У маленькому селі Малі Канівці на Черкащині, де Дніпро шепоче стародавні легенди, 11 грудня 1964 року з’явився на світ Микола Володимирович Томенко. Цей хлопець з простої селянської родини, син Володимира Пилиповича та Катерини Марківни, виріс серед золотих ланів і річевих заток, де природа вчила його витримці та любові до рідної землі. Сьогодні Микола Томенко – не просто політик з багаторічним стажем, а й науковець, мандрівник, лідер громадських ініціатив, чиї проекти оживили культурну спадщину України. Його шлях від афганських гір до вершин влади та просвітництва сповнений драматичних поворотів, сміливих рішень і непохитної відданості Україні.
З самого початку кар’єри Томенко поєднував гострий аналітичний розум політолога з пристрастю реформатора. Закінчивши Київський національний університет імені Тараса Шевченка в 1989 році за спеціальністю історія, він швидко став одним із провідних експертів у політичних науках. Кандидат історичних наук з 1992-го, доктор політичних наук і професор – ці звання не просто дипломи, а інструменти, якими він розкривав таємниці української державності. А служба в Афганістані в 1983–1985 роках загартувала характер, перетворивши звичайного студента на майора запасу з бойовим досвідом.
Його парламентська естафета тривала п’ять скликань – від 2002-го до 2016-го, з посадами віцепрем’єра, заступника голови Верховної Ради та голів комітетів зі свободи слова й екології. Та найяскравіше сяє громадська зірка: рух “Рідна країна”, акції “Сім чудес України”, тисячі волонтерських проектів. Навіть у 2026 році, коментуючи зимову Олімпіаду в тіні війни, Томенко не мовчить, закликаючи до справедливості для українських спортсменів.
Раннє життя на Черкащині: корені, що формують характер
Черкащина – земля Тараса Шевченка й Богдана Хмельницького – стала колискою для Миколи Томенка. Село Малі Канівці, де він народився, нагадує тихий куточок раю з родючими полями та близькістю Дніпра. Батько Володимир Пилипович (1935–2002) і мати Катерина Марківна (1935–2010) передали сину любов до праці та патріотизм. Дитинство минуло в ритмі селянського життя: збір урожаю, сімейні вечори за розмовами про історію. Ці спогади пізніше надихнули його на проекти з порятунку культурної спадщини.
Шкільні роки в Чорнобаївському районі виявили допитливий розум хлопця. Після школи, у 18 років, його призвали до армії – і це стало першим серйозним випробуванням. Повернувшись, Томенко з новими силами взявся за навчання в КНУ імені Шевченка. Там, на історичному факультеті, він не просто вчився, а активно долучався до комсомольського руху, ставши секретарем комітету ВЛКСМ у 1988–1989 роках. Цей період заклав основу його політичного світогляду: від комуністичних догм до перших кроків українського відродження.
Уявіть: юний студент, натхненний перебудовою, організовує Асоціацію молодіжних організацій університету. Це був час, коли Україна прокидалася від радянського сну, і Томенко став одним із тих, хто тримав смолоскип.
Афганські гори: служба, що змінила життя
З 1983 по 1985 рік, ще студентом, Микола Томенко служив у Радянській Армії, потрапивши в пекло афганської війни. Як майор запасу, він брав участь у бойових діях – факт, підтверджений численними джерелами, включаючи його власні спогади та архіви. Ці два роки в горах Афганістану, серед засідок і втрат, загартували характер, навчили виживати в екстремальних умовах і цінувати мир.
Повернення додому не зламало: навпаки, воно підштовхнуло до завершення освіти. “Афган став для мене школою життя, де я зрозумів ціну свободи”, – ділиться Томенко в інтерв’ю. Цей досвід пізніше проявився в його ставленні до війни на Сході України: волонтерство, підтримка воїнів, проекти на кшталт “Воюючих Шевченків”.
Багато хто недооцінює цей етап його біографії, але саме афганські уроки зробили Томенка політиком з людським обличчям – не теоретичним гравцем, а практиком, який знає смак крові та пороху.
Від політолога до професора: науковий підйом
Закінчивши університет у 1989-му, Томенко одразу поринув у науку. Кандидатська дисертація 1992 року “Проблема державності в програмних документах сучасних політичних партій України” стала перлиною політології. З 1994-го – доцент, а з 1997-го – завідувач кафедри політології в Києво-Могилянській академії. Він очолював Інститут посткомуністичного суспільства (з 1995-го) та Інститут політики (з 1998-го).
У 1998–1999 роках УНІАН визнав його найкращим політологом України. Докторський ступінь, професорські звання, академік Української академії геополітики (2024) – це вершини, завойовані працею. Томенко автор понад 200 статей, монографій на кшталт “Історія української Конституції” (1993, 2009) та “Абетка української політики”. Його стиль – живий, з гумором, робить складні теорії доступними.
- Ключові посади в академії: Завідувач кафедри політології НаУКМА (1997–2000), професор КНУБА та НА СБУ (з 2016-го).
- Досягнення: Почесний доктор НУБіП та ХНПУ ім. Сковороди, голова наглядової ради НУБіП.
- Внесок: Винахідник терміну “біг-морди” для опису політичних спекуляцій.
Ці роки заклали фундамент: Томенко не просто говорив про політику – він її вивчав, як алхімік еліксир державності. Перехід до влади став логічним кроком.
