Сцена наповнюється хаотичним сміхом, а з-за куліс виринає постать з дивакуватою посмішкою – Георгій Делієв, засновник легендарного “Маски-шоу”, актор, режисер, музикант і художник, чия кар’єра сплелася з пантомімою, кіно та рок-н-ролом. Народжений 1 січня 1960 року в Херсоні, він виріс у Новій Каховці, де вчительська родина прищепила любов до творчості, а сцени Одеси та Ленінграда перетворили архітектора на короля клоунади. Сьогодні, у 66 років, Делієв живе в Парижі, гастролює Європою з шоу “One Fool Show” і малює картини, що балансують між абсурдом і глибиною.
Його шлях – це вибухова суміш талантів: понад 80 серій “Маски-шоу”, ролі в фільмах Кіри Муратової, альбоми на кшталт “Хуліган з великої літери” та виставки олійних полотен. Заслужений артист України з 2002-го, народний – з 2009-го, він лишається фігурою суперечливою, з гучними скандалами навколо мови та політики, але незмінно привабливою для фанатів авангардної комедії.
Херсонські вітри несли дитинство Георгія, де брат Лев, нині звукорежисер “Масок”, ділив з ним мрії про сцену. Батько Віктор Григорович, директор юннатської станції, і мати Галина Трохимівна, шкільна вчителька, бачили в синові художника – малювання заполонило його кімнату ще школярем. Веслування, баскетбол, волейбол гартували тіло, а перші ескізи передвіщали майбутні полотна.
Від креслярського столу до пантоміми
У 1977-му юний Георгій вступив до Одеського інженерно-будівельного інституту на архітектурний факультет, де диплом 1982 року здавався формальністю. Студентські роки вибухнули пантомімою – саморобні студії в гуртожитку, перші номери з мімікою, що зачаровувала одеситів. “Я будував не стіни, а світи жестів”, – згадував він згодом про той період.
Після інституту – робота архітектором у П’ятигорську та Кишиневі, але душа рвалася до сцени. 1984-й став поворотом: вступ до ленінградського театру “Лицедії” В’ячеслава Полуніна, майстра авангардної клоунади. Там Делієв ковтав абсурд, як губка воду, – номери з вуличними імпровізаціями, де тіло розповідало історії без слів. Паралельно – ансамбль “Маски” при Одеській філармонії, де він виріс від актора до керівника.
Розпад Союзу 1991-го звільнив трупу: “Маски” стали незалежними, з Делієвим як мозком – режисером, сценаристом, зіркою. ГИТИС 1986–1989 років, факультет режисури естради, дав інструменти для телевізійного прориву.
“Маски-шоу”: абсурд, що став культом
З 1992-го екрани заполонили серії “Маски-шоу” – 80 епізодів, де Делієв не просто грав, а творив хаос: гротескні персонажі, сатира на бюрократію, пантоміма з рок-елементами. Кожен випуск – як вибух феєрверку, з номерами, що балансували на грані ідіотизму й геніальності. Трупа гастролювала світом, від США до Японії, збираючи аншлаги.
Вплив Полуніна відчутний у кожному жесті: вуличний перформанс, де сміх народжується з несподіванки. Делієв розширив формулу – додав музику, де гітара ричала, як дикий звір, і костюми, що пародіювали реальність. “Маски” не просто смішили – вони оголювали абсурд життя, від радянських пережитків до постмайданних настроїв.
- Ключові номери: “Ленініада” – сатира на культ особи, де Делієв у ролі вождя танцює брейк; “Однажды 1 апреля” – перформанс-прикол на день сміху.
- Гастролі: Європа, Азія, Америка – понад 20 країн, мільйони глядачів.
- Вплив: Стали школою для покоління коміків, від “Кварталу” до сучасних стендапів.
Після серіалу трупа перейшла до живих шоу, а Делієв став депутатом Одеської міськради 2002-го, борючись за культуру та молодь. Член Спілки театралів і кінематографістів України, він інвестував у “Дім клоунів”.
