Олексій Георгійович Мартинов, народжений 6 червня 1966 року в маленькому Людинові Калузької області Росії, перетворив інженерний диплом на ключ до однієї з найбільших бізнес-імперій України. Як співзасновник фінансово-промислової групи “Приват” разом з Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим, він роками тримався в тіні, керуючи феросплавними гігантами та будуючи спортивну спадщину. Навіть після націоналізації ПриватБанку в 2016-му його активи оцінювали в сотні мільйонів доларів, а в 2025 році він виринув у скандалах, звинувачуючи партнерів у зраді та судячись за спадщину.
Цей непублічний магнат, майстер спорту з водних лиж і президент Української федерації воднолижного спорту та вейкбордингу, поєднує жорсткий бізнес з пристрастю до швидкості на воді. Його шлях – від радянських кооперативів до топів рейтингів найбагатших українців – сповнений драматичних поворотів, від розквіту 2000-х до воєнних втрат і судових баталій. Мартинов досі контролює частку в ключових активах “Привату”, попри кризи.
Уявіть ритм Дніпра, де його клуб “Сентоза” народжує чемпіонів, паралельно з гудінням заводів у Запоріжжі та Нікополі. Саме тут ховається суть Мартинова: тихий стратег, який інвестує в людей і метал, а не в гучні заголовки.
Раннє життя: від провінційної Росії до Дніпра
Людиново, тихе містечко в калузьких лісах, стало колискою для хлопця, чиє ім’я згодом гримить в українському бізнесі. Народжений у 1966-му в родині простих радянських працівників, Олексій Мартинов рано відчув смак амбіцій. Радянська система диктувала шлях: навчання, робота, стабільність. Але він обрав інженерію – спеціальність “електрик систем автоматичного керування” в Дніпропетровському державному університеті, який закінчив у 1989-му.
Диплом у руках, і ось він уже в кооперативі “Фіаніт” – одному з перших приватних утворень перебудови. Це був не просто заробіток: тут формувалася його хватка до ризику. Дніпро, промислове серце України, став новим домом. Місто металургів і інженерів пасувало амбітному хлопцю, який мріяв про більше, ніж заводські верстати. Перехід від планової економіки до хаосу 90-х викував характер Мартинова – стійкий, розважливий, з інстинктом виживальника.
Ці роки заклали фундамент: знання техніки, перші зв’язки, смак незалежності. Без зайвого шуму він накопичував досвід, який згодом вибухне “Приватом”.
Зародження імперії: “Сентоза” та народження ПриватБанку
1991 рік – перелом. Разом з Коломойським і Боголюбовим Мартинов засновує “Сентозу” – першу сходинку до гіганта. Назва, натхненна тропічними островами, контрастувала з сивими дніпропетровськими заводами, але символізувала свободу бізнесу. Кооперативи розпадалися, а вони будували: торгівля, посередництво, перші кредити.
Наступний крок – 1992-й. Спільно з партнерами та Олександром Милославським з’являється КБ “ПриватБанк”. З нуля до лідера ринку за роки: від малого кооперативного банку до монстра з мільйонами клієнтів. Мартинов не світився в рекламі, але тримав руку на пульсі – логістика, фінанси, розширення. Група “Приват” росла як снігова куля: нафта, метал, роздріб, медіа.
Його роль? Тіньовий архітектор. Поки Коломойський гримів у ЗМІ, Мартинов фокусувався на операційках. З 2000-го – член наглядової ради банку, до самого 2016-го. Це були золоті роки: експансія в СНД, IPO на фондових біржах, мільярди в обороті.
Феросплавний гігант: Солм ЛТД і промислове серце “Привату”
З 2006-го Мартинов очолює ТОВ “Солм ЛТД” – ключ до феросплавів групи. Запорізький і Нікопольський заводи феросплавів (ЗЗФ, НЗФ) – це не просто виробництво марганцю та силіцію, а артерії експорту. Перед війною їхня вартість сягала $500 млн, за оцінками Forbes. Мартинов керував модернізацією: нові печі, екологія, контракти з Китаєм і Європою.
Феросплави – стратегічний товар. Україна – топ-постачальник, а “Приват” контролював левову частку. Під його керівництвом заводи пережили кризи 2008-го і 2014-го, інвестуючи в енергоефективність. Війна вдарила боляче: блекаути 2022-го обвалили вартість удвічі, але активи вистояли. Мартинов називає феросплави “кров’ю промисловості” – без них сталь не вариться.
Сьогодні, попри санкції та обстріли, бізнес тримається. Він диверсифікував: логістика, інвестиції. Це не просто гроші – це тисячі робочих місць у кризових регіонах.
