Лев Ревазович Парцхаладзе народився 26 жовтня 1971 року в Тбілісі, де гарячі грузинські вулиці формували його характер, а родинні історії про наполегливість закладали фундамент майбутніх звершень. Уже в 15 років, у 1986-му, він переїжджає до Києва, де починає нове життя, що приведе його від простого столяра до президента Конфедерації будівельників України. Сьогодні, у 2026 році, цей енергійний лідер галузі активно просуває ідеї зеленої відбудови та Smart City, поєднуючи бізнес-інтуїцію з державницьким підходом.
Його шлях — це не просто хронологія дат, а справжня сага про адаптацію, ризики та тріумфи. Від засновника девелоперської групи “XXI Століття” до екс-заступника міністра регіонального розвитку — Парцхаладзе завжди стояв на передовій змін у будівництві. Активний у 2025-му на форумах ReBuild Ukraine та iBuild Awards, він наголошує на локалізації виробництва та енергоефективності, роблячи Україну конкурентнішою в Європі.
Київські дахи, що виблискують новизною, часто несуть відбиток його візії. Парцхаладзе не просто будує будинки — він створює простір для життя, де кожна цеглина розповідає історію подолання перешкод.
Раннє дитинство в Тбілісі та доленосний переїзд
У серці Грузинської РСР, серед ароматів свіжого вина та гірських краєвидів, виріс хлопчик на ім’я Леван Ревазович Парцхаладзе. Батько Реваз Михайлович, художник 1941 року народження, вчив сина бачити красу в деталях, а мати Людмила Георгіївна, педагогеса, прищеплювала любов до знань. Ці родинні впливи стали опорою в бурхливому житті.
1986 рік змінив усе: 15-річний Лев переїжджає до Києва з родиною. Радянський Союз розпадався, а юнак стикався з викликами нової реальності — чужа мова, холодні зими, але й океан можливостей. Він швидко адаптувався, закінчивши школу, і пішов служити в армію — у війська протиповітряної оборони Радянської Армії з 1989 по 1991 рік. Та служба загартувала характер, навчивши дисципліни та командної роботи, які згодом стануть ключем до успіху в бізнесі.
Переїзд став метафорою його життя: з грузинських пагорбів на рівнини Дніпра, де кожен крок вимагав винахідливості. Без зайвої сентиментальності, але з теплотою, Парцхаладзе згадує ті роки як школу життя, де народилася його непохитна віра в Україну.
Освіта: від столярного верстата до фінансових висот
1989 рік — Київське СПТУ №8 видає диплом столяра молодому Леву. Ця професія не була випадковою: руки, що майструють меблі, навчили його поважати працю та розуміти матеріали. Уявіть, як дерев’яні пилки перетворювалися на перші кроки до мільйонних проектів — саме так починалася його кар’єра.
Вища освіта прийшла пізніше: Європейський університет фінансів, інформаційних систем та технологій (раніше Українсько-фінський інститут) дав ступінь з менеджменту організацій. Тут Парцхаладзе опанував інструменти, що перетворять столярні навички на стратегічний бізнес. Освіта не була формальністю — вона стала мостом від ремісництва до топ-менеджменту.
Ці роки сформували практичного лідера, який поєднує теорію з практикою. Без зайвих дипломів на полиці, але з реальними знаннями, він увійшов у дев’ яності як той, хто вміє будувати не тільки столи, а й імперії.
Старт у бізнесі: перші компанії та народження “XXI Століття”
1994 рік — Лев стає генеральним директором ТОВ “Корона-клуб”. Це був період хаосу в українській економіці, коли гіперінфляція жерла заощадження, але Парцхаладзе інвестував у будівництво та комерцію. Звідси почався його ріст: клуби, ресторани, перші об’єкти нерухомості.
2002-2003 — президент ТОВ “XXI Століття”, а згодом голова правління та наглядової ради ЗАТ “Інвестиційна компанія «XXI Століття»” до 2012 року. Компанія стала гігантом: торгова мережа “Квадрат”, фастфуд “Швидко”, ресторани “Первак”, “Царське село”, “СРСР”, “Тарас”, “Корона”. Готелі, офіси, житло преміум-класу в Києві та інших містах — портфель вражав. У 2008-му, під час кризи, він скоротив витрати, зберігши компанію, що коштувала десятки мільйонів.
