У серці Полтави, де Гетьманська столиця дихає історією революцій і змін, народився чоловік, чиє життя переплітається з драмами пострадянської політики. Віктор Львович Рогозін, пенсіонер з вищою освітою, у 2002 році кинув виклик владі, балотуючись до Верховної Ради від лівих сил. Його постать, хоч і не зірка першого ешелону, відображає долю тисяч українців, які вірили в справедливість у часи хаосу перебудови та перших демократичних виборів. Ця біографія занурює в деталі його шляху, розкриваючи нюанси епохи, коли ліві ідеї ще гріли серця ветеранів радянських часів.
Полтава 1938 року – час, коли радянська машина тільки набирала обертів, а світ чатував на нові битви. Саме тоді з’явився на світ Віктор Львович. Його рік народження робить його ровесником покоління, яке пережило Другу світову, хрущовську відлигу і брежнєвський застій. Вища освіта свідчить про прагнення до знань у ті непрості роки, коли університети формували еліту Союзу. Хоча точні деталі навчання не збереглися в публічних джерелах, це типовий шлях для полтавчанина того часу – можливо, технічний чи педагогічний інститут, де вчили не лише формулам, а й лояльності системі.
Життя Віктора Рогозіна текло спокійно, як Сорочинка влітку, доки пенсійний вік не підштовхнув до активності. Офіційно на момент балотування 2002 року він значиться пенсіонером, мешкаючи в Полтаві. Уявіть: після десятиліть праці – чи то на заводі, чи в установах – прийшов час для рефлексій. Пенсія в Україні початку 2000-х була скромною, але саме такі люди ставали рушіями лівого флангу. Вони пам’ятали соціальні гарантії СРСР, безкоштовну медицину й освіту, і не хотіли відпускати ці ідеали. Рогозін, ймовірно, працював у сфері, де вища освіта грала ключову роль, але деталі ховаються за завісою приватності.
Політичне пробудження: шлях до партії “Справедливість”
Всеукраїнське об’єднання лівих “Справедливість” – це не просто партія, а символ розчарування в капіталізмі 90-х. Заснована на базі ліворадикальних ідей, вона об’єднувала тих, хто сумував за плановою економікою й соціальною справедливістю. Рогозін приєднався до її лав як член партії, що робить його частиною невеликого, але гучного руху. У 2002 році, коли Україна готувалася до парламентських виборів, ліві сили розділилися: комуністи Симоненка домінували, але “Справедливість” намагалася відвоювати нішу радикальніших позицій.
Ця партія наголошувала на захисті робітників, протидії олігархам і поверненні до соціалістичних принципів. Для пенсіонера з Полтави, як Рогозін, це був природний вибір – голос минулого проти нової реальності, де фабрики закривалися, а ціни летіли вгору. Його мотивація, хоч і не задокументована в промовах, кричала про прагнення справедливості в назві партії. Тут немає скандалів чи корупційних тіней – чиста ідеологія, що манила серця ветеранів.
Балотування 2002: виклик системі
Парламентські вибори 2002 року стали ареною для Рогозіна. Він увійшов до списку партії по багатомандатному національному округу під №29. Реєстрація відбулася 29 січня 2002-го, і Віктор Львович офіційно кинув рукавичку еліті. Не обраний, але його участь символізувала опір. Уявіть напругу: Полтава, де козацький дух змішується з радянським патріотизмом, відправляє свого сина на Київ.
Ось ключові дані з його кандидатської анкети:
| Параметр | Дані |
|---|---|
| Рік народження | 1938 |
| Освіта | Вища |
| Партійність | Член партії “Справедливість” |
| Посада | Пенсіонер |
| Місце проживання | м. Полтава |
Джерела даних: cvk.gov.ua. Ця таблиця ілюструє скромність кандидата – без химер, тільки чесність. Після невдачі Рогозін, як і партія, зник з публічного поля, але його крок надихав інших.
Контекст виборів 2002: ліві сили на тлі змін
2002 рік – переломний для України. Після Кучми, скандалів “касетного” та голодування Гонгадзе, виборці шукали альтернативи. Ліві набрали силу: КПУ Симоненка – 24%, Соціалісти Мороза – 6,87%. “Справедливість” набрала лише 0,22% – замало для прохідного бар’єру. Ось порівняльна таблиця топ-лівих партій:
| Партія | % голосів | Мандати |
|---|---|---|
| КПУ | 24,65% | 59 |
| СПУ | 6,87% | 24 |
| “Справедливість” | 0,22% | 0 |
Джерела: cvk.gov.ua. Рогозін опинився в хвості списку, але його участь підкреслює фрагментацію лівих. Це був час, коли пенсіонери, як він, ставали голосом забутих – проти приватизації, бідності й розколу суспільства.
Особисте життя та спадщина
Полтава – не просто адреса, а дім для Рогозіна. Місто Тараса Шевченка й гетьмана Мазепи, де ліві ідеї черпали силу з народних традицій. Особисте життя Віктора Львовича залишається таємницею, але архівні згадки про шлюби в Полтаві 1930-х натякають на корені в регіоні. Як пенсіонер, він, напевно, проводив дні в роздумах про країну, що змінилася.
Його спадщина – в символі. У часи, коли ліві маргіналізувалися, Рогозін нагадує про альтернативу. Ви не повірите, але такі постаті тримають зв’язок поколінь – від Сталіна до Ющенка.
Цікаві факти 🔥
- 🔥 Ровесник епохи: 1938 рік – той самий, коли Гітлер анексував Австрію, а в СРСР тривала індустріалізація. Рогозін бачив усе на власні очі.
- 🎣 Полтавські корені: Мешканець міста, де народився Котляревський, символізує змішання козацького й радянського духу.
- 📜 №29 у списку: Замикаючи трійку десятків, показав наполегливість – не для слави, а за ідею.
- ⚖️ Партія з назвою “Справедливість” набрала рівно 0,22% – як іронія долі для борця за рівність.
Спадщина Рогозіна живе в архівах cvk.gov.ua та chesno.org, нагадуючи про часи, коли пенсіонери міняли історію. Полтава пишається такими синами – тихими, але впертими. А що, якби він пройшов? Україна могла б почути більше голосів з глибин.
Лівий рух еволюціонував, але постаті як Віктор Львович нагадують: справедливість – не вигадка, а боротьба. У Полтаві, де вітер шепоче історії, його біографія продовжує надихати тих, хто вірить у зміни.