Націоналізація ПриватБанку: удар і відродження
Грудень 2016-го: НБУ націоналізує банк через “діру” в $5,5 млрд. Мартинов, як член наглядової ради, опиняється в епіцентрі. Партнери судяться з державою в Лондоні та Швейцарії, вимагаючи компенсації. Він мовчить спочатку, але в 2024-2025 виходить на авансцену.
Заяви про “третину в усіх активах Привату”, звернення до послів США та Британії щодо продажу боргів. У 2025-му – лист Зеленському про порт “Боріваж”, який нібито ховають Боголюбов і Коломойський. Судові позови за активи: феросплави, земля, офшори. Конфлікт з партнерами загострюється – звинувачення в “держзраді”, відмиванні через фонди.
Наслідки? Банк став державним, але Мартинов зберіг вплив у групі. Війна ускладнила все: активи під загрозою, але його стратегія – терпіння і суди – працює. Це урок для бізнесу: в Україні виживають не гучні, а хитрі.
Пристрасть до води: воднолижний спорт як місія
Поки бізнес гуде, Мартинов ковзає по Дніпру на 100 км/год. Майстер спорту з водних лиж, далекий родич богатиря Івана Піддубного – це не антураж, а стиль життя. З 2009-го президент федерації воднолижного спорту та вейкбордингу. Клуб “Сентоза” у Дніпрі – його перлина: кільцева канатна дорога світового рівня, безкоштовне навчання для юніорів.
Виховав десятки чемпіонів Європи. Планував ЧС-2020 у Дніпрі – війна перенесла до США. Витрачає мільйони: один учень – $2000 на рік. “Спорт дає здоров’я для бізнесу, бізнес – гроші для спорту”, – каже він. Дніпро – єдине місто з повним спектром дисциплін, завдяки йому.
Це не хобі – філософія. У часи хаосу він будує покоління переможців, інвестуючи в молодь там, де держава не дотягує.
Родина: за лаштунками імперії
Особисте життя Мартинова – як його бізнес: закрите, але міцне. Перша дружина Ельвіра Аузаховна (1966 р.н.) пішла рано. Донька Ксенія (1990 р.н.) – первісток. Зять – нардеп Олександр Трухін від “Слуги народу”, що додає політичного колориту.
Другий шлюб (2009-2020) з Тетяною Олександрівною: син Леонід, близнюки Марія та Олександра. Розлучення в 2020-му в Жовтневому суді Дніпра – без скандалів у пресі. Родина живе скромно: Дніпро, спорт, приватність. Діти в його клубі – традиція.
Він не афішує, але родина – опора. У непублічного магната вона як якір у бурхливому морі бізнесу.
Політичні кроки та сучасні скандали
2006-й: балотується до ВР від Селянської партії – провал, але сигнал амбіцій. Член Народної партії. Політика не прижилася – бізнес кращий.
2024-2025: вибух. Звинувачує партнерів у “заколоті”, закликає СБУ. Звернення до Тігіпка про “Боріваж”, погрози судом за $1 млрд офшорів. Конфлікт персональний: “Я мав третину”, – пише в інтерв’ю Forbes. Війна посилила: активи під АРМА, партнери в СІЗО.
Це не кінець – початок нової ери. Мартинов виходить з тіні, борючись за своє.
Статки та позиції в рейтингах
Мартинов стабільно в топах. Ось еволюція за роками з ключових джерел.
| Рік | Джерело | Статки ($ млн) | Місце |
|---|---|---|---|
| 2008 | Фокус | 1285 | 14 |
| 2019 | НВ | 602 | 12 |
| 2021 | Forbes | 300 | 32 |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, forbes.ua. Війна та кризи зменшили оцінки, але феросплави тримають його в грі. Сьогодні – сотні мільйонів, попри все.
Цікаві факти про Олексія Мартинова
- Далекий родич Івана Піддубного – богатиря, чия сила надихає його спортивні подвиги.
- Побудував у Дніпрі воднолижний стадіон у топ-3 світу – без держпідтримки, на власні.
- Зять – нардеп Трухін: родинні зв’язки з владою з 2019-го.
- У 2025-му дав рідкісне інтерв’ю Forbes, розкривши “третину Привату”.
- Клуб “Сентоза” – 14+ років безкоштовно готує чемпіонів, коштує мільйони.
Ці штрихи роблять Мартинова живим: не просто цифри, а людина з пристрастями. Його історія триває – суди, спорт, бізнес у тіні війни. Дніпро шепоче про нові глави, де стратегія перемагає шум.