Жерар Депардьє: гігант екрану з вулканічним характером

Масивна фігура Жерара Депардьє заповнює екран, ніби сама втілює Францію – грубу, пристрасну, суперечливу. Народжений у маленькому Шатору 27 грудня 1948 року в родині металурга й покоївки, він виріс серед бруду провінційних вуличок, де бідність кусала за п’яти, а алкоголь уже тоді став домашнім ритуалом. Цей хлопець, який не міг прочитати й сторінки без заїкання, став одним із найплідніших акторів світу – понад 250 фільмів, два “Сезари”, “Золотий глобус” і номінація на “Оскар”. Його ролі – від бандита в “Вальсуючих” до поета Сірано – пульсують сирою енергією, що зачаровує й відштовхує водночас.

Депардьє не просто грає персонажів; він їх проживає тілом, голосом, жестами. У 76 років, попри скандали, що ледь не зруйнували імперію, він продовжує зніматися, сперечатися з суддями й вирощувати виноградники. Його життя – це коктейль із тріумфів і падінь, де слава переплітається з хаосом.

Ранні роки: з вуличного хулігана до мрії про театр

Шатору, центральна Франція, 1950-ті. Маленький Жерар, третій із шести дітей, бігає босоніж між американськими базами післявоєнного часу. Батько-алкоголік René Maxime Lionel рве металобрухт, мати Anne Jeanne Josèphe мріє про аборт, але народжує сина, який виросте 1,85 м зросту й вагою за 140 кг. Дитинство – це крадіжки, контрабанда сигарет, перші бійки. У 10 років він уже “продає” себе за монети, як зізнається пізніше в автобіографії, – темна сторінка, що назавжди залишить шрам.

Школа? Лише до 13 років. Незграбний, заїкається, неписьменний – Жерар кидає все й іде на фабрику друкарів. У 16 його саджають на три місяці за крадіжку авто. Друг гине в аварії 1968-го, і хлопець тікає до Парижа. Там, у театральній школі Жана-Лорана Кокшо, починається трансформація. Він позбувається заїкання, знаходить голос – грубий, як грім, і вперше відчуває: сцена – його порятунок.

Перші ролі в Café de la Gare – маленькі, але вибухові. Партнер по злочину – Міу-Міу, майбутня зірка. Депардьє боксує, щоб загартувати тіло, й одружується з Елізабет Ґіньйо 1970-го. Вони разом ставлять “Тартюфа” Мольєра. Життя кипить, як вино в бочці.

Прорив у кіно: від “Вальсуючих” до визнання

1974 рік. “Вальсуючі” Бертрана Бліє – бомба. Депардьє грає Жана Рейля, садиста й бабія поряд із Міу-Міу та Патріком Деваєром. Фільм шокує Францію: зґвалтування, вбивства, але енергією рве каси. Жерар – зірка ночі. Далі – шквал: “Буфет холодний” 1979-го, де він – психопатичний вбивця, що сміється над трупами.

Франсуа Трюффо кличе в “Останнє метро” 1980-го. Роль театрального актора під окупацією – César за найкращу чоловічу роль. Депардьє поруч із Катрін Денев створює хімію, що іскрить. Потім “Поліція” 1985-го з Софі Марсо – коп, що балансує на межі закону. Кожен фільм – крок углиб, де груба мужність переплітається з вразливістю.

Кульмінація 1980-х: “Жан де Флоретт” і “Манон з джерела” Клода Беррі. Цезар за другого плану, Волпі в Венеції. Депардьє – селянин-обманщик, чиє тіло стає метафорою землі. Ці драми роблять його королем французького кіно.

Голлівудські пригоди та глобальна слава

Америка манить. 1990-й: “Сірано де Бержерак” Жана-Поля Раппно. Носом завдовжки, але серцем гіганта – Депардьє отримує Cannes Best Actor, другий César, Golden Globe і номінацію на Оскар. Голлівуд аплодує, але не поспішає з великими ролями. “Зелена картка” Пітера Вейра – комедія з Анджеєю Макдауелл, де фальшивий шлюб стає справжньою історією.