Кіно, рок і полотно: таланти без меж
Кіно манило з 1990-го – повнометражка “Сім днів з російською красунею”, де Делієв режисерував і грав. Потім Кіра Муратова: “Настроювач” (2004) приніс премію “Стожари-2005” за найкращу чоловічу роль, “Другорядні люди”, “Чеховські мотиви”. У “12 стільцях” Ульріке Оттінгер – блискучий Остап БENDER, повний шарму шахрая.
| Рік | Фільм | Роль/Посада |
|---|---|---|
| 2018 | Донбас | Батяня (актор) |
| 2017 | Одеський знайда | Режисер, знайда |
| 2004 | Настроювач | Головна роль |
| 1991 | Сім днів з російською красунею | Режисер |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, kinopoisk.ru.
Музика – окрема симфонія: альбоми “Хуліган з великої літери” (2005), “Дубда” (2007), “Небесний поїзд” (2008). Дует з Оленою Вінницькою “Тумба-Буги” здобув “Пісню року-2006”. “Delievs band” грає з екзотичними інструментами – від диджериду до терменвоксу. Живопис: масло, акрил, туш – абстрактні форми, що пульсують енергією сцени. Виставки в Одесі, Парижі (грудень 2022-го).
Сім’я: кохання за лаштунками
Перша дружина Лариса Пудовська (1961–2012), художниця, народила дочку Яну (1983) – психолога, танцівницю степу й фламенко, актрису “Кабаре Буффон”. Онука Аліса Климова (2014) – радість діда. Друга дружина Катерина, молодша на 25 років, подарувала синів Миколу (2015) і молодшого. Брат Лев – звукорежисер трупи, дружина Наталя – директор “Масок”. Онук архієпископа Георгія (Делієва) додає містики родословній.
Родина переїхала до Парижа 2022-го, де Делієв балансує гастролями й сімейним затишком. “Вдома всі стіни завішані картинами – моїми й Ларисиними”, – ділився він у 2023-му.
Нагороди: вершина визнання
Лауреат всесоюзних і міжнародних конкурсів театру, цирку, ТБ. Академік Міжнародної академії трюку (2005), академік Академії Фools. Звання заслуженого (2002), народного артиста (2009) – під Ющенком, попри скандали. Орден святого Іллі Муромця III ступеня (2010).
Суперечності: від кліпу до еміграції
Скандал 2006-го: кліп “Рідна мова”, де Делієв співає російською, а бандити змушують українською, з матюками на Ющенка. “Чернетка про розкол суспільства”, – виправдовувався він, але “Український тиждень” (2011) включив до топ-10 українофобів. Про Крим: “Правильно, якщо люди вирішили”. Війна 2014-го – “ніхто не винен, гра політики”. У “Донбасі” (2018) зіграв сепариста сатирично.
З 2022-го мовчить про війну, постить молитви й ікони. Батько 2021-го захищав українську мову в пості. uk.wikipedia.org фіксує ці нюанси як частину критики.
Цікаві факти про Георгія Делієва
- Онук архієпископа Георгія – звідси ім’я й містичний шлейф у творчості.
- Грає на терменвоксі – інструменті, що видає звуки при дотику до повітря.
- У “Масках” використав понад 500 костюмів, пошитих вручну.
- Малює “експериментально”: змішує масло з аквареллю для ефектів, ніби сцени оживають на полотні.
- Гастролі в Парижі 2026-го: “One Fool Show” 2–5 квітня – мікс клоунади й року.
- Дует “Тумба-Буги” з Вінницькою досі крутять на радіо – 18 мільйонів переглядів на YouTube.
У Парижі Делієв розквітає: нові шоу, картини з одеським присмаком, музика для душі. Instagram вибухає анонсами турів, де французька публіка реве від його пантоміми. Його “Маски” еволюціонували в глобальний бренд, а сам він – вічного бунтаря, що сміється над кордонами. Брат Лев тримає фортецю в Одесі, Яна танцює в Європі, а Георгій малює завтрашній день – з фарбами, жартами й роком у серці.
Його історія нагадує: талант не знає паспорта, а сміх – універсальна мова. Паризькі вогні освітлюють репетиції, де гітара бринить, а душа Одеси пульсує в кожному акорді. Далі – нові полотна, номери, альбоми, бо Делієв не зупиняється.