П’ятнадцятого жовтня 1959 року, у тихому під’їзді мюнхенського будинку на Крайтмайрштрассе, 7, обірвалося життя Степана Бандери. Лідер Організації українських націоналістів, символ непохитної боротьби за незалежність, упав від отруйного пострілу агента КДБ. Цей момент, сповнений драми холодної війни, став кульмінацією десятиліть переслідувань. Бандера помер дорогою до лікарні, не приходячи до тями, залишивши по собі легенду, яка пульсує в серцях українців досі.
Мюнхен, місто пива і фестивальних наметів, став для нього не просто прихистком емігранта, а форпостом опору радянській імперії. Тут, у Федеративній Республіці Німеччина, Бандера мешкав під псевдонімом Стефан Попель, аби уникнути ворожих очей. Вулиця Крайтмайрштрассе, затишна й непомітна, перетворилася на арену смертельного двобою. Сусіди почули хрипкий крик — і знайшли його залитого кров’ю, з розбитою головою від падіння на сходах.
Отрута, ціаністий калій, розпилена з хитрого газового пістолета, проникла в легенії миттєво. Медична експертиза розвіяла перші підозри на серцевий напад чи нещасний випадок. Це був точний удар радянських спецслужб, санкціонований на найвищому рівні — від Микити Хрущова до Олександра Шелепіна. Бандера, якому виповнилося лише 50, став жертвою сьомого замаху на своє життя.
Від галицьких лісів до баварських кварталів: шлях Бандери в еміграцію
Степан Андрійович Бандера народився першого січня 1909 року в селі Старий Угринів на Івано-Франківщині, де карпатські вітри шепотіли про волю. Син греко-католицького священника, він рано вдихнув дух націоналізму — польська окупація Галичини загарбувала його юність акціями протесту й тюрмами. Уже в 1920-х вступив до ОУН, а в 1930-х став ключовою фігурою, організувавши вбивство польського міністра Броніслава Перацького у Варшаві.
Суд у Львові виніс смертний вирок, замінений на довічне. Друга світова війна вирвала його з в’язниці — нацисти спершу використали, а потім ув’язнили в Заксенгаузені за Акт проголошення Української Держави 30 червня 1941-го у Львові. Звільнений у вересні 1944-го, Бандера опинився в еміграції. Спершу Австрія, Швеція, потім Західна Німеччина. Мюнхен привабив великою українською діаспорою — тисячі побратимів, які творили Антибольшевицький блок народів.
З 1947-го Бандера очолював Провід ОУН-Б із Мюнхена, координуючи підпілля в Україні через радіо “Світло над Дніпром”. Родина переїздила часто: від Штутгарта до Регенсбурга, аби уникнути агентів. У 1954-му оселилися остаточно в Мюнхені заради освіти доньки Наталки. Життя було скромним — конспірація, псевдоніми, постійна пильність. “Боротьба конечна, хоч які великі жертви”, — заповідав він соратникам.
Життя в тіні переслідувань: Мюнхен як фортеця націоналіста
Мюнхен 1950-х — це не лише Октоберфест, а й осередок антикомуністичної боротьби. Бандера мешкав у типовому баварському будинку, працював над статтями для “Українського Самостійника”, зустрічався з емігрантами. Його день починався рано: прогулянки, покупки, родинні вечері. Але радянські агенти чатували — з 1947-го сім невдалих замахів: отрута в каві, вибухи, стрілянина.
Один із них — агент “Мороз” у 1950-му, інший — поляк з Волині в 1959-му. Бандера носив пістолет, змінював маршрути. Дружина Наталя, сини Андрій та Степан-молодший, донька — вся родина жила в напрузі. Місто стало домом для 20 тисяч українців: церква Святого апостола Андрія, Український вільний університет. Тут Бандера став легендою — живим символом, якого Москва боялася більше за мертвого.
- Перші замахи: 1947, Прага — отруєння, врятований антидотом.
- 1955, Мюнхен: агент Лєман простріляв двері квартири.
- 1959, за місяць до смерті: підозрілий “молодий поляк” — провалений замах.
