Юрій Володимирович Гудименко народився 14 грудня 1987 року в Запоріжжі, промисловому серці України, де гул доменних печей змішується з подихом Дніпра. Цей чоловік, лідер Руху «Демократична Сокира», молодший сержант ЗСУ у відставці, пройшов шлях від вуличних протестів до окопів Харківщини, а нині стоїть на варті чесності в оборонному секторі. Його біографія – це не сухий перелік дат, а жива мозаїка з бунтарства, слів, що ранять ворога гостріше кулі, та мужності, яка змушує серце стискатися.
Уже в перші місяці повномасштабної війни Гудименко кинув усе й узявся за саперну лопату в 130-му батальйоні Тероборони, де шукав міни під Ірпенем і Харковом. Поранення 27 червня 2022 року не зламало – воно стало каталізатором для книги «Історії та війни», яка розійшлася тиражем бестселера. Сьогодні, у 2026 році, він очолює Громадську антикорупційну раду при Міноборони, борючись із тими, хто краде в захисників. Його девіз простий: війна триває вічно, але правда переможе.
Запоріжжя 90-х – це не казка, а сувора реальність пострадянських будов, де хлопці як Юрій грали у футбол на асфальті між заводами. Школа №30 стала першим плацдармом: тут він всотав любов до історії, яка згодом стала його зброєю. Родина тримала скромний побут – батько Володимир, мати, типова для того часу сім’я, де освіта була єдиним квитком до кращого життя. Юрій не з тих, хто скаржиться на дитинство; навпаки, ці роки загартували характер, як сталь у мартенівській печі.
Освіта: від інженерії до історії України
2004 рік. Юрій вступає до Запорізької державної інженерної академії, мріючи про стабільну роботу на заводі. Але душа тягне інакше – через рік його відраховують. Не драма, а поворот: той самий 2005-й він іде на історичний факультет Запорізького національного університету. Тут, серед лекцій про козацькі війни та радянські репресії, прокидається бунтар. Закінчує у 2010-му з дипломом історика-педагога, паралельно підробляючи механіком на «Макдональдзі» – нічна зміна, руки в олії, але мозок кипить ідеями.
Ця освіта не просто папірець. Вона формує світогляд: Гудименко бачить Україну не як периферію імперій, а як націю з тисячолітньою боротьбою. Пізніше це відлунює в його текстах – гострих, як шабля гетьмана. Без зайвої патетики: історія для нього – інструмент, щоб не повторювати помилок. А ще під час навчання він уже організовує перші акції, поєднуючи теорію з практикою вуличного активізму.
Журналістський старт: від локальних газет до національного ефіру
2011 рік. Після перших арештів за акції (про них згодом) Юрій пише нариси для блогу та газети «Субота плюс». Слова течуть рікою – про корупцію, Сталіна, УПА. Швидко піднімається: керівник відділу новин на ТВ-Голд, головред «Мрії», заступник гендиректора медіахолдингу. Запоріжжя чує його голос – гучний, іронічний, нестерпний для влади.
2016-й: співзасновник «Форпосту», де розкопує скандали. Переїзд до Києва 2017-го – і ось він уже в ТСН, «Фокусі», «Петро і Мазепа». Веде історичну рубрику на «Армія.FM» волонтером. Кульмінація – «5 канал» 2018-2019: «Блогпост» та «Hate Night Show», де розносить міфи про «братні народи» з гумором і фактами. Він не просто коментує – провокує на роздуми, змушуючи глядачів сміятися крізь сльози від правди.
Цей етап – школа виживання в медіа. Гудименко вчиться тримати мікрофон під тиском, перетворюючи хейт на лайки. Тисячі фоловерів у Facebook – армія однодумців, готових до акцій.
Політичний бунт: від Свободи до Демократичної Сокири
Активізм починається 2008-го: протести проти комуністів у Запоріжжі. 2009 – марш УПА, арешт. 2010 – обливання пам’ятника Дзержинському, підрив Сталіна – ще арешти, умовний вирок. Той самий рік: вступ до ВО «Свобода», заступник з молоді. Вийшов 2011-го, бо партія «застрягла в болоті». Євромайдан 2014: побитий 26 січня в Запоріжжі, але стоїть.
