Олег Степанович Барна народився 18 квітня 1967 року в селі Нагірянка на Тернопільщині в родині вчителів і пройшов шлях від шкільної дошки до депутатського мандата, а згодом до окопів під Вугледаром. Його біографія поєднує участь у трьох революціях незалежної України, місцеве самоврядування, антикорупційну роботу в парламенті та два походи на війну — у 2014 і 2022 роках.
Загинув 17 квітня 2023 року в бою біля Павлівки Донецької області, не доживши одного дня до 56-річчя, як старший сержант 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Посмертно отримав орден «За мужність» III ступеня та статус почесного громадянина кількох міст Тернопільщини.
Сьогодні, у 2026 році, його пам’ятають і як гучного парламентаря з характерним темпераментом, і як «Дядька Олега», який не вагався йти в штурмову групу попри інвалідність і старі рани.
Коріння на тернопільській землі: від учительської родини до перших протестів
Нагірянка — невелике село Чортківського району, де густі ліси й тихі поля задають повільний ритм життя. Саме тут 18 квітня 1967 року з’явився на світ Олег Барна. Батько Степан Михайлович і мати Світлана Людвігівна працювали вчителями, тож дім дихав книгами, розмовами про справедливість і відповідальністю перед громадою. Молодший брат Степан пізніше також став громадським діячем і очолював Тернопільщину.
Початкову школу Олег закінчив у 1977 році в рідному селі, середню — у сусідній Ягільниці в 1984-му. Вже тоді проявлявся спортивний характер: у 1994–1995 роках він ставав срібним призером чемпіонатів України із зимового поліатлону. Служба в армії з 1985 по 1987 рік загартувала тіло і характер. У 1991 році він отримав диплом фізико-математичного факультету Тернопільського педагогічного інституту, пізніше додав кваліфікацію менеджера системи освіти (1995) і юриста (2008).
Молодий учитель математики, фізики, інформатики та допризовної підготовки працював у Ридодубівській і Білобожницькій школах майже 23 роки. Водночас він організовував страйки вчителів району, допомагав пенсіонерам через суди отримувати борги з пенсій і створив Білобожницьку правозахисну групу. Ці ранні кроки показали, що для Барни слова «справедливість» і «дія» ніколи не розходилися.
Три революції в одній біографії: граніт, помаранч і Майдан
У жовтні 1990 року студент п’ятого курсу Барна голодував на майдані Незалежності під час Революції на граніті. Це була вимога виходу України з СРСР і зміни уряду. Пізніше він очолював акції «Україна без Кучми», символічно ховав «кучмократію» перед Верховною Радою і працював у штабах Ющенка та Тимошенко.
Під час Помаранчевої революції 2004 року він координував штаб Ющенка в Чугуївському районі Харківської області. Найбільш відчутний слід залишила Революція Гідності. 18 лютого 2014 року в Маріїнському парку Барна отримав поранення в голову і праве плече — шрам над оком залишився на все життя. У 2019 році лікарська комісія визнала інвалідність III групи через травми Майдану та АТО.
Ці три революції стали для Барни не епізодами біографії, а єдиною лінією опору — від студентського голодування до зброї в руках.
Кожна з них додавала жорсткості характеру і одночасно робила його помітним серед земляків. Саме цей досвід пояснює, чому в 2014 році він не став чекати наказу, а сам пішов у зону АТО.
Від шкільної дошки до селищного голови і депутатського мандата
У 2002–2010 роках Барна двічі очолював Нагірянку як селищний голова. Місцева громада бачила в ньому людину, яка вміє і говорити, і доводити справи до кінця. У 2014 році він балотувався по одномандатному округу №167 (Чортківський) від Блоку Петра Порошенка і переміг, набравши 28,53 % голосів (28 403 виборці). Друге місце посів Тарас Козак із 15,58 %.
У Верховній Раді VIII скликання (2014–2019) він очолював підкомітет з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції. Виступав проти продажу сільськогосподарської землі, приватизації стратегічних підприємств і певних європейських стандартів щодо ЛГБТ. Сприяв відбудові військової частини в Чорткові та залученню інвестицій.
Найгучніший епізод стався 11 грудня 2015 року. Під час виступу прем’єра Арсенія Яценюка Барна підійшов до трибуни з букетом троянд, перев’язаним чорною стрічкою, і спробував винести його з трибуни. Почалася бійка. Барна пояснював вчинок цинізмом прем’єра і бажанням показати, що уряд «винесуть люди». Фракція БПП тимчасово виключила його, але згодом повернула. Цей випадок досі викликає суперечки: одні бачать у ньому театральність, інші — послідовність людини, яка не вміла мовчати.
Два фронти: мінометник «Дядько Олег» і гранатометник під Вугледаром
У липні 2014 року Барна добровольцем вступив до 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Командував мінометним розрахунком, брав участь у боях за Дебальцеве, Станицю Луганську та Чорнухине, отримав контузію. Позивний — «Дядько Олег». Після демобілізації підтримував ветеранів і наполягав на реформах ЗСУ.
