Серед засніжених тернових пагорбів Поділля, де земля дихає спогадами про предків, 14 січня 1948 року в селі Скородинці Чортківського району народився Василь Михайлович Олійник. Цей хлопець з простої селянської родини виріс у ритмі колгоспних ланів, де кожна цифра в бухгалтерських книгах могла врятувати чи згубити врожай. Пройшовши шлях від головного бухгалтера до доктора економічних наук, голови обласного виконкому та ради, він став символом тих, хто поєднував радянську дисципліну з українським прагненням до змін. Василь Олійник пішов з життя 28 квітня 2010 року в Тернополі, залишивши по собі сотні наукових праць і спогади про еру трансформацій.
Його біографія — це не сухий перелік дат, а жива мозаїка з викликів перебудови, перших кроків незалежної України та наукових проривів у агропромисловому комплексі. У часи, коли колгоспи тріщали по швах, Олійник уміло балансував між планами Москви та реаліями Галичини, а згодом формував ринок для фермерів. Його докторська дисертація 1992 року стала маяком для переходу аграрної економіки до ринкових рейок.
Тернопільщина, яку він очолював у ключові 1990-ті, відчула його руку: від стабілізації сільгоспвиробництва до участі в Галицькій Асамблеї — тій самій “репетиції” референдуму за Незалежність. Ця подія 1989 року, де спільно засідали ради трьох галицьких областей, показала його як мостобудівника між старим і новим світом.
Раннє життя: коріння в родючому чорноземі Скородинців
Село Скородинці, де народився Василь Олійник, нагадує величезний зелений килим, розстелений між пагорбами. Тут, у серці Чортківщини, хлопець ріс серед важкої селянської праці: жнива, посіви, вечірні розмови біля хати про те, як би краще розподілити урожай. Родина Олійників жила скромно, але з тією галицькою завзятістю, що перетворює потіння на хліб. Юний Василь рано зрозумів: земля — не просто ґрунт, а жива система, де облік грає роль серця.
Шкільні роки пройшли в атмосфері, де книги з арифметики були дорожчими за іграшки. Батьки, прості селяни, бачили в синові того, хто полегшить їхню долю цифрами. Цей період заклав основу його філософії: економіка — це не абстракція, а інструмент для людей. Без зайвої романтики, але з теплотою пригадують односельці, як Василь допомагав сусідам розраховувати врожай, уже тоді виявляючи талант аналітика.
Такий старт у селі формував характер: відповідальність, зв’язок з землею, уміння слухати селян. Ці риси згодом проявилися в його ролі керівника, коли він сам їздив по районах, радячись з аграріями.
Освіта: від технікуму до партійної школи
У 1966 році, щойно закінчивши школу, Василь вступив до Копичинецького технікуму бухгалтерського обліку — першого кроку до професійного світу. Тут, серед стопок зошитів і перших комп’ютерів на папері, він опанував азбуку фінансів. Диплом технікума відкрив двері до реального господарства, де теорія одразу перевірялася практикою.
Наступний етап — Тернопільський фінансово-економічний інститут (нині Західноукраїнський національний університет), закінчений 1972 року. Спеціальність “фінанси” дала глибоке розуміння бюджетів і розрахунків, ідеальних для аграрного краю. А Вища партійна школа при ЦК КПУ в Києві доповнила знання політичним контекстом — у ті часи це був пропуск до вищих ешелонів.
Освіта Олійника не стояла на місці: саморозвиток, читання радянської та західної літератури з економіки. Цей фундамент дозволив йому згодом захищати дисертації та писати монографії, роблячи теорію живою для практиків.
Початок кар’єри: бухгалтер, колгоспник, районний голова
З 1966 по 1975 рік Василь Михайлович працював головним бухгалтером у сільгосппідприємствах Гусятинщини. Кожна звістка, кожен баланс — це битва за ефективність. Тут він навчився бачити слабкі місця колгоспної системи: неефективний облік губив прибутки.
1975-1980: голова колгоспу в селі Вікно. Це був його хрещений вогонь — керувати людьми, технікою, погодою. Колгосп під його керівництвом не просто виживав, а розвивався: нові методи обробітку, раціональний розподіл. Селяни пригадують: Олійник не сидів у кабінеті, а сам ходив по полях.
1980-1983: голова Гусятинського райвиконкому. Розвиток інфраструктури, школи, дороги — усе це лягло на його плечі. Потім 1983-1988: перший секретар Збаразького РК КПU, де координував партійну та господарську роботу. Ці роки загартували його як менеджера, готового до більших викликів.
Керівник області: перебудова та перші кроки Незалежності
1988-1990: перший заступник голови Тернопільського облвиконкому — підготовка до вершин. А 25 листопада 1990-го Василь Олійник став головою облвиконкому, до 15 січня 1992-го. Це час хаосу: розпад СРСР, гіперінфляція, але й надія. Він стабілізував агросектор, зберіг робочі місця, допоміг фермерам перейти на нові рейки.
Ключовий момент — Галицька Асамблея 1989 року. Спільна сесія рад Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей стала “репетицією” всеукраїнського референдуму. Олійник, як голова, підтримував ініціативи В’ячеслава Чорновола та Миколи Яковини, заявляючи: жодного сепаратизму, лише в межах законів. Це був сміливий крок до суверенітету.
Його стиль керівництва вражав: поїздки по районах, діалоги з людьми.