КМДА та перші кроки у владі: від аналітика до чиновника
У 2000–2001 роках Томенко очолив Головне управління преси та інформації Київської міської держадміністрації. Це був час Кучми, коли свобода слова тиснулася, але він відстоював принципи. Раніше – завідувач кафедри в Інституті держуправління при Кабміні (1992–1995), віцепрезидент Асоціації молодих політологів.
Його робота в КМДА виявила талант менеджера: реформи медіа, підтримка культурних подій. Та справжній прорив стався в 2002-му – обрання нардепом IV скликання від “Нашої України” (№62). Голова Комітету зі свободи слова (2002–2005) – тут він боровся з цензурою, як лев з кайданами.
Помаранчева революція та віцепрем’єрство: пік помаранчевого злету
2004 рік – доленосний. Довірена особа Ющенка, “польовий командир” Майдану, Томенко став символом Помаранчевої революції. У лютому 2005-го – віцепрем’єр з гуманітарних питань в уряді Тимошенко. За сім місяців реформи освіти, культури, спорту: нова концепція патріотизму, підтримка молоді.
Відставка в вересні 2005-го – скандал: викриття корупції в оточенні Ющенка. Це був акт принципованості, що коштував посади, але здобув репутацію. Перехід до БЮТ, лідерство у кампаніях – Томенко став мостом між помаранчевими силами.
Парламентська одисея: п’ять скликань повних викликів
Нардеп V скликання (2006, БЮТ №3): голова фракції, Комітету з сім’ї та спорту, заступник голови ВРУ (2007). VI скликання (2007, БЮТ №3): продовження боїв за права. VII (2012, Батьківщина №10): голова Комітету зі свободи слова, відставка через мовний закон.
VIII скликання (2014, БПП №8): заступник голови фракції, голова екокомітету (2014–2016), радник Порошенка. Вихід з фракції в 2015-му через “антисоціальний бюджет” – черговий принциповий крок.
| Скликання | Партія/Блок | Ключова посада |
|---|---|---|
| IV (2002) | Наша Україна №62 | Голова Комітету зі свободи слова |
| V (2006) | БЮТ №3 | Заступник голови ВРУ |
| VI (2007) | БЮТ №3 | Заступник голови ВРУ |
| VII (2012) | Батьківщина №10 | Голова Комітету зі свободи слова |
| VIII (2014) | БПП №8 | Голова екокомітету |
Таблиця складена на основі даних з uk.wikipedia.org та chesno.org. Ця парламентська марафонська демонструє стійкість Томенка в бурхливому морі української політики.
Позбавлення мандата та тріумф у ЄСПЛ: бій за справедливість
У березні 2016-го з’їзд БПП достроково припинив повноваження Томенка. Він оскаржив це в судах, дійшовши до Європейського суду з прав людини. 10 липня 2025-го ЄСПЛ визнав дії влади незаконними, зобов’язавши виплатити компенсацію. Це перемога не лише особиста, а й принципова – за демократію та права депутатів.
З того часу – безпартійний, фокус на громадщині. Ви не повірите, але цей “падіння” стало каталізатором для нових висот.
Громадська імперія “Рідна країна”: від чудес до воїнів
З 2016-го лідер Громадського руху “Рідна країна”, засновник Фонду “Рідна країна”. Дружина Валентина Олександрівна – голова правління фонду, син Павло – підприємець. Проекти вражають масштабом:
- Акції “Сім чудес України” (загальнонаціональні, природні, замки, Києва, історичні міста) – 50 фільмів, новий YouTube-канал у 2026-му.
- “Твій Шевченко” – 10 тисяч “Воюючих Шевченків” на фронт (2025).
- Конкурс “Відважним воїнам” – 500 робіт, 19 переможців (2025).
- Антитепловізійні “ковдри життя” для спецпризначенців з Академією СБУ.
Віце-президент НОК (2014–2022), почесний президент Федерації біатлону, віце Федерації баскетболу. У 2026-му блогує про Олімпіаду, критикує МОК за “нейтралів” з РФ, підтримує 46 українських спортсменів. Ці ініціативи оживили національну гордість, як весняний дощ – степ.
Цікаві факти з життя Миколи Томенка
- Вигадник сленгу “біг-морди” – для політиків, що женуться за піаром.
- Учасник установчого з’їзду Народного Руху (1989) – один із батьків українського патріотизму.
- Лауреат премій Чубинського та Сікорського, почесний громадянин Славутича.
- У 2026-му запустив YouTube “7 чудес України” – мільйони переглядів попереду.
- Афганський побратим став його кумом – історія порятунку в засідці (1984).
Ці перлини роблять біографію Томенка не сухим літописом, а пригодницьким романом.
Науковий доробок: книги, що формують свідомість
Автор монографій “Конституційний процес як пошук стратегічних пріоритетів України” (2010), “Україна: історія Конституції” (2016), “Теорія українського кохання”, “Український романтик Микола Гоголь” (2023, співавтор), “Абетка громадянина України” (2024). Книги – не енциклопедії, а провідники: з гумором пояснюють політику, надихають на громадянственність.
Понад 200 публікацій у “Політичній думці”, блог на ridna.in.ua – актуальні коментарі про земельні афери, бюджети війни (січень 2026). Томенко – ментор нового покоління, професор кількох вишів.
Його спадщина – це не посади, а змінені долі: від порятунку пам’яток до підтримки воїнів. У 2026-му, посеред викликів війни та відбудови, Микола Томенко продовжує мандрівку “Рідною країною”, запрошуючи нас усіх у цю незабутню подорож.