З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року він знову прийшов до військкомату, попри інвалідність. Спочатку служив у 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола, згодом — старшим сержантом, стрільцем-помічником гранатометника в 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. 17 квітня 2023 року під час штурму позицій біля Павлівки (західна частина) він йшов одним із перших і вів вогонь з дистанції 1–3 метри. Кульове поранення в шию виявилося несумісним із життям.
Командир сказав про нього: «Йшов як доброволець, відчайдушно, загинув героїчно». Завдання було виконано, ворога вибито, але ціною життів кількох бійців штурмової групи. Прощання відбулося 21 квітня в Михайлівському Золотоверхому соборі та на Майдані Незалежності, поховали 23 квітня на Пантеоні Героїв у Білобожниці.
| Період | Роль і підрозділ | Ключові події |
|---|---|---|
| Липень 2014 — демобілізація | Командир мінометного розрахунку, 128 ОГПБр | Дебальцеве, Станиця Луганська, контузія, позивний «Дядько Олег» |
| Лютий 2022 — квітень 2023 | Старший сержант, помічник гранатометника, 68 ОЄБр | Донецький напрямок, штурм біля Павлівки, загибель 17.04.2023 |
Дані зібрані за офіційними повідомленнями бригад і спогадами побратимів (джерела: портал Верховної Ради, публічні заяви 68-ї бригади).
Пам’ять і спадщина у 2026 році
У серпні 2023 року президентським указом Барні посмертно присвоїли орден «За мужність» III ступеня — разом із командиром Валерієм Дороховим і іншими бійцями тієї штурмової групи. Він став почесним громадянином Тернополя, Чорткова і Борщева. У лютому 2024 року на фасаді Білобожницької школи встановили меморіальну дошку.
Могила на Пантеоні Героїв у Білобожниці залишається місцем, куди приїжджають земляки і побратими. У 2026 році розмови про Барну часто повертаються до його впертості: навіть після поранень на Майдані та в АТО він домігся, щоб його взяли саме в штурмовий підрозділ. Ця впертість комусь здавалася надмірною в парламенті, але на фронті вона стала рисою, яку командири цінували.
Сім’я — дружина Ольга Василівна, кандидат наук і викладач, та сини Василь і Андрій — продовжує зберігати пам’ять. Брат Степан також служив у ЗСУ.
Поширені міфи про Олега Барну і що кажуть факти
- Міф: Барна «просто скандаліст» без змісту. Факти показують багаторічну правозахисну роботу, організацію судів для пенсіонерів і послідовну позицію щодо землі та корупції ще до депутатства.
- Міф: він пішов на війну лише після поразки на виборах 2019 року. У 2014 році він уже був у 128-й бригаді ще до обрання до Ради, а в 2022-му повернувся попри інвалідність і статус ветерана.
- Міф: букет для Яценюка був жартівливою витівкою. Сам Барна пояснював це протестом проти цинізму влади; чорна стрічка і спроба «винести» мали символічне значення «поховання» уряду.
- Міф: відсоток на виборах 2014 року був понад 50 %. Офіційні дані ЦВК фіксують 28,53 %. Інші цифри в окремих публікаціях є помилковими.
Ці розбіжності виникають через емоційність постаті: людина, яка одночасно була вчителем, місцевим головою, гучним депутатом і солдатом, легко обростає спрощеними ярликами.
Питання, які найчастіше ставлять про Олега Барну
Чому Барна загинув саме 17 квітня? Він брав участь у штурмі позицій у західній частині Павлівки в складі 2-го батальйону 68-ї бригади. Кульове поранення в шию отримав під час ближнього бою. День народження був наступного дня.
Чи служив він в одній бригаді весь час? Ні. У 2014 році — 128-а гірсько-піхотна, з 2022-го спочатку 44-а артилерійська, потім 68-а єгерська.
Які нагороди він має? Орден «За мужність» III ступеня (посмертно, 2023), відзнака за участь в АТО, ювілейна медаль «25 років незалежності України», почесні громадянства.
Де поховано і як вшановують? У Білобожниці на Пантеоні Героїв. Є меморіальна дошка на школі, регулярні згадки на річницю загибелі та дні народження.
Чи була в нього політична кар’єра після 2019 року? На виборах 2019 року по тому ж округу від «Європейської Солідарності» він не пройшов. З 2021 року працював асистентом кафедри історії в Тернопільському національному педагогічному університеті, а з 2022-го — знову на фронті.
За спогадами побратимів і земляків, Барна залишався прямим і впертим до останнього дня. Ця риса робила його незручним у парламенті, але передбачуваним у бою: якщо він ішов у штурмову групу, то одним із перших. У 2026 році його історія читається як приклад людини, для якої слова про захист країни ніколи не були лише словами.