Туринська плащаниця: відбиток таємниці на лляному полотні

Льняне полотно, зім’яте часом і вогнем, лежить у броньованій арці собору Святого Іоанна Хрестителя в Турині. На його поверхні, ніби випечений променем загадкового світла, майорить слабкий контур чоловіка — з ранами на зап’ястях, стопах, боці та чолі. Цей двійний відбиток, спереду й ззаду, вабить мільйони паломників і вчених, шепочучи про біль розп’яття та можливе диво воскресіння. Розміром 4,41 на 1,13 метра, воно важить лише 2,45 кілограма, але несе вагу тисячолітніх суперечок.

Тканина виткана з чистого льону в саржевому переплетенні — діагональному візерунку, що робить її міцною, як обладунки воїна. Жовтувате забарвлення походить від віку, а краї підшиті в 1534 році черницями-кларисками після страшної пожежі. Сліди полум’я обрамляють зображення, ніби чорні вуса дракона, що ледь не поглинув реліквію. Кров’яні плями на полотні — не фарба, а справжня людська кров групи AB, змішана з жовчю та сироваткою, що свідчить про агонію перед смертю.

Шлях Туринської плащаниці крізь історію

Перша документальна згадка про полотно з’являється в 1353 році у маленькій церкві Lirey у Франції. Лицар Жоффруа де Шарні, тамплієр за походженням, виставляє його як саван Христа, приваблюючи натовпи. Але єпископ П’єр д’Аркy незабаром називає це “фальшивкою, намальованою майстром”, і папа Климент VII дозволяє показувати лише як “ікону чи копію”. Полотно ховають, і воно мандрує до Маргарити де Шарні, яка в 1453 році дарує його герцогам Савойським.

У замку Шамберi саван переживає першу велику небезпеку — пожежу 1532 року. Вогонь лиже краї, срібна скриня тане, краплі розпеченого металу проникають крізь три шари тканини, залишаючи опіки. Черниці зашивають латки з голландського льону, але саван оживає знову. У 1578 році герцог Еммануїл Філіберт переносить його до Турина під покровом ночі, де воно оселяється назавжди. Друга пожежа в 1997 році під час реставрації ледь не знищує реліквію — італійські пожежники ризикують життям, щоб врятувати її з арки.

Через війни та революції саван ховають у монастирях, перевозять у трунах. Під час Другої світової — в абатстві Монтеферіні. У 1983 році останній король Італії Умберто II заповідає його Ватикану, але воно лишається в Турині. Виставки стають подією століття: 1898-го фотограф Секондо Піа робить знімок, і негатив розкриває обличчя в позитиві — перше “фото” Христа.

Науковий погляд: битва методів датування

У 1978 році американська команда STURP проводить п’ять днів інтенсивних досліджень під лампами УФ та ІЧ-спектрами. Висновок: зображення не намальоване, без пігментів чи барвників, лише пожовклі волокна верхнього шару на глибині 200 нанометрів. Воно тривимірне — VP-8 аналізатор перетворює його на рельєф, ніби скан тіла. Кров — справжня, з білками альбуміну та гемоглобіну.

Найгучніший удар — радіовуглецевий аналіз 1988 року трьома лабораторіями (Оксфорд, Цюрих, Аризона). Зразок з краю датують 1260–1390 роками н.е. з 95% ймовірністю. Скептики тріумфують: середньовічна підробка! Але критики вказують на забруднення: латки від пожежі, бактерії, дим — усе це “помолодило” зразок. Нові методи перевертають усе догори дриґом.

У 2024 році італійці з Інституту кристалографії застосовують WAXS — ширококутне рентгенівське розсіювання. Аналіз целюлози льону показує: тканина старіша за 2000 років, виготовлена на Близькому Сході за температури 22,5°C і вологості 55%. Порівняння з тканиною з Масади (55–74 рр. н.е.) — ідеальний збіг. Доктор Ліберато Де Каро оголошує: тест 1988-го хибний через забруднення.

Метод датування	Рік	Результат	Джерело
Радіовуглецевий (C14)	1988	1260–1390 н.е.	Nature journal
FT-IR/ATR, Raman	2013	300 до н.е. ±400 р.	Падуанський університет
WAXS	2024	бл. 2000 років	Heritage journal

Таблиця ілюструє еволюцію підходів — від вуглецю до рентгену. Кожен метод має прихильників, але WAXS враховує реальні умови зберігання, роблячи його надійнішим. Джерела даних: uk.wikipedia.org та наукові журнали.

Аргументи за автентичність і скептичні контраргументи

Прихильники бачать диво: зображення не торкається тканини в ключових місцях — між носом і щоками, руками й тулубом. Пилок рослин з Палестини, Ізраїлю та Туреччини, включно з редкісним Gundelia tournefortii. ДНК-аналіз 2015-го виявляє сліди з Європи, Азії, Америки — маршрут мандрів Христа? Рани точно відповідають євангельським: коп’є в боці, терновий вінець, бічення римськими батогами з металевими кульками.

Скептики не дрімають. У 2025-му бразилець Сісеро Мораеш моделює: зображення від барельєфа, нагрітого та притиснутого — ідеально повторює контури. Французький теолог XIV ст. Ніколь Орезм у манускрипті називає саван “обманом священиків для пожертв”. Цифрова реконструкція 2025-го показує: якби тіло обгортали, складки деформували б образ, а тут — плаский негатив.

• Пилок і ДНК: Підтверджують близькосхідне походження, але могли подорожувати з реліквією.
• 3D-структура: Неможлива для середньовічних технік, вимагає лазера чи радіації.
• Кров: Містить наночастинки гемоглобіну, не підробиш у XIV ст.
• Складки: Відсутні деформації від обгортання — аргумент проти реального контакту.

Ці пункти показують, як наука розколюється навпіл, але кожна сторона додає шарів до пазлу. Перехід до віри робить дебати вічними.

Позиція Католицької церкви та культурний відбиток

Ватикан тримає нейтральну лінію: саван — не догма, а “ікона страждань Христа”. Папа Іван Павло II називав його “дзеркалом Євангелія”, Бенедикт XVI молився перед ним у 2010-му. У 2025-му фізичної виставки не буде через Рік Ювілею — замість того віртуальний тур і мультимедіа-проект для молоді 3 травня. Архієпархія Турина обіцяє “паломництво онлайн”, щоб мільйони доторкнулися душею.

Культурно саван надихає: від картин Ніколи Казимировського (Образ Милосердя) до фільмів і книг. Воно формує образ Христа в мистецтві, приваблює 2 мільйони на виставку 2015-го. У світі з’являються репліки — для молитви й роздумів.

Ці перлини роблять саван живим свідком, ніби воно шепоче історії крізь віки. Пірнаючи глибше, розумієш: загадка не в датах, а в серці — чи віриш ти в відбиток дива на полотні часу.