Євген Юхимович Захаров народився 12 листопада 1952 року в Харкові й уже понад п’ятдесят років залишається однією з найпослідовніших фігур українського правозахисного руху. Він почав свою діяльність ще в радянські часи як учасник дисидентського руху, а сьогодні очолює Харківську правозахисну групу та Українську Гельсінську спілку з прав людини. Його робота охоплює реабілітацію жертв політичних репресій, документування катувань, захист свободи слова та, в останні роки, збір доказів воєнних злочинів Росії проти України.
Коротко кажучи, Євген Захаров — це людина, яка не просто реагує на порушення прав, а системно будує механізми їхнього захисту. Від підпільних бюлетенів 1970-х до баз даних воєнних злочинів 2020-х — його шлях демонструє, як особиста відданість принципам перетворюється на інституційну силу. У часи, коли багато хто відступав під тиском, він залишався на передовій.
Ранні роки та шлях до дисидентства
Євген Захаров виріс у Харкові, місті з багатою інтелектуальною традицією. Після школи вступив на механіко-математичний факультет Харківського державного університету імені О. М. Горького, який закінчив з відзнакою в 1975 році. Математична освіта дала йому аналітичний склад розуму, який пізніше став у пригоді в правозахисній діяльності — вміння структурувати факти, шукати закономірності та аргументувати позицію.
У 1970-х роках, коли в Радянському Союзі ще панувала жорстка цензура, Захаров долучився до дисидентського руху. Він брав участь у розповсюдженні самвидаву, підтримував дисидентів і документував випадки переслідувань. У той період правозахисна робота вимагала не лише сміливості, а й винахідливості: люди переховували документи, використовували шифри, зустрічалися конспіративно. Саме тоді сформувалася його філософія — права людини не можна захищати наполовину, вони або є для всіх, або їх немає взагалі.
Після закінчення університету він працював у науково-дослідних інститутах, але паралельно займався правозахистом. У 1980-х роках, коли репресії посилилися, Захаров уже був помітною фігурою в харківському правозахисному середовищі. Його не арештовували, але постійно тримали під наглядом — це була типова тактика КДБ проти «небезпечних» інтелектуалів.
Створення Харківської правозахисної групи та перші інституційні кроки
Після проголошення незалежності України в 1991 році Євген Захаров разом з колегами вирішив, що правозахисна діяльність потребує організаційної форми. У 1992 році була зареєстрована Харківська правозахисна група (ХПГ). Спочатку це була невелика команда ентузіастів, яка займалася реабілітацією жертв комуністичних репресій, допомогою політв’язням та моніторингом прав людини.
З 1997 року Захаров став виконавчим директором ХПГ. Під його керівництвом організація розширила діяльність: почала видавати бюлетень «Права людини», проводити моніторинг катувань у міліції, захищати свободу слова. У 2004 році він став одним із співзасновників Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ), а в різні роки очолював її правління.
Важливим напрямком стала робота з Європейським судом з прав людини. ХПГ допомагала українцям подавати скарги, аналізувала рішення Суду та використовувала їх для тиску на державу. Саме завдяки таким зусиллям вдалося домогтися змін у законодавстві про катування та умови тримання під вартою.
Робота під час Революції гідності та на початку війни
Під час Євромайдану 2013–2014 років Євген Захаров активно долучався до правозахисної роботи в Харкові. Він виступав на мітингах, надавав юридичну допомогу постраждалим від нападів «Беркуту» та місцевих проросійських груп, документував порушення. У 2014 році, після Революції гідності, його призначили головою Експертної ради з реформування міліції при МВС України. Це була спроба змінити систему зсередини, зробити правоохоронні органи більш прозорими та підзвітними.
З початком війни на Донбасі в 2014 році фокус діяльності змістився на документування порушень прав людини в зоні конфлікту. ХПГ фіксувала випадки катувань, незаконних затримань, обмеження свободи пересування. Захаров неодноразово наголошував, що без покарання за злочини минулого неможливо побудувати справедливе суспільство.
Повномасштабне вторгнення: документування воєнних злочинів
24 лютого 2022 року Євген Захаров разом з командою ХПГ одразу зрозумів масштаб того, що відбувається. Організація почала збирати свідчення про воєнні злочини російських військ у Харківській області та інших регіонах. Було створено базу даних, яка стала частиною проєкту «Трибунал для Путіна» — коаліції правозахисних організацій, що документує злочини для майбутніх судових процесів.
Захаров неодноразово говорив про системний характер катувань українських полонених у російських в’язницях. За його словами, майже кожен звільнений з полону розповідав про побиття, електрошок, психологічний тиск. ХПГ надає правову та психологічну допомогу жертвам, допомагає фіксувати докази для міжнародних судів.
У 2023 році Євгена Захарова номінували на Премію імені Вацлава Гавела з прав людини. Це визнання його багаторічної роботи, особливо в умовах повномасштабної війни. Грошову частину премії він планував спрямувати на допомогу катованим.
Цікаві факти про Євгена Захарова
Євген Захаров — математик за освітою, і це позначається на його підході до правозахисту: він любить структуровані бази даних, чіткі класифікації порушень та логічні аргументи. Він автор понад 200 публікацій з прав людини та історії репресій. Серед них — книги та статті про Голодомор як геноцид, про катування в радянських і пострадянських в’язницях. Захаров — член Українського ПЕН-клубу, де поєднує правозахист із літературною діяльністю. Він брав участь у створенні закону про реабілітацію жертв політичних репресій і багато років працював у відповідних комісіях. Навіть у 73 роки (станом на 2026 рік) він продовжує активно працювати: їздить на зустрічі, дає інтерв’ю, координує проєкти. Його енергія вражає колег.
Ці факти показують не лише масштаб діяльності, а й особисту послідовність людини, яка не шукає легких шляхів.
Сучасні виклики та погляд у майбутнє
Сьогодні Євген Захаров наголошує на необхідності покарання за воєнні злочини та відновлення справедливості. Він критикує повільність міжнародних інституцій і водночас вірить у силу громадянського суспільства. За його словами, без системної роботи з документування та адвокації багато злочинів залишаться безкарними.
Він також говорить про важливість реформ всередині України: прозорості правоохоронних органів, захисту свободи слова, боротьби з корупцією. Правозахист, на його переконання, — це не тільки про жертви, а й про профілактику порушень.
Євген Захаров залишається символом стійкості українського правозахисного руху. У часи, коли багато хто втомлюється або відступає, він продовжує роботу, нагадуючи, що права людини — це не абстракція, а щоденна боротьба за гідність кожної людини. Його приклад надихає нове покоління активістів, які бачать, що послідовність і принциповість здатні змінювати реальність навіть у найтемніші часи.