Сніг хрустить під ногами в Чернігові взимку 1972-го, коли 3 грудня на світ з’являється Олег Валерійович Ляшко. Хлопчик, чиє дитинство нагадує сюжет з старих радянських фільмів про самотніх сиріт, росте без повної родини. Батьки розлучаються рано, і мати віддає його до школи-інтернату. Літа минають у селі Лизине на Луганщині, де дядько Василь і тітка Галина навчають хлопця пасти корів у колгоспі «Прогрес». Ці роки загартовують характер, перетворюючи тендітного школяра на людину з залізною волею, готову кидатися в бійку за справедливість – чи то з коровами, чи то з політиками.
Робота скотарем стає першим уроком життя: бруд, дощ, ранні підйоми. Олег згадує, як бігав за отарою, мріючи про Київські вогні. Цей селянський початок – не просто факт з резюме, а фундамент його образу “свого хлопця серед еліт”. Без зайвого пафосу, але з тихим гнівом на систему, яка відкидає таких, як він.
Освіта і перші кроки: юриспруденція як перепустка у світ
У 1998-му Ляшко закінчує юридичний факультет Харківського державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Не найпрестижніший виш, але диплом юриста відкриває двері. Пізніше, у 2013-му, добирає освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка – спеціальність “міжнародний бізнес”. Ці папери стають щитом у політичних баталіях, коли опоненти чіпляються до “недоучки”.
Але справжня школа – вулиця. З 1990-го Олег пише в газету “Молода гвардія” кореспондентом, потім завідує відділом. Київ вабить амбіціями: з провінції до столиці, де слова – зброя гостріша за коси. Перехід від корів до пера відбувається блискавично, ніби ракета на старті.
Журналістська кар’єра: скандали, що роблять зірку
1992–1995: редактор “Комерційних вістей” при МЗЕЗ. Потім “Правда України”, і кульмінація – головред газети “Політика” з 1996-го. Видання закривають у 1999-му за “розголошення держтаємниці” – ухвала Московського райсуду Києва. Ляшко не здається: 2000–2006 головред “Свободи”. Його статті – бомби: викриття корупції, атаки на чиновників. У 2001-му отримує умовний за наклеп на Дурдинця, але Європа стає на бік – ЄСПЛ у справі “Ляшко проти України” визнає порушення свободи слова.
Журналістика Ляшка – це феєрверк: яскравий, гучний, іноді обпечений. Він не просто пише – він рве і метає, перетворюючи пресу на арену для майбутніх битв. З 2016-го веде “Правду Ляшка” на NewsOne – телешоу, де емоції ллються рікою.
Політичний старт: від БЮТ до Радикальної партії
2002-й: перша спроба в Раду по округу 217 у Києві – третє місце. 2006: №26 у списку БЮТ, депутат V скликання. Голова підкомітету з регламенту. 2007: VI скликання, заступник голови бюджетного комітету, ТСК по Харкову (Добкін-Кернес). 2010: виключення з БЮТ за “співпрацю з регіоналами”. 2012: по округу 208 на Чернігівщині від власної Радикальної партії (заснована 2010). Депутат VII скликання, позафракційний.
2014: VIII скликання, №1 у списку РПЛ. Ляшко – майстер іміджу: коса в руках, трактор, обіцянки садити корупціонерів. Партія входить у коаліцію, виходить 2015-го після децентралізації. 2019: 4% – бар’єр не подоланий.
| Рік | Подія | Результат |
|---|---|---|
| 2006 | Депутат V скликання (БЮТ) | Обраний |
| 2014 | Президентські вибори | 8,32%, 3 місце |
| 2019 | Парламентські (РПЛ) | 4,01%, не пройшов |
| 2022 | Присяга ЗСУ | Лейтенант |
| 2024 | Командир батальйону БПЛА 63 ОМБр | Призначений |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та chesno.org. Хронологія показує стрімкий ріст від журналіста до фронтовика.
Скандали: від в’язниці до бійок у Раді
1994: арешт за розкрадання (свиней з колгоспу?), 6 років, амністія 1995, погашення 1998. 1993/2010: відео “гей-допиту” – Ляшко називає фальшивкою. Бійки: з Мартинюком (2011), Бойком (2016), Герусом (2019). Викрадення Клінчаєва 2014-го з побиттям. НАБУ: незаконне збагачення, лотереї, земля в Бучі. Бійка під Радою 2015-го – 131 поранений коп.
Скандали – паливо Ляшка. Вони роблять його мемом: коса як символ, зеленка на обличчі. Але за шоу ховається тактика: привертати увагу, бити по больових точках влади. Ви не повірите, але цей “клоун” вижив у десятках справ.
🌟 Цікаві факти про Олега Ляшка
- 🍴 Почав як скотар – пас корів у Лизині, мріючи про мікрофон.
- 🪓 Знаменита коса – не реквізит, а символ “косити корупцію” з 2014-го.
- 🎁 Колекціонує краватки, монети та окуляри – тисячі штук у кабінеті.
- 📺 “Правда Ляшка” – шоу з мільйонними переглядами, де сльози та крики.
- 🚜 Роздавав доїльні апарати фермерам – класичний “гречкосій”.
Ці перлини роблять біографію Ляшка не просто хронікою, а пригодницьким романом.
Особисте життя: любов крізь шторми
Росіта Сайранен – фінська красуня, з якою разом з 1998-го. Цивільний шлюб 20 років, офіційний – 2018-го. Дочка Владислава (2002), син Олександр (2020, пологи в Києві). Чутки про розлучення 2025-го – фото разом спростовують. Ляшко плаче на ефірі про сина, згадуючи інтернат. Сім’я – як якір у бурі скандалів.
Хобі: колекціонування. Домівка в Козині – розкішна, з басейном. Статки: мільйони з лотерей, бізнесу. Росіта тримає тил, поки Олег на фронті.
Фронтовий етап: від нардепа до комбата дронів
Жовтень 2022: присяга ЗСУ. З солдата до лейтенанта, 2024 – командир батальйону безпілотних систем 63-ї механізованої бригади. 2025: фото з бліндажа на Різдво, звернення “нація розуміє?”. Підвищення до підполковника? Джерела кажуть лейтенант, але служба реальна: дрони проти окупантів.
Ляшко змінився: борода, форма, менше шоу – більше справи. З косою в політику, з дроном на війну – еволюція радикала в захисника. У 53 він пише нову главу: не слова, а удари по ворогу. Хто знає, що чекає після перемоги – повернення в Раду чи спокійний тил?
Його шлях – як українська земля: родюча, бурхлива, незламна. Від Чернігова через Київ до окопів – біографія Ляшка надихає тих, хто вірить у радикальні зміни.