Сірий львівський туман 1980-х роках ховав перші іскри національного пробудження, де юний Андрій Парубій, народжений 31 січня 1971-го в Червонограді, вже мріяв про Україну без московських кайданів. Його дідусь, вояк Української галицької армії, бився за Львів у 1918-му, дядьки служили в УПА, а родину депортували до Сибіру на десять років — така спадщина ковала характер, як сталь у горні Карпат. Цей хлопець з робітничого містечка не просто вижив: він став символом незламності, проходячи шлях від підпільних зібрань до крісла спікера Верховної Ради.
Червоноград, де шахти видихали вугільний дим, формував не лише тіло, а й дух. Батько Володимир, директор школи й депутат, передавав сину любов до історії, а сестра Олена пізніше очолила ГУ ДФС у Львівській області. Андрій ріс серед оповідей про героїв, які не скорилися, і це запалило в ньому вогонь, що горів крізь десятиліття бурхливої політики. Його родинний корінь у визвольних рухах став основою для майбутніх битв на Майдані.
Освіта в ЛНУ: де зародився націоналіст
У 1988-му Андрій очолив “Студентське братство” Львівського національного університету, перетворюючи аудиторії на осередки опору. Лаборант у Карпатській архітектурно-археологічній експедиції, він рив між розкопками давніх слов’янських поселень і таємними мітингами. Арешт 1989-го за “несанкціонований мітинг” — перша рана від системи, що лише загартувала його.
Історичний факультет ЛНУ ім. Франка він закінчив 1994-го за спеціальністю “історик, учитель історії”, а 2001-го захистив аспірантуру в “Львівській політехніці” з політології та соціології. Ці роки — не суха теорія, а практика: редактор журналу “Орієнтири”, де друкували маніфести незалежності. Уявіть: студент, який пише статті про Бандеру, поки КДБ чатує за рогом. Така школа зробила з нього стратега революцій.
Радикальні 90-ті: співзасновник СНПУ та “Патріот України”
1991-й — рік Незалежності, коли Андрій з Олегом Тягнибоком заснував Соціал-Національну партію України. СНПУ шокувала символікою — “Волохатий Зіга” на емблемі, — але для Парубія це був щит проти “червоної чуми”. Очолив осередок у Львові, став головою “Патріота України” — товариства на підтримку ЗСУ, де тренували юнаків у таборах, подібних до партизанських.
Депутат Львівської облради (1990–1994, безпартійний), міськради (1994–1998), заступник голови облради (2002–2006) — він будував базу з низів. Скандали? Російська пропаганда пізніше роздувала “нацистське минуле”, але Парубій еволюціонував: покинув СНПУ 2004-го, увійшов до “Нашої України”. Це як ріка, що змінює русло, але несе той самий потік — любов до Вітчизни.
Помаранчева революція: перша велика битва
Київ, 2004-й. Андрій — комендант “Українського дому”, бастіону помаранчевих. Стоїть на барикадах, координуючи сотні, коли Януковичівці тиснуть. Нагороджений знаком “Визначному учаснику Помаранчевої революції”, він увійшов до політради “Нашої України”. Це не просто протест — школа для Майдану, де Парубій навчився керувати хаосом натовпу.
Головою партії “Народний союз ‘Українці!'” (2005), що стала ГО “Український дім”, він зібрав ветеранів. 2010-го апелював до Європарламенту за Бандеру — жест, що розколов еліти, але підняв національний дух.
Євромайдан: комендант Самооборони, що змінив історію
Листопад 2013-го. Парубій з мегафоном кличе на Майдан, стає комендантом наметового містечка, лідером Самооборони — 12 тисяч бійців. Ніч 21–22 лютого 2014-го: його загони беруть урядовий квартал — ВР, Адміністрацію президента, МВС. Без нього Революція Гідності могла б скінчитися поразкою.
Він не просто командував — тримав серце нації, коли кулі свистіли. Заява про російських снайперів стала пророцтвом агресії.
Секретар РНБО: перші місяці війни
27 лютого 2014-го указом в.о. президента Турчинова — секретар РНБО. Координує АТО під час анексії Криму й Донбасу. Ініціює Нацгвардію, блокує сепаратистів у Луганську. Відставка 7 серпня через розбіжності з Порошенком — болючий розрив, але Парубій пояснив: “В час війни коментувати не личить”.
Від віце-спікера до спікера ВР: роки реформ
Нардеп VI (2007–2012, НУ-НС), VII (2012–2014, Батьківщина), VIII (2014–2019, Народний фронт №4), IX (2019–2025, ЄС №2). Перший віце-спікер (2014–2016), спікер (14 квітня 2016 – 29 серпня 2019). Під його головуванням — декомунізація, Антикорпційний суд, мовний закон.
Замах гранатою 2014-го, бійки в Раді — життя на межі. Конфлікти з Зеленським: називав “модернізованою версією Януковича”, блокував позачергові засідання.
| Період | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 2014–2016 | Перший віце-спікер ВР | Формування коаліції, АТО |
| 2016–2019 | Спікер ВР | Мовний закон, судова реформа (джерело: uk.wikipedia.org) |
| 2019–2025 | Нардеп IX скликання | Комітет нацбезпеки, тероборона |
Таблиця ілюструє пік кар’єри — від кризи до стабілізації. Після спікерства — опозиція, але активна: гречкосійство 2020-го, справа ДБР (закрита), підтримка Червінського 2024-го.
Після 2019-го: тероборона й опозиція
У 2022-му — у теробороні, передав СІЗ медзакладам від фонду Порошенка. Член Комітету з нацбезпеки, блокував “зрадницькі” закони. Фінанси скромні: 2016-го сім’я на 78 тис. грн зарплати, без нерухомості (chesno.org). Він не накопичував — служив.
Сім’я в тіні бурі
Дружина Уляна Юріївна — фольклористка на ЛНУ ім. Франка, зустрілися в горах, де Андрій скелелазив. Донька Ярина (нар. 2001) — гордість, яку він ховав від камер. “Беріг їх від журналістів”, — казали близькі. Сім’я — як тиха гавань серед штормів політики.
Цікаві факти 🌟
- 😎 Символ СНПУ: “Зіга” — контроверсійний емодзі партії, але Парубій відійшов від радикалізму заради ширшої боротьби.
- 🔥 Табори “Спадщини”: Навчав юнаків виживанню, що пізніше врятувало Майдан.
- 📺 Зірка ТБ: З’являвся в промо “Кіно” (тепер 2+2) — несподіваний хобі спікера.
- 🛡️ Тероборона 2022: Не ховався в Раді, а стояв на передовій з автоматом.
- 🇺🇦 Посмертно Герой: Указ Зеленського 1 жовтня 2025-го — визнання загиблим воїна.
Ці перлини з життя додають кольору сухій хронології, показуючи людину за маскою політика.
Трагедія 30 серпня 2025-го: кінець епохи
Львів, вул. Єфремова. Опівдня кур’єр Glovo в шоломі вісім разів стріляє в Парубія — той гине дорогою до лікарні. Підозрюваний (нар. 1973, львів’янин) затриманий у Хмельницькій обл., СБУ пов’язує з РФ; британський інструктор Catmore постачав зброю. Поховання на Личаківському, меморіал у Львові, вулиця в Києві (2026). Його смерть — удар по символу незламності, але дух живе в новому поколінні.
Парубій не просто політик — він коваль долі України, від першого пікету до останнього подиху. Його шлях нагадує Карпати: круті схили, але вершина манить.