2016-2017: очільник агітації БПП в Запоріжжі, помічник нардепа Артюшенка. Але душа кричить про нове. 2018: з Трегубовим, Швецем та іншими засновує «Демократичну Сокиру» – не класичну партію, а рух проти корупції, з гумором і сокирами як символом. Акції вражають: «Безсмертний орк» проти «полку», «Марш 11%» за децентралізацію, білборди проти Ахметова. Балотувався до Київради 2020 – не пройшов, але голоси взяли.
- Ключові акції: «Операція Метелик» – розкриття шпигунів ДНР з архівів хакерів.
- Еко-білборди 2017: проти екологічної катастрофи Запоріжжя, тиск на олігархів.
- Лінія одягу 2022: «Незламним POHUY» – мерч для фронту.
Ці кампанії не просто шоу – вони змінюють дискурс. Гудименко вводить іронію в політику: орки, не росіяни; сокира, не кулак. Рух росте, стає голосом молоді, яка хоче реформ без популізму.
Фронт: саперська лопата і артилерійський вогонь
24 лютого 2022. Гудименко у Маріуполі як волонтер. Швидко мобілізується: сапер 130-го батальйону ТрО. Перші бої – Ірпінь, де міни ховаються в кожній купі землі. Харківщина: відбиття штурмів. 27 червня – обстріл, поранення. Лікарі кажуть: «Міни вибухнули поруч, осколки в тілі». Реабілітація – біль, але й час на книгу. Звільнений як молодший сержант.
Нагороди приходять: Орден «За мужність» III ступеня (вересень 2022), «Сталевий хрест», «Золотий хрест», відзнака «Миротворця». «Ніхто з нас не повернеться з цієї війни, навіть ті, хто повернеться», – пише він, і ці слова ріжуть душу. Служба – не героїзм заради медалей, а обов’язок. Він розповідає про братів по зброї, полонених, зниклих – реалії, від яких мурашки по шкірі.
| Дата | Подія на фронті |
|---|---|
| Лютий 2022 | Мобілізація, волонтерство Маріуполь |
| Березень-квітень | Бої за Київщину (Ірпінь) |
| Травень-червень | Харківщина, саперні роботи |
| 27 червня 2022 | Поранення під Харковом |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, chesno.org.
Книга «Історії та війни»: голос з окопів
Реабілітація – не лежання, а писання. 2023: «Історії та війни» від «Фоліо». Збірка нарисів 2014-2023: від Майдану до боїв. Не суха історія – емоційний спалах: про козаків, УПА, росіян як орків. Присвячена полеглим побратимам 130-го. Гроші – на БФ «Мрія» для сімей полонених. Презентації по всій Україні: Житомир, Кропивницький, Київ. Бестселер, аудіоверсія в планах.
Книга – міст між фронтом і тилом. Гудименко пише: про страх у окопі, гумор під обстрілом, віру в перемогу. Це не мемуари, а підручник з емоціями – для молоді, щоб зрозуміли, за що б’ються батьки.
2025-2026: антикорупційна сокира в Міноборони
Після відставки – ГО «Українське об’єднання Мрія», петиції, мерч. Січень 2025: з 65 тис. голосів голова Антикорупційної ради МОУ. Бореться з тендерами на бронежилети, гігієною для поранених. У Telegram і FB – аналітика: «Міноборони існуватиме недовго таким». 2026: продовжує, критикує корупцію, лобіює маркування брендів.
Сім’я – дружина, син – опора. Погляди: антиімперські, за децентралізацію, проти олігархів. ДемСокира – платформа для таких, як він: практиків, не демагогів.
Цікаві факти про Юрія Гудименка
- Ініціатор «Дзвону пам’яті» при МОУ (2018) – дзвін за загиблих.
- Прапори для полонених (2023) – символ надії на кожному стовпі.
- Звернення до Конгресу США (2024) – за санкції проти рф.
- Лінія «POHUY» – футболки з написами, що стали феноменом фронту.
- У 2010 підірвав пам’ятник Сталіну – символічний акт, який облетів ЗМІ.
Ці штрихи роблять його не іконою, а живим героєм – з гумором і слабкостями.
Його шлях нагадує ріку Дніпро: спокійна на поверхні, бурхлива в глибинах. Гудименко не зупиняється – бо війна вічна, а боротьба за Україну тільки починається.