Рідлі Скотт бере його в “1492: Завоювання раю” як Колумба. Епічна роль, але провал. Далі – “Людина в залізній масці” 1998-го з Депардьє як Портосом поряд із ДіКапріо. Комерційний хіт. Серія “Астерикс і Обелікс” – чотири фільми як Обелікс: м’язиста доброта, що збирає мільйони.

У 2000-х – еклектика: Распутін у серіалі HBO, Сталін у “Таємниці справді”, дядько в “Житті Пі”. Понад 60 французьких фільмів перевалили мільйон глядачів. Він – другий після Луї де Фюнеса за касами.

Фільм	Рік	Роль	Нагорода/Успіх
Вальсуючі	1974	Жан Рейль	Прорив, скандал
Останнє метро	1980	Бернхардт	César найкраща роль
Сірано де Бержерак	1990	Сірано	Cannes, Golden Globe, Oscar ном.
Астерикс і Обелікс	1999-2012	Обелікс	Касові хіти

Ця таблиця ілюструє піки кар’єри, де кожна роль – як удар кулаком. Дані з en.wikipedia.org та britannica.com. Депардьє не зупиняється: “Зелені віконниці” 2022-го, “Мегре” 2022-го – попри бурю.

Особисте життя: кохання, трагедії та здоров’я

Елізабет Ґіньйо – перша дружина з 1970-го, мати Ґійома (1971) і Жулі (1973). Розлучення 1996-го через зраду з Карін Сіла – дочка Роксана (1992). Потім Кароль Буке до 2005-го, син Жан (2006) з Олен Бізо. Клемантін Ігу (до 2023), нині Магда Ваврушоу. Сім’я – вир пристрастей.

Трагедія: Ґійом помирає 2008-го від пневмонії після ампутації ноги через наркотики. Депардьє звинувачує суд – син сидів за кокаїн. Здоров’я: діабет з молодості, серцева операція 2000-го, 14 пляшок вина щодня в пік. Схуд з 150 кг, але аварії на мотоциклу 1998 і 2012-го ледь не вбили.

Релігія коливається: іслам у 1960-х, православ’я 2020-го. Він хреститься в церкві Святого Олександра Невського в Парижі, шукаючи спокою в бурі.

Громадянства, податки та політика

2012-й: Франція вводить 75% податок для багатих. Депардьє тікає до Бельгії, Путін дарує російське громадянство 2013-го. “Дякую сильному лідеру!” – кричить він. Квартира в Москві, Саранськ – культурна столиця. 2022 – громадянство ОАЕ. Бельгійська резиденція під слідством за ухилення 2025-го.

Політика: дружив з Лукашенком, хвалив Путіна, але 2022-го засуджує вторгнення в Україну: “Безглуздя, звичайні росіяни не винні”. Обіцяє концерти для жертв. Україна забороняє в’їїзд 2015-го, знімає 2022-го.

Скандали: від заяв до суду

Алкоголь, сечовипускання в літаку 2011-го – дрібниці. 1979-го в USAToday: “Зґвалтування в дитинстві – найкраща школа акторства” – скандал, але контекст перекручений. 2018: Шарлотта Арнольд звинувачує в зґвалтуванні – справа тягнеться.

2023: 13 жінок про домагання 2004-2022. Документальний фільм показує мізогінні жарти в КНДР. 2025: Паризький суд визнає винним у домаганнях над двома на “Зелені віконниці” – 18 місяців умовно, штраф. Апеляція йде. “Він не монстр”, – захищає Кароль Буке. MeToo тестує Францію.

Бізнес-імперія та сучасні проєкти

DD Productions з 1983-го – продюсує хіти. Виноградники в Анжу, Бордо, Алжирі, Італії. Château de Tigné – його перлина. Ресторани в Парижі: La Fontaine Gaillon з 2003-го. Готель за 50 млн євро. Стан – 200 млн дол. Нові ролі: “Таємниця Сен-Тропе” 2021, “Працівник року” 2022. Бойкоти не зупиняють – він знімається.

Депардьє мчить уперед, як його Обелікс крізь галлів. Скандали тьмяніють перед ролями, що живуть вічно. Його наступний фільм? Чекаємо з нетерпінням – бо гігант не здається.