У спекотному серпні 2022-го, коли сонце палило над степами Херсонщини, українські танки прорвали ворожі лінії, а бійці вигукували “Слава Україні!” на звільнених землях. За цим успіхом стояв чоловік із кришталево чітким поглядом і залізною волею – бригадний генерал Олександр Георгійович Тарнавський. Його ім’я стало символом непохитності, коли ворог хизувався “світлотанковими проходами”. Народжений у промисловому серці України, Тарнавський пройшов шлях від командира взводу до вершин командування, де кожна перемога оплачена потом і кров’ю підлеглих.
Дніпро, де він з’явився на світ 12 травня 1970 року, тоді ще бринів ритмами радянської індустрії. Родина лікарів – батьки, які рятували життя в операційних, – прищепила хлопцеві дисципліну й гуманізм. Уявіть: юний Саша, бігаючи вулицями, мріяв не про іграшки, а про танки, що громлять ворогів. Ця пристрасть привела його до Харківського вищого гвардійського училища танкових військ, яке він закінчив 1991-го, на порозі розпаду Союзу. Далі – оперативно-тактичний рівень у Національній академії оборони України 1999 року й оперативно-стратегічний у Національному університеті оборони імені Івана Черняховського 2018-го. Кожна сходинка освіти загартовувала характер, ніби сталь у домні.
Ранній етап служби: від взводу до бригади
Служба почалася класично – командир взводу, роти, батальйону. Тарнавський знав танки, як власні кишені: Т-64, Т-72, їхні слабкості й сильні сторони. До 2011-го він накопичив досвід, що дозволив очолити 17-ту окрему танкову бригаду в Кривому Родзі. Тут, у серці криворізької промисловості, бригада стала його “родиною”. Він не просто командував – будував гарнізон, дбав про бійців. У травні 2012-го особисто відвідав освячення храму УПЦ (МП) на території частини, підкреслюючи духовну опору.
Кривий Ріг став не лише військовим, а й політичним випробуванням. У грудні 2014-го Тарнавський увійшов до громадської ради на підтримку мера Олександра Вілкула. На виборах 2015-го балотувався до міськради від “Нашого краю”, але служба переважала амбіції. Ці кроки показують прагматичного лідера, який діє на користь громади, не ховаючись за парканами.
АТО на Донбасі: перші хрещення вогнем
З початком Антитерористичної операції 2014-го 17-а бригада кинулася в бій. Тарнавський, як командир, тримав фронт під Краматорськом і Дебальцевим, де танки рвали ворожі укріплення. Його стиль – маневр, а не “м’ясні атаки”, – рятував життя. У 2015-му, після ротації, він став заступником командувача ОК “Схід” з територіальної оборони, а згодом – начальником управління підготовки. 2018–2019-ті роки – робота над морально-психологічним забезпеченням у Генштабі, де вчив армію витримувати тиск.
До кінця 2021-го – командир ОТУ “Схід” у зоні ООС. 10 грудня президент Зеленський присвоїв звання бригадного генерала. Тоді мало хто знав, що чекає попереду.
Повномасштабне вторгнення: від “Слободи” до “Таврії”
24 лютого 2022-го Тарнавський – начальник штабу ОК “Схід”. Ворог рвався до Харкова, але навесні його призначають командувачем Оперативного угруповання “Слобода”. Харківщина встояла – маневри, артилерія, дрони зупинили “Шторм-Z”. Восени – ключовий поворот: очолює ОСУВ “Херсон”. За місяць Херсон звільнено, президент дякує особисто. У грудні угруповання перейменоване в “Таврію”.
2023-й – контрнаступ на Запоріжжі. Під Оріховом і Роботине бійці Тарнавського прорвали три лінії оборони, звільнивши село, що стало плацдармом. “Росіяни беруть кількістю, ми – умінням”, – казав він у рідкісному інтерв’ю BBC. Одночасно – ОК “Схід”, оборона Авдіївки. Місто трималося два роки, попри штурми з півночі й півдня. Тарнавський маневрував резервами, зберігав сили: “Не будь-якою ціною, а розумно”.
Донецький напрямок і нові виклики
У грудні 2024-го – командувач ОТУ “Донецьк” і 9-го армійського корпусу замість Луценка. Покровськ під тиском, але стабілізація відбулася. Червень 2025-го – відставка з посад за власним бажанням, передача Ніколюку. Та вже жовтня повернення: вдруге командир 9-го АК. Станом на 2026-й він тримає фронт, де кожен метр – бій.
Нагороди: символ мужності
Лицар усіх ступенів Ордену Богдана Хмельницького: III (29.03.2022), II (24.04.2022), I (14.11.2022) – за Херсон. Орден Данила Галицького (2009), “Звитяга” (2022). Медаль “За військову службу” (2012). Топ лідерів-захисників від “Української правди” (2023).
Ось хронологія ключових нагород у таблиці:
| Дата | Нагорода | За що |
|---|---|---|
| 18.08.2009 | Орден Данила Галицького | Мужність у службі |
| 29.03.2022 | Орден Богдана Хмельницького III ст. | Початок оборони |
| 24.04.2022 | Орден Богдана Хмельницького II ст. | “Слобода” |
| 14.11.2022 | Орден Богдана Хмельницького I ст. | Звільнення Херсона |
| 01.08.2022 | Орден “Звитяга” | Контрнаступ південь |
Дані з uk.wikipedia.org та mind.ua. Ці нагороди – не блискітки, а визнання втрат і перемог.
Характер і стиль командування
Непублічний, як степовий вітер. Журналісти з BBC відзначають простоту: лаконічний, приземлений, жорсткий до підлабузників. “Наступний рік може бути важчим, але ми переможемо”, – його слова з фронту надихають мільйони. З підлеглими – батько й командир: ротація, психологія, маневр понад усе. Родина? Лише згадка про лікарів-батьків; приватність – його щит.
🌟 Цікаві факти про Олександра Тарнавського
- 🚀 Танковий гуру: Пройшов усі щаблі від взводу – унікальний досвід серед генералів.
- ⚔️ Херсонський герой: Його “Таврія” звільнила 500+ км² за місяці.
- 📢 Рідкісний голос: Лише кілька інтерв’ю за 4 роки війни – фокус на фронті.
- 🏛️ Політик на півставки: Балотувався 2015-го, але обрав армію.
- 🔄 Повернення короля: У жовтні 2025-го вдруге очолив 9-й корпус – легенда живе!
Його тактика еволюціонує: від танкових проривів до дронів і РЕБ. Ворог вчиться на помилках, але Тарнавський – на крок попереду. Сьогодні, коли фронт кипить, його досвід – ключ до нових перемог. Бійці шепочуть: з таким командиром ми дійдемо до перемоги.