Ці епізоди загартовували його, перетворюючи на неприступну скелю. Емігрантська громада оберігала лідера, як зеницю ока, але тінь КДБ нависала невідворотно.
Фатальний жовтневий день: хроніка смертельного пострілу
Ранок 15 жовтня 1959-го видавався буденним. Бандера, у плащі й капелюсі, вийшов по продукти — помідори, хліб. Богдан Сташинський, 32-річний агент КДБ, чатував з газетою в руках. Він простежив жертву з січня: знав звички, маршрути. О 13:00 у під’їзді пістолет вистрелив — дві хмари отрути в очі й рот. Бандера закричав, схопився за горло, упав, розбивши голову.
Подружжя Гамзе, сусіди, кинулися на крик. Знайшли його з кошиком, ключами, пістолетом у кишені. Поліція прибула миттєво — справа класифікована як убивство. Автопсія: ціанід у легенях, кровотеча внутрішня. Сташинський спокійно пішов, сів у таксі, полетів до Східного Берліна. Цей постріл став перлиною радянської “мокрої справи”.
| Дата | Подія |
|---|---|
| 15 жовтня 1959, 13:00 | Замах Сташинського |
| 13:05 | Знахідка тіла сусідами |
| Дорога до лікарні | Смерть від отруєння |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, uinp.gov.ua.
Розслідування, що сколихнуло світ: процес Сташинського
Німецька поліція спрацювала блискавично. Спершу підозрювали нацистських симпатиків чи “бандерівських розкольників”. Радянська пропаганда звинуватила Теодора Оберлендера, міністра Гітлера. Але правда вирвалася в 1961-му: Сташинський утік на Захід із дружиною Інге Поль, зізнався в двох убивствах — Бандери та Лева Ребета в 1957-му.
Процес у Карлсруе, 8–15 жовтня 1962-го, став сенсацією. Верховний суд ФРН заслухав деталі: пістолет з Москви, нагляд Хрущова. Сташинського засудили до восьми років — мінімально, бо “розкаяний”. Він вижив, переселився до Південної Африки. Суд підтвердив: Кремль — замовник. Володимир Крючков, екс-голова КДБ, у 2005-му визнав операцію.
- 1961, серпень: Втеча Сташинського до Берліна.
- Передача німцям ЦРУ.
- 1962: Суд, вирок.
- 1964: Звільнення достроково.
Цей вердикт розкрив методи КДБ, посиливши антирадянські настрої в Європі.
Цікаві факти про смерть і спадщину Бандери
- Пістолет Сташинського — унікальний: дві капсули з 6,3 г ціаністу, розпилювач на стисненому газі. Знищений після вбивства.
- Могила Бандери на Вальдфрідгоф (поле 43, 48°06′40″ пн. ш. 11°29′54″ сх. д.) — місце паломництва. Вандалізм: 2014 — зруйнований хрест, 2018 — “нацист”, 2022 — серп і молот.
- Син Андрій загинув у авіакатастрофі 1984-го в Канаді — підозра на КДБ.
- У 2009-му — рік Бандери в Україні, 80-річчя відзначено марками.
- Опитування 2022: 74% українців ставляться позитивно до Бандери.
Ці штрихи роблять історію живою, ніби ти стоїш біля тих сходів у Мюнхені.
Поховання серед тисяч: могила як святиня
Двадцятого жовтня 1959-го Мюнхен прощався з героєм. Паніхида в церкві Святого Івана Хрестителя, тисячі людей — українці з усієї Європи. Поховали на Вальдфрідгоф, лісному некрополі на 161 га. Білий хрест, земля з України на могилі — символ вічної боротьби. Сьогодні туди ведуть паломники, кладучи квіти й синьо-жовті стрічки.
Спадщина Бандери — не в бронзі пам’ятників по Україні, а в генах нації. Він надихає ЗСУ, волонтерів, кожного, хто тримає щит проти агресора. Мюнхенський постріл не згасив вогонь — роздмухав його в полум’я Незалежності. Історія триває, бо борці як Бандера не вмирають.