Вийшовши з “XXI Століття” у 2012-му, Парцхаладзе залишив спадщину: тисячі квадратних метрів, що змінили міський ландшафт. Його стиль — сміливі інвестиції з фокусом на якість, де кожен проект як симфонія з бетону та скла.
Цікаві факти про Лева Парцхаладзе
- Грузинське коріння надихнуло на назву ресторанів — “Первак” та “СРСР” оживили ностальгію для поколінь.
- У 2008-му криза змусила скоротити персонал “XXI Століття”, але компанія вистояла, ставши прикладом resilience.
- Любить теніс і шахи — ігри, де стратегія вирішує все, як у його бізнес-проектах.
- З 2025-го активно просуває “зелену відбудову” на форумах FIEC та URC, де Україна отримує мільярди від ЄС.
Ці деталі роблять його не просто бізнесменом, а живим персонажем української історії успіху.
Політичний шлях: від Київради до міністерських кабінетів
2002 рік — депутат Київської міської ради IV скликання, мажоритарник. Тут Парцхаладзе познайомився з політикою зсередини: лобіювання інтересів будівельників, боротьба з корупцією в містобудуванні. 2004-2009 — голова партії “Європейська столиця”, 2008-2014 — депутат VI скликання від УДАР.
2014 — лідер територіальної організації “Європейської Солідарності” в Київській області, очолював штаби Порошенка на виборах. 2015 — депутат Київської обласної ради, голова фракції, перший заступник голови Київської ОДА. Кульмінація: 2016-2019 — заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ. Тут він запустив реформи, що підняли Україну в Doing Business з 186-го на 41-е місце у будівництві.
Політика для нього — інструмент змін, а не сцена. Він завжди наголошував: “Прозорість — ключ до довіри інвесторів”. Скандали з забудовами згадуються, але фокус на реформах, верифікованих з lb.ua.
| Період | Посада | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| 2002-2006 | Депутат Київради IV скл. | Лобіювання будівельних норм |
| 2015-2016 | 1-й заступник голови Київської ОДА | Розвиток інфраструктури області |
| 2016-2019 | Заступник міністра Мінрегіону | Реформа Діяльність у будівництві (Doing Business +145 позицій) |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та kbu.org.ua. Вона ілюструє динаміку кар’єри, де кожен етап додавав ваги його авторитету.
Громадська місія: Конфедерація будівельників та реформи
2005-2011 — засновник Української будівельної асоціації. З 2011-го — президент Конфедерації будівельників України (КБУ), повторно обраний 2020-го. Об’єднує понад 700 компаній, включаючи Київміськбуд. Закон “Про регулювання містобудівної діяльності” 2011-го — його ініціатива, що спростила дозволи.
У 2025-2026 роках КБУ під його керівництвом підписує меморандуми на ReBuild Ukraine, бере участь у FIEC. “Локалізація та автономність — тренди відбудови”, — заявляє він на iBuild Awards 2025-го. Підсумки 2024-го: галузь вистояла попри війну, з фокусом на енергоефективність.
Його роль у КБУ — як диригента оркестру: координація зусиль для відбудови, де Україна може стати хабом “зелених” технологій.
Особисте життя: три шлюби, родина та хобі
Сім’я — опора Парцхаладзе. Перший шлюб з Наталією Собченко, син Давид (2001). Другий — з Лесею Матвєєвою, Міс Україна-2004 (2006-2016), сини Єгор (2007), донька Ангеліна (2010). Третій — з Анастасією Степанова з 2018-го, син Даніель (2018). Четверо дітей — його гордість, хоч деталі приватні.
Хобі розкривають характер: теніс для динаміки, шахи для стратегії, футбол для командного духу, література для натхнення. Ці моменти роблять його близьким — батько, спортсмен, мрійник у світі бетону.
Життя як мозаїка: від грузинських казок до київських хмарочосів, де родина тримає баланс між роботою та серцем.
Досягнення, нагороди та спадщина
Заслужений економіст України (2001), топ-менеджер “Комп&ньон” (2002,2003,2007), “Людина року” (2004), Орден Святого Володимира III ступеня. У 2026-му його внесок у відбудову визнаний на міжнародних платформах.
Парцхаладзе — символ трансформації: від емігранта до лідера. Його проекти стоять у Києві, реформи живуть у законах, а візія надихає галузь. У часи викликів він доводить: наполегливість будує не тільки будинки, а й майбутнє.
Його історія продовжується — на форумах, у проектах, де кожен крок веде Україну вперед.