деколонізації. Дробович довів, що національна пам’ять може бути не інструментом розбрату, а фундаментом єдності. Від студентських лекцій про міфологію в мистецтві до законопроектів про військові похованки – кожен етап його шляху пронизаний прагненням до правди без догм.
Київ, 28 березня 1986 року. Тут народжується Антон Едуардович Дробович, хлопець, чиє дитинство припадає на переломові 90-ті, коли Україна шукає себе після радянського мороку. Батьки – звичайні кияни, але син вирізняється допитливістю, що веде його до Національного педагогічного університету імені Драгоманова. У 2010-му він отримує диплом магістра філософії, а вже за чотири роки захищає кандидатську дисертацію. Не зупиняється: 2018-го – магістр правознавства, плюс програма “Цінності та суспільство” від The Aspen Institute Kyiv. Ця освіта робить його унікальним – філософ з юридичним бекграундом, готовий розбирати не лише ідеї, а й закони.
Ранній шлях: від журналістики до культурних фронтів
Перші кроки Дробовича – у журналістиці. З 2011 по 2012 рік він очолює аналітичний відділ незалежного агентства, що фокусується на освіті, науці та молоді. Тут формується його стиль: гострі тексти, що розкопують корені проблем. Потім – держслужба. Радник міністра освіти і науки, керівник служби стратегії в “Мистецькому Арсеналі”. Він планує музеї не як склади експонатів, а як простори діалогу.
У 2017-му Дробович стає експертом Інституту суспільно-економічних досліджень з культури та освіти. Паралельно – доцент кафедри культурології НПУ Драгоманова, де читає лекції про міфологію в мистецтві. Його курс – це не нудні формули, а історії, де античні боги оживають у сучасних мемах. У Меморіальному центрі Голокосту “Бабин Яр” він керує освітніми програмами, навчаючи молодь уникати повторення трагедій. Тоді ж – член правління Молодіжної асоціації релігієзнавців. Цей період – як розгін перед стрибком: Дробович накопичує експертизу, щоб змінити національний наратив.
Голова УІНП: революція в політиці пам’яті
4 грудня 2019-го – поворотний момент. Конкурс, призначення Кабміном 11 грудня. Дробович обіцяє інклюзивну пам’ять: не чорно-білу, а з відтінками, що лікують рани. За п’ять років УІНП під його керівництвом перетворюється на машину змін. Декомунізація набирає обертів: перейменовано 25 194 об’єкти топонімії, демонтовано 1066 пам’ятників радянської ери у 2023–2024. Це не просто молот по бетону – це очищення простору від колоніальних тіней.
Цифрові ініціативи вражають. Віртуальний некрополь української еміграції, Цифровий архів усної історії, Віртуальний музей російської агресії – останній навіть нагороджений як найкраща ініціатива в історичній пам’яті про війну. Дробович формулює 10 принципів меморіалізації: від правди до інклюзії. Підписує закони про військовий поховальний ритуал, Національний військовий меморіальний цвинтар, засудження російської імперської пропаганди. Реабілітує Сергія Параджанова у грудні 2023-го – акт справедливості для репресованого генія.
Ключові проекти та досягнення УІНП
Ось як виглядають основні ініціативи в цифрах і справах. Перед таблицею варто зазначити: ці проекти не лише документували минуле, а й формували майбутнє, роблячи пам’ять доступною онлайн для мільйонів.
| Проект | Опис | Результати |
|---|---|---|
| Деколонізація топонімії | Перейменування вулиць і сіл від радянських імен | 25 194 об’єкти, 1066 пам’ятників демонтовано (2023–2024) |
| Віртуальний музей агресії РФ | Цифрова платформа з доказами злочинів | Нагорода “Краща ініціатива”, мільйони переглядів |
| Реабілітація жертв репресій | Національна комісія з реабілітації | Сергій Параджанов реабілітований (2023) |
| 10 принципів меморіалізації | Рамка для пам’яті про війну | Основа для закону про національну пам’ять (після 2024) |
Дані з uinp.gov.ua та uk.wikipedia.org. Ці кроки не пройшли без суперечок, але заклали основу для рамкового закону про державну політику національної пам’яті, прийнятого вже після відставки.
Міжнародка, скандали та критика
Дробович відновлює діалог з Польським інститутом національної пам’яті, презентує “Чорнобильське досьє КҐБ” на Генасамблеї ООН. Візит до Перемишля – сигнал: позиція української громади в Польщі понад усе. Та скандали не оминули. Критика від Володимира В’ятровича за “розворот” у пам’яті, звинувачення Максима Бужанського в нищенні ДСВ-історії. Пропозиція щодо Арки дружби народів як ЛГБТ-символу обурила, коментарі про марш “Галичини” як глорифікацію СС – розпалили дебати. Дробович стоїть на своєму: пам’ять – для єдності, не для реваншу.
Фронтовий десант: служба в ЗСУ
24 лютого 2022-го змінює все. Дробович мобілізується до 112-ї бригади тероборони Києва. Згодом – 78 окрема десантно-штурмова бригада до весни 2024-го. Філософ на передовій – це не метафора, а реальність, де теорія зустрічає кулі. Він голосує в “Дія” за демонтаж серпа з Батьківщини-Матері (94% за), продовжує координувати УІНП від окопу. Цей досвід додає ваги його словам про меморіалізацію: похованки героїв стають не абстракцією, а болем.
Новий етап: Центр прав людини в KSE
13 грудня 2024-го – закінчення каденції, Кабмін звільняє за законом. Дробович не сумує: у січні 2025-го очолює Центр прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки. Тут – міждисциплінарні дослідження: документування воєнних злочинів, перехідне правосуддя, освітні проекти. Запускають цифрові платформи, кодекси етики партнерів (2025). У 2025-му – Swedish Distinguished Professor. У 2026-му центр фокусується на самосанкціях, відновленні економіки через пам’ять. Дробович модерує дискусії, пише для NV, “Української правди”. Його голос – у топ-100 лідерів УП (2023), лідер думок NV (2024).
Цікаві факти про Антона Дробовича
- Лауреат конкурсу Stedley Art Foundation (2015) за цикл лекцій про міфи в мистецтві – арт-критик з філософським хистом.
- Одружений, син Дарій (2018 р.н.) – балансує між фронтом і сім’єю.
- Переможець “Кращий випускник” НПУ (2010), відзнака Aspen (2021) – від студента до глобального експерта.
- Представник України в німецькому фонді “Пам’ять, відповідальність і майбутнє” – мости з Європою.
- Понад 50 публікацій, семінари в Aspen – філософія як зброя проти пропаганди.
Ці деталі роблять його не іконою, а живою людиною, чиї ідеї пульсують у ритмі нації.
Філософські погляди: міфи, ідентичність, правда
Дробович – дослідник міфів, антропології. Його роботи пояснюють, як комунікації формують націю. “Культ перемоги – нонсенс”, – каже він про 9 травня, пропонуючи нову дату після перемоги над РФ. Пам’ять про ДСВ – не мілітаризм, а загоєння ран. У інтерв’ю він розбирає вплив РФ на історію, українізацію як ключ до стійкості. Його стиль – не догми, а діалог: батли про геноцид, круглі столи про музеї як поля битв.
Вплив величезний. Від студентів, що цитують його лекції, до законів, натхненних УІНП. У 2026-му, з KSE, Дробович інтегрує пам’ять в економіку: як воєнні травми блокують відновлення, як правосуддя прискорить. Це не кінець – лише нова глава в епосі українського відродження.